2. Принципи організації роботи та етичні норми наукового колективу

Науково-технічна творчість це з точки зору багатьох міркувань чисто індивідуальний процес і його символом можна вважати одинокого, сивого алхіміка в захаращеній інструментами лабораторії або молодого чоловіка, що дні і ночі сидить згорбившись за комп’ютером, гарячково переглядаючи варіанти вирішення проблеми.

На щастя це не так. Біля 70 % всіх винаходів у світі – це результат колективної роботи, а кількість людей, які професійно працюють в інституціях, що орієнтовані на дослідну і винахідницьку діяльність невпинно росте. Всі вони (чи переважна більшість) працюють в колективах. Отже, колектив повинен бути системою, що сприяє творчості і не виключає індивідуальну ініціативу. Тому головними щодо забезпечення продуктивності колективу є організаційні і соціально-психологічні проблеми.

В подальшому під означенням “колектив”, ми будемо розуміти мікрогрупу людей з властивою їй структурою, взаємовідносинами і розподілом ролей.

Сформулюємо декілька основних принципів побудови і функціонування колективу.

2.1. Спеціалізація членів

Специфіка творчості вимагає того, щоб в колективі були люди, які при розв’язуванні задач грають різні ролі. Наприклад, один із співробітників – “генератор ідей”, другий – “критик”, третій – “організатор”, четвертий – “виконавець”, п’ятий – впроваджує результати і т.д. На практиці, найчастіше, співробітники суміщають декілька ролей одночасно. Спеціалізація завжди властива групі людей, що об’єднані однією справою чи метою.

2.2. Принцип гетерогенності

Оскільки при розв’язуванні якоїсь науково-технічної задачі завжди зустрічаються різнорідні проблеми, то склад колективу теж повинен бути різноманітним – це називають принципом гетерогенності.

2.3. Принцип сумісності

Крім цього в колективі повинен забезпечуватися принцип сумісності (неантагоністичності) членів, тобто формуватися такий стиль взаємовідносин, при яких жодні життєві колізії і наукові суперечки не призводять до дестабілізації роботи колективу. Розрізняють сумісність:

• фізіологічну;

• психологічну;

• моральну;

• інтелектуальну.

2.4. Принцип відповідності

Він вимагає, щоб формальна ієрархія в колективі співпадала з фактичною субординацією. Здібності і досвід керівника повинні відповідати складності проблеми, яку вирішує колектив. Часто “офіційний колектив” самочинно розпадається на групки, що згуртовуються навколо “неофіційних”, але авторитетних лідерів. Цей факт свідчить про порушення принципу відповідності.

2.5. Принцип перманентності

Колектив повинен постійно обновлятися, інакше він буде старіти і його творча активність буде спадати. Завдяки тому, що зрілі співробітники стають невдоволені своїм залежним від керівника станом, посилюється несумісність між керівником та співробітниками. Крім цього втрачається зацікавленість у самовдосконаленні старших членів колективу. Тому, при можливості, в середині колективу, за необхідності збереження його цілісності, потрібно створювати робочі групи на чолі з досвідченими працівниками (порівняйте з п.3.4) .