Тема 7. Економіко-правові аспекти банкрутства та ліквідації підприємств

1. Суть банкрутства підприємств.

2. Досудове врегулювання спорів.

3. Порядок та етапи порушення справи про банкрутство у господарському суді.

4. Ліквідація платоспроможних та неплатоспроможних підприємств.

5. Мирова угода у процесі провадження справи про банкрутство.

1. Суть банкрутства підприємств

Банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Рис. 1. Основні причини банкрутства підприємств (організацій)

 

Рис. 2. Сутність можливих симптомів банкрутства підприємств

 

Рис. 3. Розвиток симптомів банкрутства

Рис. 4. Види банкрутства згідно методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 17.01.2001 р. № 10

Рис. 5. Ознаки банкрутства згідно методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 17.01.2001 р. № 10

В економічній літературі оперують дефініціями неплатоспроможність і надкритична неплатоспроможність. Неплатоспроможність – це неспроможність підприємства виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами (у тому числі із заробітної плати), а також щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. Якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менше 1 і підприємство не отримало прибутку, то такий його фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

2. Досудове врегулювання спорів

Досудове врегулювання спорів полягає у зверненні кредитора до дебітора з письмовою претензією про відшкодування заборгованості.

У претензії зазначаються:

а) повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред’являється; дата пред’явлення і номер претензії;

б) обставини, на підставі яких пред’явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти;

в) вимоги заявника;

г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;

д) перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.

Можливі чотири варіанти дій контрагента після одержання претензії:

1.       Одержувач претензії не дав жодної відповіді на претензію.

2.       Заявник одержав лист-відповідь, в якому претензію відхилено повністю або частково.

3.       Претензію визнано повністю або частково, але не повідомляється про перерахування визнаної суми.

4.       Претензію визнано і заборгованість погашено – спір вважається врегульованим.