Революція 1905 – 1907 рр.

9 Січня 1905 – 3 червня 1907 рр.

Причини

1. Низький рівень життя більшості населення.

2. Важкі умови праці робітників.

3. Малоземелля селян.

4. Самодержавство.

5. Поширення соціалістичних ідей.

6. Російсько-японська війна.

Привід

9 січня 1905 р. – «Кривава неділя» - розстріл мирної робітничої демонстрації (вбито і поранено 5 тис. чол.)

Характер – буржуазно-демократичний

Революція 1905-1907 pp. мала свої особли­вості, тобто відмінності від попередніх револю­цій в інших країнах. По-перше, це була перша революція XX ст., коли протиріччя капіталіз­му досягли апогею, і Російська імперія стала вузлом цих протиріч. По-друге, хоча револю­ція була буржуазною за характером, буржуазія імперії не могла в ній грати вирішальної ролі, як це було у країнах Європи раніше, оскіль­ки була недостатньо організованою і занадто прив'язаною до царизму. По-третє, у цій рево­люції існували не два політичних табори (ре­волюційний і контрреволюційний, урядовий, як у Європі), а три-крім вищезазначених, іще табір ліберально-буржуазний. Це ускладнюва­ло політичну боротьбу.

Періодизація революції: 1) піднесення (січень - жовтень 1905 p.);

2) кульмінація (жовтень – грудень 1905 р.)

3) спад (січень 1906 р. - червень 1907 p.).

Різною була й тактика партій у революції.

Більшовики та есери основний засіб вирішен­ня завдань революції вбачали у збройному повстанні (есери, крім цього, - також у терорі 1906 – 1907 рр. – було вбито та поранено 97 тис посадових осіб).

Меншовики, кадети, лідери українських націо­нальних партій виступали за парламентський шлях - через вибори в Державну думу.

Чорно­сотенні партії були за беззаперечне збереження існуючого ладу, тобто проти будь-яких змін.

Головні події революції в Україні:

• січень-березень 1905 р.- страйки робітни­ків - 177 страйків, 170 тис. учасників; 140 селянських виступів

• повстання на панцернику «Потьомкін» (14-25 червня 1905 p.);

• загальний політичний страйк (жовтень 1905 p. -120 тис. учасників); 17 жовтня Маніфест Миколи II

жовтень 1905 р. Чернігівська губернія, селянське повстання – самосуд над 15 активістами «Фата Моргана» М. Коцюбинський

• створення профспілок (3 листопада 1905 p.; у 1907 p.- 280 організацій);

• селянські виступи (за 1905 р. - 4 тис. у 7 тис. сіл);

• повстання матросів флотської дивізії у Се­вастополі (крейсер «Очаків» та інші. На чолі з лейтенантом Шмідтом – 15-16 листопада 1905 p.);

• повстання саперів у Києві на чолі із поручи­ком Б. Жаданівським - листопад 1905 p.;

• грудневе збройне повстання 1905 р. (у Дон­басі, Харків, Катеринослав, Олександрівськ).

Сорочинська трагедія» 19-21 грудня 1905 р.

У ході революції виникли нові - опозиційні урядовим органам влади - Ради робітничих де­путатів В Україні вони діяли у Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві та інших містах. (50 містах)

Зростання громадської активності й органі­зованості привело до створення профспілок. Однією з перших виникла профспілка заліз­ничників Південно-Західної залізниці. Напри­кінці 1905 р. в Україні нараховувалося близь­ко 80 професійних об'єднань.

У ці роки значно посилився національний рух. У березні 1905 р. Російська Академія наук визнала українську мову, як самостійна мова Громадськість України виступала за рів­ноправність усіх народів, проти великодержав­ної, шовіністичної політики царизму, за право вільно користуватися рідною мовою. У цей час більшого поширення набуває українська пре­са. У 1905-1907 pp. виходило вже 24 україно­мовних газет і журналів.

Поряд із політичними партіями, в цей час виникають і культурно-освітні організації - «Просвіти»

(30 філій), очолювані демократичними і лі­беральними діячами української інтелігенції (М. Коцюбинський, Б. Грінченко, П. Мирний, Леся Українка). Вони засновували бібліотеки і читальні, організовували літературні і музичні вечори, лекції, вистави, створювали школи із викладанням українською мовою. В Одеському університеті починається викладання історії України, а в Харківському-історії літератури українською мовою.

Фактично були скасовані Валуєвський циркуляр (1863 р.) та Емський указ (1876 р.)

Українське питання обговорювалося і в Де­ржавних думах. Вибори у І Думу (27 квітня – 8 липня 1906 р.) Від України було обрано 102 депутати, найбільше було кадетів - 36 осіб. У Думі сформувалася «Українська думська гро­мада», яка об'єднувала 45 депутатів. Основною її вимогою було надання автономії Україні.

Ви­бори у II Думу (20 лютого – 3 червня 1907 р.) Зно­ву від України обрали 102 депутати, і знову була створена «Українська думська громада». II Дума виявилася іще лівішою, ніж І Дума. «Думська громада» дещо розширила свої ви­моги, пропонуючи допустити українську мову в систему освіти і державного управління. Для цього депутати вважали за необхідне утворити кафедри української мови й історії в універси­тетах, ввести українську мову в учительських семінаріях. Діяльності «Думської громади» ак­тивно допомагав видатний український історик М. Грушевський, який спеціально для цього переїхав до Петербурга. За його участю поча­ли видавати журнал «Украинский вестник», а потім-газети «Рідна справа» («Вісті з Думи»).