3. Функції етнічних конфліктів. Суб’єкти етнічних конфліктів. Значення національного екстремізму.

Функції конфлікту – це призначення конфлікту в залежності від прийнятих норм в групі, колективі чи суспільстві. Розрізняють позитивні та негативні функції конфліктів.

Позитивні (конструктивні) функції:

• інформаційно-пізнавальна: кожний конфлікт сигналізує про наявність проблеми, яка вимагає вирішення, дозволяє пізнати її, оскільки виявляється у сукупності фактів, що сприймаються людьми. Конфлікт стимулує пізнання інтересів, цінностей, позиції суб’єктів, що стикаються у протиборстві, висвічує сутність соціальних змін, виражених протиріччям, які лежать в основі конфлікту. В процесі конфлікту розкривається дійсна картина того, що являє собою кожна сторона, які цінності вона обстоює.

• інтегративна: конфлікт сприяє інтеграції, об’єднанню людей. Виникнення, розвиток, а головне вирішення конфлікту згуртовує групи та сприяє гармонізації суспільних відносин. В ході боротьби відбувається мобілізація сил, а значить посилюється згуртованість. Це відбувається ще й тому, що в ході конфлікту стимулюється соціалізація груп та осіб.

• функція стимулювання соціальних змін: суспільству, групам та окремим особам в ході конфлікту приходиться постійно стикатися з новими умовами та потребами, які породжуються змінами, що відбуваються. Звідсіля необхідність адаптації, пристосування до нової ситуації шляхом перетворення форм і методів діяльності та відносин, переоцінки цінностей, критики застарілих зразків поведінки та мислення. Якщо суспільна система не справляється з виникаючими конфліктами в процесі адаптації, то вона зникає.

Конструктивні функції невіддільні від негативних (дисфункцій).

Слід зазначити, що кожна позитивна функція має свій негативний бік. Та чи інша вирізняються в певній ситуації, на певній стадії конфлікту, у підсумку цілеспрясованих дій протиборствуючих суб’єктів. Об’єктивні наслідки конфлікту залежать від багатьох обставин і, в значній мірі, від засобів боротьби. Насильницькі дії можуть призвести до розколу в суспільстві, а не до його інтеграції. Насильницький конфлікт може перерости в хронічну форму, стати конфліктом антагоністичним навіть у тому випадку, якщо спочатку він таким не був. Послідовна серія насильницьких конфліктів подрібнює суспільство, дезорганізує і протидіє його духовній та практичній консолідації.

Існують прямо негативні функції конфлікту: це

1. матеріально-руйнівна;

2. життєво-небезпечна;

3. владоруйнівна;

4. соціально-підривна;

5. духовно-деградуюча.

Але додаткову небезпеку конфлікту надає нереалізація позитивних функцій. Отже конструктивні функції не реалізуються, якщо:

1. вони не регулюються спільними зусиллями протиборствуючих сторін;

2. придушуються однією з сторін;

3. заганяються в середину суспільного організма;

У підсумку можуть виникнути наступні дисфункціональні наслідки:

1. незадоволеність, паганий стан духу;

2. менший ступінь співробітництва у майбутньому;

3. дуже сильна відданість своїй групі і більше непродуктивної конкуренції з іншими групами;

4. уявлення про іншу сторону як про „ворога”, уява про свої цілі як позитивні, а цілі іншої сторони як негативні;

5. сгортання взаємодії і спілкування між конфліктуючими сторонами;

6. збільшення ворожості між конфліктуючими сторонами по мірі зменшення взаємодії та спілкування;

7. зміщення акцентів, а саме: головним є перемога в конфлікті, а не вирішення проблеми.

4.		Передісторія конфлікту та засоби його відвернення.
5.	Початок конфлікту. Етнічний тероризм. Основні терористичні угрупування сучасності.
6.	Стадія наростання конфлікту. Партизанський рух та його особливості.
7.	Методи вирішення конфлікту: відкладання, примирення через посередника, третейське вирішенння конфлікту, безпосередні переговори.

Передісторія конфлікту (передконфліктна ситуація) – це перша із його стадій (етапів). Етапи розвитку конфлікту – це процес конфліктної взаємодії, який характеризується різним ступенем вираження протиріччя в цілях цінностях та методах досягення цілей. На цьому етапі групи ще не зіткнулись, але вже займають різні позиції. На цій стадії, виходячи з теорії регулювання конфліктами, його ще можна уникнути. Під конфліктною ситуацією слід розуміти такий збіг обставин, який об’єктивно створює грунт для реального протиборства між субъектами. На етапі передконфліктної ситуації дуже важливим є можливість ще уникнути його, що можна досягти шляхом з’ясування причин конфлікту та їх вирішення.

Саме на етапі конфліктної ситуації виявляються ознаки конфлікту:

1. наявність конфліктної ситуації (за сприйняттям учасників);

2. неподільність об’єкту конфлікту;

3. бажання учасників продовжити конфліктну взаємодію для досягнення своїх цілей.

Другий етап розвитку конфлікту має назву – початок. Він характеризується тим, що антагонізм, який вже вповні визначився переходить в стадію протистояння. Для початку конфлікту потрібен якийсь привід. На цьому етапі ще існує можливість пом’якшити протистояння, погасити його.

Говорячи про дії на цій стадії конфлікту необхідно звернути увагу на роль національного руху, виділивши фактори, які впливають на успіх або невдачу цього руху:

1. Відносна чисельність тієї чи іншої групи. Чим більша питома вага національної меншини в населенні держави, тим міцнішим буде і національний рух.

2. Територіальна близькість до своєї історичної Батьківщини. Чим ближчим є розташування меншини до територіії своєї історичної Батьківщини, тим більше у них буде контактів, тим сильнішим буде рух.

3. Географічне розташування. Активність руху буде вищою, якщо національна група проживає у суміжному районі, особливо складаючи більшість населення.

4. Місце розселення. Політична діяльність виникає частіше серед міського населення. Чим менше у національної меншини роздріблених селянських господарств, тим могутнішим буде рух.

5. Соціальне становище. Якщо національна група має певні соціально-економічні труднощі, її невдоволення може вилитися в політичні форми.

6. Історичні зв’язки з своєю історичною Батьківщиною. Якщо територія входила раніше у склад своєї історичної Батьківщини, або насильницьким чином була від неї відділена, то у національної меншини може виникнути прагнення до об’єднання.

7. Почуття пригніченої меншості. Якщо національна група відчуває себе пригніченою, то вищою є організація саме політичної діяльності.

8. Історичне відчуття зверхності. Якщо національна група впевнена, що саме вона є справжнім хазяїном території, то її невдоволення обов’язково посилюється. При цьому необхідно врахувати фактор пригнічення.

9. Наявність політичних організацій, особливо національних партій. Якщо вони існуують, то рух посилюється.

Так, наприклад, напередодні ІІ Світової війни районом, де всі 9 факторів склалися у повній мірі стала Судетська область Чехословаччини.

Існує ряд факторів, який протидіє створенню і діяльності національних рухів.

1. Абсолютна ізоляція – так, наприклад, на початку ІІ світової війни всі радянські німці були виселені із районів ведення можливих бойових дій.

2. Пряма заборона з боку своєї історичної Батьківщини – так, наприклад німцям в Південному Тиролі, що належав Італії, прямо заборонялася будь-яка антиіталійська діяльність.

3. Вплив противників національного руху.

Четвертий етап етнічного конфлікту називається стадія наростання. На цьому етапі відбувається розгортання конфліктних дій. Як правило, учасники конфлікту з боку національної меншини вдаються до терористичних та партизанських дій.

Назвемо найбільш відомі етнічні терористичні угрупування, визнані такими США на 2003 р.

Організація Абу Нідала (Палестина);

Бригада мучеників Аль-Акси (Палестина);

Озброєна ісламська група (Пакистан);

Батьківщина та свобода басків (Іспанія);

ХАМАС (Палестина);

Хезболла (Ліван);

Кахане Чай (Ізраїль);

Тигри звільнення Таміл Ілама (Шрі-Ланка);

Палестинський фронт звільнення;

Народний фронт звільнення Палестини;

Народний фронт звільнення Палестини–Головне командування;

Реальна ІРА (Північна Ірландія);

Армія звільнення Руанди;

Ірландська республіканська армія продовження (Північна Ірландія);

Ірландська республіканська армія (Північна Ірландія);

Ісламський рух східного Туркестану (Узбекистан);

Курдська робітнича партія (Туреччина);

Асоціація оборони Ольстера (Північна Ірландія).

Крім цього списку слід звернути увагу на деякі терористичні організації, які діють в Європі.

Фронт звільнення Бретоні (Франція);

Фронт звільнення Корсики (Фарнція);

Франція (антикорсиканська група);

Комітет солідарності з арабськими політичними в’язнми (Франція);

Борці за звільнення Ольстера (проти ІРА).

Говорячи про ведення партизанських дій звернемо увагу на те, що партизанський рух існує трьох типів: 1. проти іноземних загарбників; 2. антиурядовий рух; 3. національний (сепаратистський).

Для всіх видів партизанського руху притамані певні особливості:

1. Він розгортається у важкодоступних місцях, а опорні пункти в дикій та безлюдній місцевості;

2. Він розгортається, як правило, в районах, які мають багату воєнну історію;

3. Партизанський рух, як правило, притаманий слаборозвинутим країнам;

4. Партизанський рух має власні ефективні форми боротьби;

5. Партизанський рух часто фінансується іззовні.

Нарешті четвертий етап розвитку конфлікту – це його вирішення. Вирішення – це вилучення повністю або частково причин, що породили конфлікт або зміна цілей учасників конфлікту.

Для вирішення конфлікту необхідні певні передумови. Це достатня зрілість конфлікту; потреба суб’єктів конфлікту в його вирішенні; наявність необхідних засобів і ресурсів для вирішення конфлікту.

Існує декулька форм вирішення конфлікту:

1. знищення або повне підкорення однієї з сторін (поступка);

2. узгодження інтересів і позицій конфліктуючих сторін на новій основі (компроміс, консенсус);

3. взаємне примирення конфліктуючих сторін (вихід);

4. перевід боротьби в русло співробітництва з спільного подолання протиріч (співробітництво).

Методи вирішення конфлікта:

1. Метод відкладання – цей метод застосовується тоді, коли сторона поки безсила вирішити конфлікт;

2. метод вирішення через посередника (цей метод використовується інколи навіть без повідомлення конфліктуючим сторонам);

3. третейське розбирання (при наявності згоди обох сторін);

4. безпосередні переговори. Під час їх проведення можливі три варіанти поведінки сторін: а) одна сторона виявляє поступливість, інша – жорсткість; б) обидві сторони займають тверду і непоступливу позицію; в) обидві сторони готові йти на поступки.

8.

Методика фіксації та вивчення етнічних конфліктів.

Для вивчення і правильного аналізу етнчного конфлікту необхідно правильно використовувати методику його фіксації. З’ясуємо основні параметри фіксації конфлікту.

І. Час (рік, місяць, число події);

ІІ. Місце (включно до назви найменшого населеного пункту);

ІІІ. Суб’єкти (з’ясування їх ролі: провокуюча, посередницька, утихомирююча);

IV. Предмет (заколот, утиски, кордони, дискримінація, боротьба за ресурси, збереження свого способу життя, влада в етноареалі);

V. Форма вираження (вибух, стихійні дії, організовані дії);

VI. Характер вираження вимог сторін (визначення типу вимог);

VII.Способи розв’язання (мирні, силові).

Методичні вказівки до індивідуального завдання

з дисципліни “Етнополітика” для студентів 1 курсу історичного факультету

та факультету систем та засобів масової комунікації (другий (магістерський) рівень)

Мета заняття – аналіз міжетнічних відносин в державі.

План

1. Формування території країни (за відлік формування території країни береться час від проголошення її в якості самостійної, висвітлюються змістовні етапи формування території, включаючи останні зміни).

2. Етнічна історія країни (грунтовно дається аналіз генези етносів на території країни з моменту їх появи, описується розвиток етносів в різні історичні періоди, окремо висвітлюються питання, пов’язані з етнічною політикою урядів).

3. Сучасна етнічна карта країни (описується сучасна етнічна карта країни, де вказується чисельність та розміщення етносів, наявність чи відсутність етнічного самоврядування, окремо аналізується проблема еміграції та імміграції).

4. Стан міжетнічних відносин на сучасному етапі розвитку (сучасний етап розвитку визначається як період після ІІ світової війни; аналізуються проблеми міжетнічних відносин, оцінюються дії центральної влади у галузі етнополітики, окремим чином подаються етнічні конфлікти на території країни).

Етнічний конфлікт подається за певною схемою:

1. Причини конфлікту;

2. Привід та початок конфлікту;

3. Розгортання конфліктних дій;

4. Вирішення конфлікту.

Окремо використовується методика фіксації конфлікту.

Основні параметри фіксації конфлікту.

І. Час (рік, місяць, число події);

ІІ. Місце (включно до назви найменшого населеного пункту);

ІІІ. Суб’єкти (з’ясування їх ролі: провокуюча, посередницька, утихомирююча);

IV. Предмет (заколот, утиски, кордони, дискримінація, боротьба за ресурси, збереження свого способу життя, влада в етноареалі);

V. Форма вираження (вибух, стихійні дії, організовані дії);

VI. Характер вираження вимог сторін (визначення типу вимог);

VII.Способи розв’язання (мирні, силові).