4. Контрольні питання

1. Небезпеки радіаційних аварій.

2. Зони радіаційних забруднень.

2. Призначення дозиметричних приладів.

3. Методи виявлення іонізуючих випромінювань

4. Будова приладу ДП-5А. Принцип дії.

5. Підготовка ДП-5А до роботи.

6. Вимірювання рівнів радіації на місцевості.

7. Порядок вимірювання радіоактивного зараження об’єктів.

8. Визначення γ- випромінювань.

9. Зарядка індивідуальних дозиметрів.

10. Визначення радіаційного забруднення води.

5. Порядок проведення роботи

Викладач перевіряє знання студентів за матеріалом лабораторного заняття за допомогою тестів і, в окремих випадках, усним опитуванням. Демонструє працездатність ДП-5А на контрольному джерелі випромінювання.

Студенти самостійно працюють з альбомами [4], знайомляться з особливостями методів реєстрації іонізаційного випромінювання. За даними рисунків альбому студенти визначають потужність доз при різних положеннях ручки перемикача піддіапазонів ДП-5А.

Потім група студентів ділиться на бригади, які отримують індивідуальні дозиметри. Під керівництвом бригадирів проводиться робота по зарядженню індивідуальних дозиметрів.

Результати роботи фіксуються в протоколі.

Зміст протоколу: мета і завдання роботи, загальні положення, індивідуальне завдання, його вирішення та висновки.

Лабораторна робота №2 оцінка хімічної обстановки

(2 год.)

1. Мета і завдання роботи

Мета: навчитись основам оцінки хімічної обстановки.

Завдання: ознайомитися із сучасними засобами хімічної розвідки і контролю, отримати навички роботи з приладами хімічної розвідки та оцінки хімічної обстановки.

2. Завдання на підготовку до лабораторної роботи

Студент повинен вивчити теоретичний матеріал у відповідності до списку наведеної літератури. Підготувати усні відповіді на питання для самоперевірки, які наведені в п. 4 даної лабораторної роботи.

Знати: мету, завдання і зміст лабораторної роботи, порядок роботи із УГ-2 і ВПХР та послідовність оцінки хімічної обстановки.

Уміти: аналізувати отримані результати розрахункових завдань

Список ЛітературИ

1. Методичні вказівки до виконання лабораторної роботи «Оцінки радіаційної обстановки».

2. Стеблюк М.І. Цивільний оборона та цивільний захист: Підручник. - Київ.: Знання, 2010.-487 с.

3. Шоботов В. М. Цивільна оборона : навч. посіб. / В. М. Шоботов. - К. : Центр навч. літ-ри, 2006 − 438 с.

4. Альбом «Приборы радиационной, химической разведки и контроля радиоактивного облучения».

3. Загальні положення

3.1. Аварії з викидом сильнодіючих отруйних речовин (СДОР)

Хімічно небезпечним об'єктом (ХНО) вважається об'єкт господарювання, при аваріях і руйнуваннях якого можуть відбу­тися масові ураження людей, тварин і рослин сильнодіючими от­руйними речовинами.

Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) — це токсичні хімі­чні речовини, що застосовуються в господарських цілях і здат­ні при витіканні зі зруйнованих чи ушкоджених технологічних ємностей, сховищ і устаткування, викликати масові ураження людей.

До ХНО відносяться:

- підприємства хімічної галузі промисловості, які виробля­ють чи використовують СДОР;

- підприємства по переробці нафтопродуктів;

- підприємства інших галузей промисловості, які використо­вують СДОР;

- підприємства, які мають холодильники, водона­пірні станції, очисні споруди, що використовують хлор і аміак;

- залізничні станції і порти, де концентрується продукція хі­мічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах пе­реміщення СДОР;

- транспортні засоби, контейнери і наливні потяги, автоцис­терни, річкові і морські танкери, які перевозять хімічно небезпе­чні продукти;

- склади і бази, на яких зберігаються запаси речовин для дезінфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його пере­робки.

За своїми вражаючими властивостями СДОР поділяються на такі групи:

- речовини з переважно задушливою дією (хлор, фосген, хлорпікрин тощо);

- речовини переважно загальноотруйної дії (окис вуглецю, ціаністий водень тощо);

- речовини задушливої та загальноотруйної дії (аміак, акрилонітрол, азотна кислота й окисли азоту, сірчистий ангідрид, фтористий водень);

- речовини, які діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу - нейротропні отрути (сірковуглець, тетраетилсвинець, фосфорорганічні сполуки й ін.);

- речовини задушливої і нейротропної дії (аміак, гептил, гідрозин та ін.);

- метаболічні отрути (окис етилену, дихлоретан та ін.).

Токсичність властивостей СДОР, яка визначає їх отруйність, характеризується смертельною, вражаючою і граничною кон­центрацією.

До надзвичайно і високотоксичних СДОР відносяться спо­луки миш'яку, ртуті, кадмію талію, свинцю, цинку, нікелю, за­ліза, фосфору, хлору, брому, синильної кислоти і деякі інші сполуки.

До сильнотоксичних хімічних речовин відносяться сірчана, азотна, соляна, ортофосфорна, оцтова й ін. кислоти, луги (аміак, їдкий калій, натрій, хлористий і бромистий метил), деякі сильно­діючі сполуки (гідроз, нітротолуол, нітробензол).

Особливу групу представляють пестициди — препарати для боротьби зі шкідниками сільського господарства, багато з яких досить токсичні для людини.

Масштаби і тривалість зараження СДОР при аварії на ХНО обумовлюються:

- фізико-хімічними властивостями СДОР;

- кількістю СДОР, викинутих на місцевість, в атмосферу, у воду;

- метеорологічними умовами;

- оперативністю оповіщення і вживання заходів;

- підготовленістю обслуговуючого персоналу до ліквідації наслідків розливу СДОР;

- характеристиками об'єктів зараження (для місцевості - наявністю і характером рослинного покриву, місцями можливо­го застою повітря; для води - площею поверхні, глибиною, швидкістю течії, наявністю ґрунтових вод, характеристикою прибережних ґрунтів; для населення - ступенем захищеності від ураження СДОР, характером діяльності; для матеріальних засобів - характеристикою матеріалів, які підпали під зара­ження, у тому числі пористістю, наявністю і складом лакофар­бових покриттів).

Тривалість хімічного зараження приземного шару повітря па­рами і тонкодисперсними аерозолями СДОР, при їх відсутності на місцевості в рідкому чи твердому стані, може коливатися від десятків хвилин до декількох діб.

Тривалість зараження місцевості, техніки й інших матеріаль­них засобів СДОР у грубодисперсному аерозольному, краплин­норідкому, рідкому станах може виявитися в межах від декількох годин до декількох місяців.

Ураження людей і тварин відбувається унаслідок вдихання за­раженого повітря (інгаляційно), контакту із зараженими поверх­нями (контактно-резорбтивно), через шлунково-кишковий тракт (перорально) у результаті вживання заражених продуктів харчу­вання, через шкірні покриви, слизові оболонки і поверхні ран (резорбтивно) та іншими шляхами. В результаті впливу СДОР на організм людини, крім безпосередніх уражень, можуть спостері­гатися і віддалені генетичні наслідки.