124. Суб’єкти спадкових правовідносин.

Суб'єктами спадкового правовідносини визнаються, з одного боку, спадкоємці (або спадкоємець), що виступають як одна особа, і з іншого - особи, які реалізують волю спадкодавця.

Спадкоємці - це суб'єкти спадкових правовідносин, які, як правило, ініціюють спадковий процес і активно беруть у ньому участь. Спадкоємцями можуть бути визнані особи, уповноважені вступити у право спадкування і прийняти спадщину, а саме громадяни, які перебувають в живих у день відкриття спадщини, а також зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, юридичні особи, зазначені в заповіті та існуючі па день відкриття спадщини, публічно-правові утворення

125.Об’єкти спадкового правонаступництва.

Об'єктом спадкового правовідносини є спадщину, тобто майновий комплекс, що складається з майна, що належить померлому особі, а також майнових прав та обов'язків, які належали йому на момент смерті.

Спадщиною визнаються матеріальні блага, що належали спадкодавцеві на законних правах па день відкриття спадщини, включаючи речі, інше майно, в тому числі майнові права та обов'язки. Спадкова маса може включати в себе комплекс різнорідних речей, які об'єднані за принципом універсальності правонаступництва, і при прийнятті спадщини розглядаються як щось ціле.

126. Спадкування за заповітом.

1. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Стаття 1234. Право на заповіт

1. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

2. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Стаття 1235. Право заповідача на призначення спадкоємців

1. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

2. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

3. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

4. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.

127. Способи посвідчення заповіту.

Серед нотаріальних дій особливе місце посідає вчинення такої нотаріальної дії, як посвідчення заповітів. Заповіт — одностороння угода, де викладається особисте розпорядження громадянина (у випадку його смерті) щодо переходу до інших осіб права власності на належне йому майно. Цей документ укладається лише від імені фізичних осіб у письмовій формі із зазначенням місця і часу укладення. Його підписує особисто заповідач і посвідчує нотаріус. Заповіт може бути посвідчений як державним, так і приватним нотаріусом, органами та посадовими особами, які входять до складу системи нотаріату, а також посадовими особами, яким чинне законодавство надає право посвідчувати заповіти. Відповідно до ст. 40 Закону заповіти, які посвідчують перелічені в цій статті посадові особи, за значенням прирівнюються до нотаріально посвідчених.Нотаріус посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог ст. 541, 543 ЦК України і особисто подані ними нотаріусу. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб не допускається.