Література:

1. Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання / С. Г. Карпенчук. – К., 1997. – С. 94–104.

2. Подласый И. П. Педагогика в 2-х томах / И. П. Подласый. – М., 1999. – Т. 1. – 1999. – С. 59–93.

3. Волкова Н. П. Педагогіка / Н. П. Волкова. – К., 2002. – С. 165–206.

4. Глазиріна В. М. Педагогіка сучасної школи / В. М. Глазиріна. – Донецьк, 2006. – С. 195–210.

Лекція 21. Дитячий колектив як об’єкт і суб’єкт виховання

План

1. Дитячий колектив як об’єкт і суб’єкт виховання. Ознаки колективу.

2. Закон розвитку дитячого колективу. Система перспективних ліній.

3. Етапи розвитку колективу. Шляхи формування дитячого колективу.

1. Дитячий колектив як об'єкт і суб'єкт виховання. Ознаки колективу

Термін «колектив» у перекладі з грецької означає збірний і показує найвищу стадію добровільно організованої людської спільноти. У педагогічній теорії та практиці дитячий колектив несе суттєве навантаження. Він виступає як умова індивідуального розвитку дитини, інструмент і суб’єкт її виховання, як середовище та спосіб соціалізації особистості вихованця, а також як об’єкт виховного впливу та ціль виховної роботи. Це говорить про те, що згуртування дітей у колектив має неабияке значення в теорії та практиці виховання.

Найбільш повну педагогічну теорію колективу створив А.С. Макаренко. Її життєздатність зумовлена тим, що вона виникла внаслідок узагальнення практичної діяльності великого педагога.

Ознаками колективу є:

1. наявність особистісно та соціально значущої мети, яку усвідомлюють усі члени дитячої спільноти;

2. спільна суспільно-корисна діяльність, спрямована на досягнення цієї мети;

3. відношення взаємної залежності, система підпорядкування й відповідальності за себе та інших;

4. психологічний клімат: відчуття емоційного комфорту, мажорний тон існування (жвавість, піднесеність, радість, задоволення, небайдужість тощо), співвіднесення активності зі стриманістю (достоїнство);

5. традиції, ритуали, атрибути, що з’являються під час життєдіяльності дитячого колективу, і лежать в основі наступності його розвитку.

Якщо дитяча спільнота не відповідає переліченим ознакам, то вона не є колективом, і вихователь має спрямувати свої зусилля на його створення.

2. Закон розвитку дитячого колективу. Система перспективних ліній

Закон життя колективу полягає в його розвитку, коли останній припиняється, руйнуються зв’язки, що згуртовують дітей, тобто руйнується сам колектив. Щоб такого не сталося, потрібен постійний рух уперед, який відбувається завдяки реалізації системи перспективних ліній. А. С. Макаренко в роботі по згуртуванню дитячого колективу виділяв три перспективи: ближню, середню та дальню. Ближня перспектива (або завтрашня радість) – то щоденний шлях до кращого, бажаного, цікавого, що веде від особистих досягнень до колективного успіху. Середня перспектива – то мета, більш відстрочена в часі, досягти яку можна лише спільними зусиллями. Таких орієнтирів на рік повинно бути 2-3. Наприклад, якщо в класі за перше півріччя не буде невстигаючих учнів, то на зимових канікулах ми поїдемо в Карпати. Дальня перспектива сягає великого часу і простору. Вона стосується професійної й родинної (сімейної) самореалізації, долі школи, села, країни, землі, всесвіту.

Йдучи щаблинами перелічених перспектив, діти вчаться планувати своє сьогодення й прогнозувати майбутнє. Дуже важливо, щоб у цій ході не втрачалася жодна з перспектив. Якщо дитина не навчиться радіти кожному дню, не буде щасливою та не робитиме щасливими інших щодня, не прогнозуватиме майбутнього благополуччя, вона не реалізує себе.

Перспективи не видумуються, вони народжуються як у реальних потребах дітей, так і в їх мріях. На жаль, за результатами опитування, мрії більшості школярів сьогодні не сягають далі закінчення школи. Вони не бачать себе в майбутньому, не задумуються над долею родини, країни, всесвіту, не створюють плани майбуття, гідного людини. У виховному плані це та ніша, заповнення якої дасть новий поштовх для активізації виховної роботи та досягнення її результативності.