3. Первісний лад та періодизація первісної доби

 

Первісна доба починається з часу появи людства на Землі (близько 2, 5 млн. років до н. е.) і завершується формуванням класового суспільства і виникненням держави (4-3 тисячоліття до н. е.).

Давню історію людства, ґрунтуючись на матеріалах знарядь праці, розподіляють на кам’яний, бронзовий і залізний віки. Первісне суспільство хронологічно майже збігається із кам’яним віком. Цей тривалий відрізок часу поділяють на три періоди:

1) давній кам’яний вік, або палеоліт (2. 5 млн. -12 тис. років до н. е.) ;

2) середній кам’яний вік, або мезоліт (12-8 тис. років до н. е.) ;

3) новий кам’яний вік, або неоліт (8-3 тис. років до н. е.).

Ознаки первісного суспільства: низькі темпи розвитку продуктивних сил і повільне їх удосконалення, низькі темпи розвитку суспільства, колективне привласнення природних ресурсів і результатів виробництва, рівномірний розподіл і соціальна рівність, відсутність приватної власності, експлуатації, класів і держави.

На території України перша людина з’явилась 1. 5 млн. років тому. Оскільки клімат був суворий і холодний (кам’яний вік збігався з льодовиковим періодом), люди селилися переважно в південній частині України.

Після закінчення льодовикового періоду природне середовище стало сприятливішим для життя людини. На зміну палеоліту прийшов мезоліт – середній кам’яний вік (приблизно 13-4 тис. до н. е.).

В епоху мезоліту відбулася ще одна визначна подія в житті первісної людини – були виготовлені лук і стріли. У рибальстві використовувалися гарпуни, сіті, остроги. Збільшувалася різноманітність господарської діяльності, удосконалювалися знаряддя праці. Це зумовило зародження статево-вікового поділу праці. Разом з тим виникла необхідність закріплення зв’язків між членами первісного суспільства. Потрібна була, у зв’язку з розвитком господарства, стійкіша і міцніша суспільна організація. Такою організацією і стала первісна родова община. Рід складався із декількох десятків чи сотень людей. Кілька родів складали плем’я. Приватної власності не було, праця була спільною, а розподіл – зрівнювальним.

Завершальною стадією кам’яного віку стала епоха неоліту (6-3 тис. до н. е.), яка характеризувалася утвердженням різних галузей відтворюючого господарства – так звана „неолітична революція”. Господарство, що мало до цього часу привласнюючий характер, стало відтворюючим. Неоліт мав дві складові частини: мідний вік – 4-2 тис. до н. е., та бронзовий – 2 тис. до н. е. Найбільш відомою культурою доби мідного віку стала Трипільська культура.

Удосконалення знарядь праці, масове поширення їх виробництва з металу, поділ виробничої сфери на сільське господарство і ремесло, виробництво додаткового продукту створили економічні умови для виникнення держав. Існує думка, що на території України найдавніші державні утворення виникли в епоху бронзи одночасно з появою їх в інших країнах. Ранньозалізний вік на українських землях був пов’язаний з ранніми слов’янськими, кіммерійськими, скіфсько-античною та сарматською культурами.

Удосконалення знарядь праці, що відбувалося у зв’язку з використанням металів, призвело до зростання продуктивності праці первісної людини. Вона почала виробляти матеріальних благ більше, ніж потрібно було для задоволення насущних потреб, для підтримання життя. З’явився додатковий продукт, тобто надлишок продуктів зверх їх необхідної кількості, що споживається людиною для підтримання життя. З іншого боку, відділення землеробства від тваринництва, розвиток ремесла – гончарного виробництва, ткацтва, виготовлення металевих знарядь праці та зброї – створили об’єктивні передумови для товарного виробництва, тобто виготовлення продуктів, призначених для обміну. Виник і почав розвиватися регулярний обмін продуктами між окремими первісними общинами.

Одним з перших предметів обміну та найрозповсюдженішим об’єктом виникаючої приватної власності стали одомашнені тварини. Далі приватною власністю стають знаряддя праці, предмети домашнього вжитку, прикраси.

Формування приватної власності і було тим процесом, який призвів до розпаду первіснообщинного ладу. Насамперед це був розпад родової общини. Відбувається господарське відокремлення сімей. Вони ведуть індивідуальне господарство та перетворюють знаряддя праці у приватну власність. Такі сім’ї розселяються не тільки на території своєї общини, а й на території інших родів. Так з’являються сусідські (сільські общини), де сім’ї не пов’язані одна з одною кровно, де все домашнє господарство є приватною власністю. У власності общини збереглися: орна земля, ліси, луги, пасовиська, водоймища.

Причини розпаду первіснообщинного ладу:

1. Виникнення нерівності.

2. Виділення знаті, початок формування класів.

3. Створення держави.

4. Поява міст.

5. Винайдення писемності.

У процесі утворення приватної власності стало економічно вигідно примушувати військовополонених працювати на себе, тобто перетворювати їх у рабів. Першими рабовласниками стали керівники общин та військові вожді.

Рабство – історично перша та найбільш груба форма експлуатації, при якій раб, як і засоби виробництва, є власністю свого господаря-рабовласника. У розвитку рабовласницької економічної системи можна виділити два варіанти: східне (патріархальне) рабство і західне (класичне). Для східного рабства є характерними такі риси: основною продуктивною силою суспільства були селяни-общинники, землероби, а також вільні ремісники; раби становили незначний відсоток населення, належали, в основному, державі, використовувалися як домашня прислуга в господарствах царів, численних чиновників, при храмах. Рабів використовували також на будівництві пірамід, храмів, доріг, палаців, іригаційних споруд. Лише частково рабська праця використовувалася для обробітку землі, як правило, в системі царського і храмового господарства. Рабство в країнах Стародавнього Сходу мало патріархальний характер, сільська община була домінуючою в економіці цих країн.

Країни Стародавнього Сходу виникали переважно на берегах великих річок, де були сприятливі ґрунти (нанесені мулом цих річок), що давали високі врожаї навіть при обробці примітивними знаряддями праці. Сприятливі погодно-кліматичні умови створили середовище, що максимально підходило для життя і ведення сільського господарства. Переважало в цих країнах зрошувальне землеробство, яке вимагало колективної праці, відповідних знань, великих вмінь та гарних взаємин.

Найдавнішими державами Стародавнього Сходу були – Давній Єгипет, Месопотамія, Давній Китай, Давня Індія. Основою існування давніх держав було завоювання інших земель, поповнення рабів посередництвом війни, боргової кабали, піратства. Ці країни характеризувались високим розвитком культури, зародженням торгівельних відносин. Однак ці країни характеризуються і деспотизмом правителів, матеріальною основою їхньої влади була верховна власність на землю.