23

Екологічне право

Тема № 13: Правова охорона тваринного світу.

Мета: дати студентам чітке поняття тваринного світу як об’єкту правової охорони, відтворення і використання. Студенти повинні знати право використання об’єктів тваринного світу: поняття та види. Студенти повинні орієнтуватись в управлінні та контролі у галузі використання та охорони тваринного світу.

План заняття:

1. Тваринний світ як об’єкт правової охорони, відтворення і використання.

2. Право використання об’єктів тваринного світу: поняття та види.

Питання для самостійного вивчення:

1. Правове регулювання полювання і мисливського господарства.

2. Правове регулювання рибальства та рибного господарства.

3. Правові заходи охорони тваринного світу.

4. Червона книга України.

5. Управління і контроль у галузі використання та охорони тваринного світу.

6. Юридична відповідальність за порушення законодавства про тваринний світ.

Рекомендована література до теми:

1. Конституція України : Закон України від 28.06.96 № 254к.

2. Цивільний кодекс України : Закон України від 16.01.03 № 435.

3. Земельний кодекс України: Закон України від 25.10.01 № 2768.

4. Кодекс України про надра : Закон України від 27.07.94 № 132.

5. Лісовий кодекс України : Закон України від 21.01.94 № 3852.

6. Водний кодекс України : Закон України від 06.06.95р. № 213.

7. Кримінальний кодекс України : Закон України від 5.05.01р № 2341.

8. Кодекс України про адміністративні правопорушення України : Закон України від 7.12.84 № 8073.

9. Податковий кодекс України : Закон України від 02.12.10 № 2755.

10. Господарський кодекс України : Закон України від 16.01.03 № 436.

11. Про охорону навколишнього середовища : Закон України від 25.06.91 № 1264-ХІІ.

12. Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року : Закон України від 21.12.10 №2818.

13. Про екологічну експертизу: Закон України від 09.02.95 №45.

14. Про зону надзвичайної екологічної ситуації : Закон України від 13.07.2000 №1908.

15. Конвенція про охорону біологічного різноманіття від 05.06.92. Конвенцію ратифіковано Законом України від 29.11.94 № 257.

16. Кодекс цивільного захисту України : Закон України від 02.10.12 № 5403.

17. Про пестициди і агрохімікати : Закон України від 02.03.95. № 86.

18. Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку : Закон України від 08.02.95 № 39.

19. Про об’єкти підвищеної небезпеки : Закон України від 18.01.01 № 2245.

20. Про оренду землі : Закон України від 06.10.98 № 161.

21. Про охорону земель : Закон України від 19.06.03 № 962.

22. Про державний земельний кадастр : Закон України від 07.07.11 № 3613.

23. Про землеустрій : Закон України від 22.05.03 № 898.

24. Про природно-заповідний фонд України : Закон України від 16.06.92 № 2456.

25. Про затвердження Типового договору оренди землі : Постанова Кабінету Міністрів України від 03.03.04 № 220.

26. Гірничий закон України: Закон України від 06.10.99 № 1127.

27. Про охорону атмосферного повітря : Закон України від 16.10.92 № 2707.

28. Про екологічну мережу України : Закон України від 24.06.04 № 1864.

29. Про мисливське господарство та полювання : Закон України від 22.02.2000 р. № 1478.

30. Про тваринний світ : Закон України від 13.12.01 № 2894.

31. Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них : Закон України від 06.02.03 № 486.

32. Про Червону книгу України : Закон України від 07.02.02 № 3055.

33. Про питну воду та питне водопостачання : Закон України від 10.01.02 № 2918.

34. Про захист рослин : Закон України від 14.10.98 № 180.

35. Науково-практичний коментар Кодексу України про надра /За ред. Г.І. Балюк //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – № 10 за 2012 р. – Київ : Юріком Інтер, 2012. – 325 с.

36. Науково-практичний коментар Водного кодексу України /За ред. Н.Р. Кобецької //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – № 11 за 2010 р. – Київ : Юрінком Інтер, 2010. – 358 с.

37. Тваринний світ України : правова охорона, використання та від­творення /НПК до Закону України “Про тваринний світ” /За ред. Г.І. Балюк. – //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – № 3 за 2010 р. – Київ : Юрінком Інтер, 2010. – 384 с.

38. Науково-практичний коментар Лісового кодексу України /За ред. Г.І. Балюк //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – № 10 за 2009 р. – Київ : Юрінком Інтер, 2009. – 368 с.

39. Науково-практичний коментар Закону України “Про охорону атмосферного повітря” / Г.І. Балюк, І.С. Гриценко, Т.Н. Ковальчук та ін. /За ред. Г.І. Балюк. – Київ : Юрінком Інтер, 2011. – 328 с.

40. Екологічне право України. Академічний курс : підручник /За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – 2-е вид. – Київ : Юридична думка, 2008. – 848 с.

41. Екологічне право : підручник / За ред. А.П. Гетьмана. – Харків : Право, 2013. – 432 с.

42. Екологічне право України : підручник /За ред. І.І. Каракаша. – Одеса : Фенікс, 2012. – 788 с.

ЛЕКЦІЯ

1. Тваринний світ як об’єкт правової охорони, відтворення і використання.

Тваринний світ є складовою частиною навколишнього природно­го середовища, виступає необхідним ланцюгом у мережі екологічних систем, невід'ємним компонентом у процесі круговороту речовин і енергії природи, який активно впливає на функціонування природ­них угруповань, структуру і природну родючість грунтів, формування рослинного покриву, біологічні властивості води і якість навколиш­нього природного середовища в цілому'. Отже, поняття «тваринний світ» за своїм тлумаченням є природничо-науковим.

Разом з тим тваринний світ має велике економічне значення як джерело отримання харчових продуктів, промислової, технічної, лікарської сировини та інших матеріальних цінностей. Тому тва­ринний світ виступає як природний ресурс для мисливства, звіробійного, рибальського та інших видів промислу.

Тваринний світ є джерелом духовного та естетичного збагачен­ня і виховання людей, об'єктом наукових досліджень, окремі види об'єктів тваринного світу становлять велику цінність у зв'язку з можливістю часткового або остаточного зникнення.

В інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь в Україні за участю підприємств, установ, організацій і громадян здійснюються заходи щодо охорони, відтворення і науково обгрунтованого, не-виснажливого використання тваринного світу.

У зв'язку з необхідністю посилити правове забезпечення раціонального використання і охорони тваринного світу, поняття «тваринний світ» поступово було введено в юридичну наукову літе­ратуру і в законодавство, а тому набуває юридичного значення, яке потребує чіткої формалізації.

«Тваринний світ є сукупність диких тварин, живих організмів, які існують і розвиваються у стані природної волі у навколишньому се­редовищі на території держави на суші, у воді, в атмосфері, грунті і т.ін.»'. Це визначення є юридичним, бо воно відображає ряд суттєвих ознак правового характеру і дозволяє ідентифікувати тваринний світ як самостійний об'єкт права власності, права використання, уп­равління, охорони та інших правовідносин.

Такими ознаками є:

— по-перше, тваринний світ — це складова навколишнього природного середовища. Дикі тварини та інші об'єкти тваринного світу перебувають у ньому в стані природної волі;

— по-друге, тваринний світ — це уся сукупність видових і по­пуляційних різноманіть живих організмів на всіх стадіях розвитку, частини диких тварин та продукти їх життєдіяльності;

— по-третє, тваринний світ перебуває у стані природної волі у просторових межах юрисдикції держави, тобто на території Ук­раїни, включаючи її внутрішні і територіальні моря, повітряний простір, у тому числі в межах виключної (морської) економічної зони України та її континентального шельфу.

Ось чому, згідно із Законом України від 3 березня 1993 р. «Про тваринний світ», об'єктами використання і охорони виступають:

а) лише тварини, що перебувають у стані природної волі (хордові, в тому числі хребетні: ссавці, птахи, плазуни, членистоногі, молю­ски, голкошкірі та інші тварини в усьому їх видовому і попу­ляційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріону, яйця, лялечки тощо);

б) частини диких тварин (роги, шкіра тощо); про­дукти їх життєдіяльності (мед, віск тощо); залишки викопних тва­рин, нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин;

в) місця токування, линяння, гніздових колоній птахів, постійних чи тимчасових скупчень тварин, інші території, що є середовищем перебування об'єктів тваринного світу (ст. З За­кону «Про тваринний світ»).

Не можуть виступати об'єктами тваринного світу сільськогоспо­дарські, свійські та інші тварини, що використовуються для госпо­дарських, наукових^культурно-освітніх, виховних, естетичних та інших цілей. Вони є майном, яке належить на праві власності дер­жавним, кооперативним, громадським організаціям, громадянам, а тому використовуються і охороняються відповідно до іншого зако­нодавства України.

Особливістю тваринного світу є те, що цей об'єкт є відновлю­ваним, але для цього необхідне додержання відповідних умов, які безпосередньо пов'язані з охороною та відновленням тварин.

Тваринний світ є об'єктом права власності. А тому в системі за­конодавства про охорону та використання тваринного світу право власності на тваринний світ — це один з основних інститутів, який включає в себе систему правових норм, спрямованих на регулю­вання правовідносин власності на тваринний світ з метою їх захи­сту та охорони, а також забезпечення раціонального використання, відтворення та охорони тваринного світу.

Із змісту статей 4—6 Закону України «Про тваринний світ» вип­ливає, що об'єкти тваринного світу можуть знаходитись у дер­жавній, колективній та приватній власності.

Тваринний світ як об'єкт права державної власності знаходить своє відображення у таких дефініціях, закріплених у законодавстві, як «тваринний світ є національним багатством України» та «об'єкти тваринного світу як природний ресурс загальнодержавно­го значення» (ст. 4, преамбула Закону України «Про тваринний світ»).

Під станом природної волі слід розуміти не обмежений люди­ною безпосередній природний зв'язок живого з оточуючим середо­вищем. Цей зв'язок для різних видів диких тварин неоднаковий і зумовлений біологічними особливостями виду. Втрата дикою тва­риною стану природної волі, або навпаки, набуття твариною, яка була у неволі, цього стану суттєво змінює її режим'.

Однак етап природної неволі безперечно не може бути основ­ною ознакою приналежності диких тварин до державної форми власності. Не можна вважати у стані природної волі тварин, які живуть у заповідниках та інших територіях природно-заповідного фонду, адже життєвий їх простір обмежено, годування їх здійснюється здебільшого штучно, за цих умов тварини, що живуть у межах територій природно-заповідного фонду, повинні були 6 розглядатись як майно заповідників, національних парків тощо. У той же час законодавство відносить цих тварин до об'єктів загаль­нодержавного значення.

Відповідно дикі тварини, які вилучені зі стану природної волі або природного середовища, розведені (отримані) у неволі чи напіввільних умовах, можуть знаходитись у колективній або при­ватній власності. Це, наприклад, тварини, що розводяться у звірівницьких фермах, риби, розведені у рибогосподарських водой­мах.

До тваринного світу як об'єкта права власності належать не ли­ше живі організми, а й частини диких тварин (роги, шкіра тощо), залишки викопних тварин, продукти життєдіяльності тварин (мед, віск тощо), нори, хатки, лігва, споруди тварин. Так, добуті у встамовленому законодавством порядку дозволеними засобами і зна­ряддями об'єкти тваринного світу, наприклад, у порядку полюван­ня чи рибальства, стають об'єктами права колективної чи приват­ної власності.

Наступною ознакою тваринного світу як об'єкта права дер­жавної власності слід вважати вільне перебування живих ор­ганізмів, інших об'єктів тваринного світу у просторових межах юрисдикції держави, тобто на території України, у межах її тери­торіальних і внутрішніх морських вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, у повітряному про­сторі. Міграції диких тварин, тобто переміщення їх через дер­жавні кордони, пов'язані з їх життєвими циклами або викликані змінами умов їх існування в місцях перебування, спричинюють автоматичні зміни у видовому і кількісному складі тваринного світу. Тому дикі тварини у межах держави автоматично стають об'єктами права її власності, а ті, що виходять за її межі, виклю­чаються із числа об'єктів права державної власності'. Крім цьо­го, до об'єктів тваринного світу загальнодержавного значення за­конодавство відносить диких тварин, інші об'єкти тваринного світу, що є у водоймах, які розміщені на території більш ніж однієї області, на території державних мисливських угідь і у лісах державного значення. Це дозволяє зробити припущення, що є об'єкти й місцевого значення, але це не достатньо чітко визначе­но у законодавстві.

'Право державної власності на тваринний світ виникло на підставі націоналізації землі у 1917—1918 рр. За Декретом «Про землю» націоналізації підлягала не лише земля, а й природні ба­гатства, що передбачало націоналізацію тваринного світу. Декрет «Про соціалізацію землі» від 19 лютого 1918 р. передбачав скасу­вання будь-якої власності на землю, надра, води, ліси і живі си­ли природи в межах РРФСР. Розпорядження ними переходило до рук радянської влади. За час існування Радянського Союзу право­ве регулювання використання і охорони тваринного світу обмежу­валося відомством галузей мисливського і рибного господарства. При1 цьому державний мисливський фонд виступав як об'єкт дер-''жавної власності, а рибні запаси юридичне були «нічиїм майном», у той же час регулювання використання і охорони рибних запасів у рибогосподарських водоймах велося так, ніби вони належали державі2.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 лютого 1968 р. «Про континентальний шельф Союзу РСР», який не втра­чає своєї чинності до прийняття Україною Закону «Про континен­тальний шельф», природні багатства континентального шельфу є державною власністю СРСР (а стосовно континентального шельфу України — власністю України). А згідно із Законом України від 16 травня 1995 р. «Про виключну (морську) економічну зону Ук­раїни»' над об'єктами тваринного світу в межах цієї зони проголо­шуються лише суверенні права та юрисдикція України. Тобто, тва­ринний світ у цьому випадку є предметом міжнародних відносин.

Спірною, але необхідною ознакою тваринного світу як об'єкта права власності є те, що до його складу входять не абсолютно всі об'єкти тваринного світу в межах територій держави, а тільки ті, які є самостійними матеріальними об'єктами — предмети суспільних відносин власності.

Суб'єктом права загальнодержавної власності на тваринний світ згідно зі ст. 5 Закону «Про тваринний світ» є держава в особі Верховної Ради України, яка може делегувати свої окремі повно­важення власника тваринного світу органам державної виконавчої влади в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу. Саме це положення дає підстави вважати тваринний світ об'єктом управління, адже, здійснюючи повноваження щодо роз­порядження тваринним світом, такі органи надають об'єкти тва­ринного світу в користування. З огляду на те, що об'єкти тварин­ного світу можуть бути й місцевого значення, то суб'єктами щодо розпорядження ними доцільно визнати органи місцевого самовря­дування (ради).

Суб'єктами права колективної та приватної власності на окремі об'єкти тваринного світу є відповідно підприємства, установи, ор­ганізації та громадяни, які набули цього права у порядку, визначе­ному законодавством, та право яких підтверджене відповідними документами. Форма таких документів та перелік видів тварин, що можуть перебувати на праві колективної чи приватної власності, визначаються центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища України за пого­дженням із заінтересованими органами, які видають ці документи (ст. 6 Закону).

Слід зазначити, що на сьогодні форма такого документа і пе­релік зазначених видів тварин не визначені. Такими документами можуть бути спеціальні дозволи на полювання (ліцензії, відстрілочні картки), договори на ведення мисливського господар­ства, здійснення рибальства (ліцензії, відстрілочні картки). Це мо­жуть бути і договори купівлі-продажу, дарування, обміну (напри­клад, колекції тварин чи інших об'єктів тваринного світу).