5. Постмодерністська соціологія.

Характер соціальних процесів в другій половині XX ст. суттєво змінився. Тут можна виділити три основні тенденції:

- сформувалась постіндустріальна економіка;

- розвивалася постідеологічна політика;

- виникла постмодерністська культура.

Уявлення про постмодерн як новий стан суспільства, культури, наукового знання в соціологію ввів Жан-Франсуа Лиотар. Книга Ліотара „Становище Постмодерна” (1979) стала своєрідним маніфестом постмадернізма.

Постмадернистська соціальна теорія – дослідницький підхід, який базується на концепції суспільства як сукупності дискурсів (від лат.Discursus – роздуми) – практик маніпулювання знаками, які формулюють символічні структури, що створюють для людей світ явищ і подій, які сприймаються як соціальна реальність. Зразками для соціологів, які дотримуються постмодерністського підходу служать роботи французького історика і філософа Мішеля Фуко і соціолога Жана Бодрийяра.

Відповідно до Фуко, сучасне суспільство – це дисциплінарне суспільство, в якому влада постійна, безлика і вона повсюду. Влада – це не атрибут або заняття уряду, політиків, силових структур. Школа, лікарня, фабрика в умовах дисциплінарного суспільства є атрибутами влади. Педагогіка, медицина, менеджмент – це дискурсивні практики, що ставлять людину в центр уваги і одночасно це „тонкі”, на відміну від „грубого” примусу технології підкорення людей. Викладач, лікар, менеджер, який турбується і уважно ставиться до своїх учнів, пацієнтам, робітникам, вивчаючи і направляючи їх поведінку, розкриваючи і розвиваючи їх потенціал, тим самим займають позицію домінування. Їх інтелектуальні знання – це свого роду політика. Таким чином, знання, научний дискурс – це завжди стратегія влади.

Цю же концепцію влади – знання Фуко розвиває на матеріалі історії вивчення і регулювання сексуальності. З к. XIX ст. розвивається комплекс дискурсивних практик – медичних, педагогічних, юридичних, економічних і т.д., які продукують сексуальність як об’єкт знання. В результаті сформувався диспозитив сексуальності – мережа установок до пізнання, переживання, регулювання сексуальності як природної властивості людини. „Інкорпорірування” в людини сексуальності приводить до того, що вона розглядається як суб’єкт правильних або неправильних дій, скільки як носій постійних захоплень, орієнтація і інтенсивність яких стає об’єкт „нормалізації”, тобто дисциплінарної влади. Крім держави з її демографічною політикою і поліцією нравів ці відносини влади „розгортаються на тілі” в рамках наукових, медичних, загальноосвітніх інститутів, рухів на підтримку і проти абортів, використання презервативів, легалізації проституції і гомосексуальних відносин і т.п. Будь-яка стратегія в рамках диспозитивна сексуальності незалежно від того, спрямована вона на контроль сексуальності індивідів або на її емансипацію в будь-якому разі відтворює дисциплінарне суспільство, поскільки так або іначе перетворює індивідів в об’єкт влади – знання. Жаном Бодрийяром була висунута ідея про те, що постмодерн – це нова культурно-історична реальність, що характеризується дефіцитом реальності. Дефіцит реальності – це не дефіцит речей, яких, навпаки виробляється все більше і більше. Речі – це лише знаки реального. Втрата реальності – це втрата зв’язку і, як наслідок, різниці між знаками – образами і референтами – реальністю, на яку знаки повинні вказувати.

Симуляцію як заміну самої реальності знаками реальності Бодрийер виявляє на прикладі функціонування гіпермаркетів і їх анальні – культурних і розважальних центрів, а також на прикладі функціонування засобів масової комунікації.

Єдина функція товарів (витворів мистецтв – участь в створенні в просторі – часі гіпермаркета людського потоку, симулюючого спільність, солідарність і спільну діяльність. Об’єкти споживання не мають іншого призначення, як тільки підтримання індивідів в стані масової інтеграції. Засобами масової інформації симулюються політичні події.

Етапи становлення та розвитку західної соціології

Етапи	Хронологічні рамки	Основна характеристика
Етап протосоціології	Від античності до О. Конта	Формування уявлення подібності і різниці між законами природи і законами суспільства; розробляються концептуальні засади політичної, цивільної та економічної теорії, знання про суспільство поступово набирає секулярних форм, формується концепція громадянського суспільства, розбудовуються емпіричні підвалини соціологічного знання.
Другий етап	З 30-40-х рр. ХІХ ст. до кінця ХІХ ст.	Зародження і початковий розвиток академічної соціології
Третій етап	Кінець ХІХ ст. – 20-і рр. ХХ ст.	Інституціоналізація соціології як навчальної дисципліни, загально соціологічні дослідження поєднуються з емпіричними дослідженнями, які набувають інтенсивного розвитку.
Четвертий етап	З кінця 20-х до 70-х рр. ХХ ст.	Формування основних теоретичних напрямків соціології, розвиток галузевих дисциплін, подальшого вдосконалення методів дослідження.
Останній, п’ятий етап	З 70-х рр. ХХ ст.	Інтернаціоналізація соціології, широке поширення різних концепцій і теорій (структурного функціоналізму, символічного інтеракціонізму, феноменології, етнометодології та ін.)