2. Етапи наукового дослідження

Кожне більш-менш ґрунтовне дослідження має чотири основних етапи:

Перший етап – підготовка дослідження:

• Вивчення стану проблеми. Постановка проблеми, вибір об'єкта й предмета дослідження. Огляд наявних з даної проблеми публікацій.

• Розробка або уточнення вихідної дослідницької концепції. Побудова загалом моделі явища, що цікавить. Висування гіпотез.

• Планування дослідження. Визначення цілей  і  завдань. Вибір методів  і  методик.

Другий етап – збір первинної інформації:

• Збір даних  і  їхній опис.

• У теоретичному дослідженні: пошук  і  відбір фактів, їхня систематизація, опис під новим кутом зору.

Третій етап – обробка інформації.

Четвертий етап – аналіз отриманої інформації:

• Оцінювання результатів перевірки гіпотез, інтерпретація результатів у рамках вихідної дослідницької концепції.

• Співвіднесення результатів з існуючими концепціями й теоріями.

• Уточнення моделі досліджуваного явища.

• Формулювання загальних висновків  і  рекомендацій.

• Оцінювання перспектив подальшої розробки проблеми (самотужки й не тільки).

Послідовне проходження перерахованих етапів досить умовне в реальному дослідженні, оскільки практично завжди виникає необхідність коригувати результати попередніх етапів.

3. Методи експерименту та спостереження.

Основні загально- наукові методи соціальної психології - спостереження, експе­римент, самоспостереження.

Додаткові, або допоміжні, методи соціальної психології - тести, опитувальники (бесіда, анкета, інтерв'ю), соціометрія, аналіз продуктів діяльності, біографічні методи (аналіз життє­вого шляху, документації, свідчень очевидців).

Програма вивчення соціально-психологічних явищ з допо­могою спостереження або експерименту:

1. постановка проблеми;

2. визначення об'єкта, предмета, завдань дослідження;

3. уточнення головних понять;

4. формулювання гіпотези;

5. розробка методики дослідження;

6) проведення пілотного дослідження та подальше вдосконален­ня методики, перевірка її на відповідність поставленій меті;

7) збирання первинної інформації, що супроводжується конт­ролем надійності та вірогідності отриманих даних;

8) логічна і кількісна обробка отриманих результатів, їх інтер­претація;

9) висновки.

Спостереження вперше було застосоване в дитячій психо­логії. Його зміст:

1. метод збору інформації про об'єкт на основі безпосереднього сприймання і реєстрації всіх фактів з метою їх подальшого аналізу та висновків;

2. фіксація даних за заздалегідь продуманим планом без актив­ного втручання дослідника в перебіг подій;

3. організована та цілеспрямована фіксація явищ навколиш­ньої дійсності, що зумовлюється завданням діяльності.

Предметом спостереження є вербальні та невербальні про­яви поведінки людини, групи в певному соціальному середо­вищі та ситуації (В.В. Москаленко): послідовність, спрямова­ність, частота, тривалість, інтенсивність, експресивність, зміст мовних актів, особливості лексики, граматики, фонетики, син­хронізація дій; виразні рухи, експресія обличчя, очей, тіла, зву­ків; рух, пересування і нерухомі стани, швидкість і спрямова­ність руху; фізичний вплив (дотики, штурхани, удари, підтрим­ка, сумісне зусилля, передача, відняття, затримка).

Види спостереження:

І. За місцем проведення:

1. лабораторне (здійснюється в спеціально створених умовах, коли пізнавальна ситуація створюється дослідником);

2. природне, яке проводиться в звичних умовах, тобто в реаль­ній життєвій ситуації, і передбачає безпосередній контакт з об'єктом, що дозволяє зберегти його недоторканність.

ІІ. За способом контакту:

1. безпосереднє;

2. опосередковане.

ІІІ. За стилем взаємодії з об'єктами:

1) включене, де дослідник стає на певний час членом групи, яка вивчається; тут важливо виконувати роль члена колек­тиву, уміти не привертати до себе уваги, більше слухати спів­розмовників і менше їм ставити запитань; будь-які вислов­лювання мають бути нейтральними;

2. приховане (спостереження «збоку»): респонденти не знають, що їх вивчають (наприклад, стінка Гезелла);

3. відкрите (респонденти знають, що їх вивчають) тощо.

ІУ. За метою:

• випадкове;

• цілеспрямоване.

У. За рівнем організації діяльності:

- вибіркове;

- суцільне.

УІ. За способом фіксації результатів:

• констатуюче;

• оцінне.

УІІ. За регулярністю проведення:

• систематичне;

• випадкове тощо.

Різновиди спостереження схожі на ті, які застосовуються у віковій та педагогічній психології. Відмінність полягає в меті методу: у соціальній психології домінантою будь-якого дослі­дження є вивчення психології групи.

Особливості спостереження:

1. складність повторного дослідження;

2. потенційний вплив об'єктивних та суб'єктивних чинників на інтерпретацію результатів, які можуть спотворити отри­маний результат:

а) суб'єктивні чинники - прояв емоцій; соціальна установка; власний досвід; увага;

б) об'єктивні чинники - обмеженість сфери застосування; значні витрати часу; не всі явища навколишньої дійсності підда­ються спостереженню;

3. трудомісткість процедури;

4. присутність спостерігача сковує піддослідних;

5. неможливо виявити думку респондентів лише з допомогою питань;

6. можливість фіксувати різні зміни в особистості безпосеред­ньо в момент їх виникнення;

7. залежно від того, який різновид використовується, існує ймовірність з'ясувати різноманітність пізнавальної ситуації, яка як необхідна умова для досягнення мети дослідження виникає нечасто, навіть спорадично.

Вимоги до спостерігача:

1. контроль власних дій, емоцій;

2. його дії не повинні шкодити тим особам, за якими спостері­гають;

3. нейтральність;

4. об'єктивність;

5. професійна підготовленість (наявність програм, розробок тощо).

Програма спостереження:

1. вибір об'єкта;

2. визначення мети і завдань (конкретизація предмета спосте­реження);

3. визначення ситуації і умов діяльності спостережуваного об'­єкта;

4. з'ясування ознак і одиниць;

5. визначення параметрів вихідних понять і розробка надій­ності категорій з допомогою коефіцієнта згоди спостерігачів (схожа ситуація спостерігається різними особами), коефіціє­нта надійності (різні спостерігачі проводять спостереження в різний час), коефіцієнта стійкості (один спостерігач пра­цює в різний час).

Спостереження повинне використовуватися в комплексі з іншими методами дослідження.

Експеримент:

1. метод збору фактів в умовах, які забезпечують активний прояв соціально-психологічних явищ, що вивчаються; отри­мання інформації з метою встановлення закономірностей, які характеризують експериментальну ситуацію;

2. передбачає активне втручання дослідника в процес роботи;

3. організована дослідником експериментальна ситуація, яка спрямована на встановлення закономірностей взаємодії за­лежних і незалежних змінних.

Вимоги до експерименту:

1. опис об'єкта дослідження;

2. визначення типових (специфічних) умов дослідження;

3. формулювання гіпотези;

4. пошук незалежних змінних (конкретні ситуації або явища, які спеціально організовані дослідником);

5. визначення залежних змінних (конкретні ситуації або яви­ща, які передбачається отримати внаслідок проведеного до­слідження).

Етапи експерименту:

1. теоретичний (постановка проблеми);

2. методичний (розробка методик експерименту і експеримен­тального плану);

3. експериментальний (створення експериментальної ситуації, засобів управління перебігом експерименту та вимірювання реакцій піддослідних);

4. аналітичний (кількісний аналіз отриманих результатів: ма­тематична обробка, інтерпретація результатів, формулюван­ня гіпотез, практичних рекомендацій).

Види експерименту:

1. За місцем проведення:

   1. природний (управління поведінкою респондентів в умовах повсякденного життя з допомогою чинників, які впливають на їх поведінку й контролюються дослідником); завдання полягає в з'ясуванні всіх чинників експериментальної ситу­ації та встановлення між ними рівня зв'язку; експерименталь­на ситуація визначається однією або двома групами (контро­льною; експериментальною) або за схемою «до - після» (ти­повим прикладам тут є експеримент A.C. Макаренка);

   2. лабораторний (передбачає організацію незвичної для піддос­лідних експериментальної ситуації) - створення штучної об­становки для проведення дослідження, тобто респонденти інформовані, що з ними працюють, але не знають мети, змі­сту роботи (типовим прикладом є експеримент В.М. Бехтере- ва, який досліджував ефективність групової діяльності, піз­ніше його техніка вдосконалювалась Б.Г. Ананьєвим; штуч­ність експериментальної ситуації може призвести до недо- стовірності отриманих даних.

2. За метою:

1) констатувальний (отримання результатів про рівень розвит­ку певних соціально-психологічних явищ);

2) формувальний (цілеспрямована дія на особистість та групу для формування в неї певних якостей);

3) контрольний (зіставлення результатів у різних групах з ме­тою з'ясування ефективності запропонованих методик).

У цілому експеримент може мати класифікаційні критерії аналогічні спостереженню.

Природний експеримент є особливим різновидом експеримен­ту, оскільки створює звичні в повсякденні умови для зниження напруженості вже в експериментальних ситуаціях (О.Ф. Лазурський, 1910). Природним експериментом О.Ф.Лазурський (1874-1917) називав дослідження, які самостійно проводив у шкільних класах. Для цього організовувалася навчальна робота з дітьми, де вивчалися прояви їх психічної діяльності.

Особливості природного експерименту:

1. аргументована можливість втручання дослідника в процес дослідження;

2. створює реальні умови для нейтралізації сторонніх впливів та контролю кількох змінних, фіксації дій респондентів;

3. потрібна експериментальна ситуація виникає нечасто;

4. проблематично створити природну ситуацію та визначити чинники, які впливають на змінні.