34.„Випадок" як невинне заподіяння суспільне небезпечних наслідків. Відмінність випадку від злочинної недбалості.

Казус (випадок) – це невинне заподіяння шкоди суспільним відносинам, що виключають кримінальну відповідальність, при якому особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків вчиненого нею діяння, і по обставинам справи не повинна або (і) не могла їх передбачати.

У кримінальному праві допускається можливість існування казусу в поведінці особи, що не передбачала настання суспільно небезпечних наслідків, хоч повинна була їх передбачати, але не могла в силу різних обставин (розумової перевтоми, фізичних особливостей).

По характеру передбачення казус співпадає зі злочинною недбалістю. Особа не передбачає можливості настання наслідків.

Казус відрізняється від злочинної недбалості тим, що при казусі особа не повинна була і не могла передбачати наслідки, що наступили, а при злочинній недбалості – особа повинна була і могла передбачати настання суспільно небезпечних наслідків.

При казусі відсутня суб’єктивна сторона злочину – відсутня вина.

35. Змішана (подвійна, складна) форма вини, її значення для кваліфікації злочину.

У КК закріплені дві форми вини: умисел і необережність. В теорії кримінального права виділяється також змішана (подвійна, складна) форма.

Змішана (подвійна, складна) форма вини – це різне психічне ставлення винної особи до суспільно небезпечного діяння і його наслідків або ж різне психічне ставлення до двох суспільно небезпечних наслідків в одному складі злочину.

Наприклад, при порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286 КК), до порушення правил дорожнього руху відношення водія може бути або умисне, або необережне, а до наслідку у виді тілесних ушкоджень середньої тяжкості – тільки необережне. При вчиненні ж умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), до наслідку у виді тяжкого тілесного ушкодження винний ставиться умисно, а до наслідку у виді смерті – необережно.

36. Факультативні ознаки суб'єктивної сторони злочину.

Мотив і мета – це факультативні ознаки суб’єктивної сторони злочину. Не всі склади містять у собі певні мотиви і цілі, наприклад, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 122 КК).

Мотивом злочину називаються внутрішні спонукання, якими керується суб'єкт при вчиненні злочину. Мотив – це рушійна сила злочину. Мотив визначається потребами людини, його інтересами, а при здійсненні злочину вони здобувають протиправний характер і визначаються як мотиви злочину.

Мотив властивий лише умисним злочинам. При вчиненні необережних злочинів має місце не мотив злочину, а мотивація поведінки. В умисних злочинах мотив пов’язаний не тільки з діянням, але й певним наслідком. Мотиви злочину можуть бути розділені на дві групи:

• мотиви низинного (низинні мотиви) характеру;

• мотиви, позбавлені низинного характеру.

До низинних мотивів відносять користь, помсту, хуліганські мотиви, підступництво, хитрість і т.д.

До мотивів, позбавлених низинного змісту, варто віднести цікавість, викривлено зрозумілі інтереси служби, мотиви, пов’язані з припиненням злочинних посягань і т.д.

Крім вищезгаданої класифікації існують і інші, наприклад, поділ мотивів на раціональні та нераціональні, альтруїстичні і людиноненависницькі.

Мета злочину – це кінцевий (проміжний) результат, до якого прагне винний, вчиняючи злочин. Мета, щодо загального складу злочину, є факультативною ознакою суб’єктивної сторони. Вона має місце в злочинах, вчинених з прямим умислом.

Цілі можуть бути найближчі та кінцеві (проміжні і перспективні).

Значення факультативних ознак суб'єктивної сторони полягає в наступному:

1. у деяких складах злочинів вони виступають як обов’язкові ознаки.

2. у деяких складах злочинів вони виступають як кваліфікуючі ознаки.

3. у деяких складах злочинів вони виступають як ознаки, які враховуються при призначенні покарання в якості пом’якшуючих або обтяжуючих.