Національно-визвольна війна українського народу проти польського панування 1648—1657 рр.

1. Причини війни.

2. Підготовка до збройного виступу проти Речі Посполитої.

3. Битви на жовтих Водах та під Корсунем.

4. Битва під Пиляв цими.

5. Визвольний похід укр.. війська на Галичину.

6. Програма розбудови Укр.. козацької держави.

7. Відновлення воєнних дій 1649 р..

8. Укладення Зборівської угоди 1649 р..

Після поразки козацько-селянських повстань кінця XVI — перше половини XVII ст. польським магнатам здавалося, що вони остаточно підкорили український народ, виступи на деякий час припинилися, і навіть час від 1638 до 1648 року дістав назву «десятиріччя золотого спокою».

Та становище українського народу під владою Речі Посполитої в середині XVII ст. стало особливо тяжким.

Не було в Україні жодної верстви населення, яка б не зазнавала кривд і утисків від короля, магнатів та шляхти.

1648 року в Україні стався вибух -1 почалася Національно-визвольна війна, яку сучасники іменували Українською революцією.

1. Причини Національно-визвольної війни (1648-1657 рр.):

1. козацтво зазнавало постійних утисків: магнати відбирали в них хутори, луки, ставки, млини, примушували платити десятину, за будь-яку непокору козаків кидали до в'язниць і мордували; більш того — багатьох козаків перетворено на кріпаків;

2. посилилося гноблення селянства. Панщина на Наддніпрянщині досягла 4 днів на тиждень, у західних районах 6.

3. Крім панщини, селяни мусили виконувати й інші різноманітні натуральні та грошові повинності, а також працювати в маєтку феодала: лагодити греблі, возити дрова, білити полотно, стерегти панське майно тощо;

4. у містах українці були усунені від участі в міському самоврядуванні, а їхнє місце посіли іноземці;

5. українцям чинили всілякі перешкоди під час спроб уступити до цеху, зайнятися ремеслом чи торгівлею;

6. посилилася політика насадження уніатства та католицизму,

переслідувалося православ 'я.

Усе це робило неминучим вибух народного гніву. Наприкінці 1647 року по всій Україні запалали народні повстання.

На чолі повсталих став талановитий державний діяч і полководець Богдан Хмельницький.

У вересні 1647 року під Чигирином Богдан Хмельницький зібрав своїх однодумців і розробив з ними план підготовки повстання.

Та один з присутніх на зборах виявився зрадником і виказав полякам плани Б. Xмельницького.

Великий коронний гетьман Речі Посполитої польський магнат Микола Потоцький заарештував майбутнього гетьмана й кинув до в'язниці.

У поляків не було доказів вини Богдана Хмельницького, і вони вдалися до хитрощів — вирішили відпустити Б. Хмельницького, але наказали слугам таємно

вбити його.

Та київський полковник Михайло (Станіслав) Кричєвський, якому доручили , пильнувати в'язня, допоміг Б. Хмельницькому втекти.

На чолі невеликого загону козаків Б. Хмельницький зі своїм сином Тимошем прибув на Запорізьку Січ у грудні 1647 року.

Тут у квітні 1648 року козацька рада обрала його гетьманом.

2. Підготовка до війни

Здобувши гетьманську булаву, Б. Хмельницький почав активно готуватися до повстання, і за короткий час під його прапори стало кілька тисяч осіб.

Гетьман розіслав адресовані до козаків і всього українського народу універсали із закликом піднятися на боротьбу проти свавілля магнатів і шляхти.

Посланці із Запоріжжя встановили тісні зв'язки з повстанськими загонами по всій Україні.

Козаки, перевдягнувшись жебраками та богомольцями, ходили по містах і селах, агітуючи населення відчиняти міські ворота перед запорожцями, насипати пісок у польські гармати, а то й узагалі тікати на Січ.

Одночасно з підготовкою до війни з Польщею Б. Хмельницький вислав посольство до Криму.

Перші дипломатичні кроки гетьмана були спрямовані на те, щоб убезпечити себе від нападів з півдня й отримати допомогу від татарської кінноти, яка змогла б істотно употужнити козацьке військо, що було переважно піше.

Переговори з кримським ханом Ісламом-Гіреєм виявилися дуже складними.

Українську делегацію зустріли з недовірою, та Б. Хмельницький, добре знаючи звичаї татар і вільно володіючи їхньою мовою, зумів надати ханові докази нещирості Польщі щодо Туреччини й Криму.

Тому Іслам-Гірей дозволив Б. Хмельницькому запросити в похід перекопського мурзу Тугай-бея, у якого налічувалося до 4-ох тис. вершників.

За союз із Б. Хмельницьким татарський хан вимагав прислати до Криму заручників — представників знатних козацьких родів, серед них і сина самого • гетьмана —- Тимоша Хмельницького.

Заручаючись підтримкою Криму, Б. Хмельницький добре розумів, що татари будуть не тільки воювати з поляками, а й грабуватимуть Україну.

Та хоч умови союзу з татарами були дуже тяжкими, це була перша дипломатична перемога повстанців.

Повстання на Запоріжжі та універсали Богдана Хмельницького підняли на боротьбу широкі верстви українського народу, скрізь по Україні утворювалися загони із селян і городян.

Повсталі проголошували себе вільними людьми, нападали на панські маєтки й палили їх, убивали магнатів і шляхту.

Щоб не дати з'єднатися січовому козацтву та загонам повстанців з Наддніпрянщини, Микола Потоцький почав готувати польське військо до походу.