Лекція 1 «Вступ. Основи систематики класу Aves»

Питання:

1. Загальна характеристика птахів.

2. Значення птахів.

3. Історія становлення орнітології

Птахи являють собою спеціалізовану гілку вищих хребетних, які при­стосувалися до польоту. Генетично птахи близькі до рептилій, і їх треба розглядати як прогресивну гілку останніх. Прогресивні риси організації птахів, якими принципово відрізняються вони від рептилій, такі: а) більш високий рівень розвитку нервової системи, а в зв'язку з цим — І більш різно­манітна та досконала пристосувальна поведінка; б) висока і стала температура тІла, зв'язана з значно більшою інтенсивністю обміну речовин і з досконалі­шою терморегуляцією; в) здатність пересуватись у просторі по повітрю, що не веде в переважній більшості випадків до втрати здатності до пересування по твердому субстрату або лазіння; г) значно більш досконале розмноження (висиджування яєць і вигодовування пташенят).

Зазначені особливості птахів дозволили їм, незважаючи на відносну моло­дість класу, поширитись буквально по всій земній кулі (навіть ширше, ніж ссавцям) і заселити дуже різноманітні місцеперебування. В зв'язку з широтою розповсюдження і різноманітністю життєвої обстановки клас птахів характе­ризується великою різноманітністю і чисельністю видів. Якщо врахувати лише птахів, що живуть тепер, цей клас включає понад 8 тисяч видів, що об'єднуються в 20 рядів. Нагадаймо, для порівняння, що кількість сучасних видів амфібій дорівнює 2000, рептилій—4500.

Морфологічно птахи характеризуються тим, що тіло їх вкрите перами. передні кінцівки перетворені в крила, кістки пневматичні, череп з одним потиличним виростком, серце чотирикамерне з однією правою дугою аорти, зубів у сучасних птахів немає І вони функціонально заміщуються роговим дзьобом. При детальнішому вивченні організації птахів треба враховувати, що в них дуже наочно проявляється поєднання, з одного боку, особливо­стей спеціалізації в зв'язку з польотом і, з другого, — спільних прогресивних рис будови.

СИСТЕМАТИЧНИЙ ОГЛЯД СУЧАСНИХ ПТАХІВ

Усі сучасні птахи належать до підкласу справжніх птахів (Neornithes, або Ornithurae). Від другого підкласу — первісних птахів (Archaeornithes, або Saururae), які жили в юрі, вони відрізняються різко укороченим хвостовим відділом хребта, в зв'язку з чим рульові пера розташовуються віялоподібно, а не по обидві сторони від хвостового відділу, як у первісних птахів. Груд­нина завжди добре розвинена, вільних пальців на передніх кінцівках у до­рослих особин немає, нема також черевних ребер. Хребці гетероцельні, а не амфіцельні, як у первоптахів. Кістки таза більш або менш зрощені, тоді як у первоптахів вони роздільні.

Види справжніх птахів відомі, починаючи з кінця мезозою. Крім сучасних птахів, до цього підкласу належать ще «зубаті» птахи крейдяного періоду, які відокремлюються в особливий надряд — Prothornithes. Птахи, які живуть тепер, представлені трьома дуже різко відособленими групами — надрядами: бвзкільових, пінгвінів і кільових.

Класифікація птахів становить значні труднощі. Це визначається не тіль­ки численністю видів птахів, але й широко розповсюдженою серед них кон­вергенцією. В минулому орнітологічна систематика була в значній мірі фор­мальною. Вона грунтувалась лише на зовнішніх ознаках птахів: будові дзьоба, лап і т. п. і не враховувала більш істотних особливостей — анатомії та Історії виникнення ознак. Тепер в основу класифікації кладуть порівняльно-анато­мічні ознаки, що стосуються головним чином скелета. Одночасно враховують­ся й інші особливості будови та найважливіших рис біології, наприклад, виводковість або гніздовість та ін.

В наведених нижче описах ми не перелічуємо всіх відмітних ознак рядів, наприклад, будови піднебіння, бо це вимагало б значно детальнішого опису анатомії.

Підклас. Справжні птахи (Neornithes, або Оrnithurae)

НАДРЯД 1. БЕЗКІЛЬОВІ, АБО СТРАУСОВІ ПТАХИ (RАТІТАЕ)

Дуже своєрідна група, що характеризується, з одного боку, примітив­ністю організації, з другого — високою спеціалізацією, пов'язаною з пересу­ванням шляхом бігу або ходіння по землі, а не польотом. До примітивних рис організації належать: відсутність аптерій, відсутність виразного диферен­ціювання пір'я на групи, відсутність на пір'ї зімкнутих опахал, у зв'язку з чим оперення служить в основному для термоізоляції. Є, як І в деяких дино­заврів, грудна мозоля на шкірі. Груднина мала і позбавлена кіля. Лопатки і коракоїди зростаються в одну кістку, ключиця зачаткова. Тазові кістки І кістки черепа зростаються пізно і часто неповністю. Куприкової залози немає. Єдиним органом пересування служать задні кінцівки, які порівняна довгі, міцні. Кількість пальців на ногах (крім ківі) скорочена до 3 або 2, що зв'язано з швидкістю пересування. Пневматичність кісток розвинена слабо. У самців є функціонуючий копулятивний орган.

Сучасне поширення безкільових птахів обмежене Африкою, Аравією, Австралією, Південною Америкою і Новою Зеландією. В минулому вони розповсюджувались ширше, Так, на Мадагаскарі в третинних і навіть у чет­вертинних відкладах знайдені рештки птахів, які належать до особливого ряду — епіорніси (Aepyornithes); це були великі, завбільшки в страуса птахи з надто редукованими крилами І дуже масивними ногами. Була виявлена велика кількість яєчних шкаралуп місткістю в 7,5 л. Епіорніси, мабуть, були знищені людиною. На Новій Зеландії ще в історичні часи жили моа (Dinornithes) — страусові птахи дуже різноманітного розміру; дрібні види були не більші за індичку, найбільші досягали висоти 3—3,5 м. У залишках стоя­нок тубільців виявлено багато кісток і навіть пір'я цих птахів, які, без­перечно, винищені у порівняно недавній час. Сучасні страуси відомі з третин­них Рідкладів різних місць Азії і південної Європи.

РЯД І. АФРИКАНСЬКІ СТРАУСИ (STRUTHIONIFORMES)

Найбільші сучасні птахи, представлені одним видом (Struthio camelus) (рис. 194,/). Дорослі самці досягають висоти 260—275 см. Вага в середньому 50 кг, найбільші особини важать до 90 кг. Характерна присутність на ногах тільки двох пальців (єдиний випадок серед сучасних птахів). Лобкові кістки зростаються, утворюючи закритий таз. Крила відносно великі. При швидкому бігу птах розпускає їх. Загальне забарвлення самців чорне, самок — буро-сіре. На хвості і на крилах пера білі.

Поширені тепер у степово-пустинних областях Аравії і Африки. У третин­ний час близькі види жили в Південній Азії, в Північному Китаї, в Монголії, Забайкаллі, Північному Казахстані, на Україні. Живуть в пустинях, в степах, саванах. Тримаються невеликими групами, досить широко кочуючи. Бігають дуже швидко. На бігу довжина кроку дорівнює 2 — 3 м. Живляться головним чином рослинами, почасти дрібними тваринами (гризунами, рептиліями, ко­махами). Як правило, моногамні. У шлюбний період самці своєрідно токують, підіймаючи крила і розкачуючи відігнутою назад головою.Відкладають 10 — 15 яєць, вагою коло 1400г кожне. Насиджують обидва батьки, самець звичайно вночі, самка вдень. Інкубація триває коло 40 днів. Пташенята виходять вкри­тими пухом і зрячі, тобто належать до типу «виводкових». Статевої зрілості досягають на третьому році.

Страусів добувають, використовуючи білі пера хвоста і крил для при­краси; м'ясо їх цілком придатне в їжу. Місцями страуси значною мірою винищені. Іноді їх розводять у напіводомашненому стані.

РЯД 2 АМЕРИКАНСЬКІ СТРАУСИ, АБО НАНДУ (RHEIFORMES)

Менших розмірів, ніж африканські, трипалі страуси бурувато-сірого за­барвлення. Висота коло 50 см. вага близько 20 кг. Крила розвинені порівняно добре. Два види поширені в степових областях Південної Америки. Найбільш відомий нанду звичайний (Rеа атеrісапа). Тримаються стадами в кілька де­сятків голів. У період розмноження поділяються на дрібні групи, що склада­ються з одного самця і 5—7 самок. Нагду полігам. Запліднені ним самки несуть яйця у спільне гніздо. Висиджує яйця лише самець. Він же ход-Іть з молодими після їх виведення. В гнізді буває 20—ЗО (до 40) ясць. Інкуба­ція триває коло 42 днів. Місцями нарду розводять у напІводомашнсному стані.

РЯД 3. АВСТРАЛІЙСЬКІ СТРАУСИ, АБО КАЗУАРИ (CASUARIFORMES)

Великі трипалі страуси з дуже редукованими і зовні майже непомітними крилами; ноги відносно коротші, ніж у інших страусів. Голова оперена слабо. Пера мають додаткові стрижні.

Рід ему (Dromiceius) характеризується сдчоманітним сірим забарвлен­ням і відносно повно опереною головою та шиєю (рис. 194, 4). Висота птахів досяга* 170 см, вага 37—55 ке. Одчн вид (Dr. novaehollandiae) населяє внут­рішні степово-пустинні області Австралії і Тасманії. Тримаються невеликими групами по 4—б особин. Моногами, але турботу про потомство проявляє лише самець, який будує гніздо, висиджує яйця і ходить з вивгдчом. Самку він не пІД'Іускае ні до гнізда, ні до виводка. У кладці буває 7—16 я^ць, період інкубації триває в середньому 52 дні. Пожива переважно рослинна. На бать­ківщині ему винищені і охороняються в спеціальних заповідниках. Ему добре витримують неволю. При правильному утриманні вони розмножуються в зоо­парках, у нас навіть в середчій І північній смузі. Мороз дорослі птахи витри­мують порівняно легко. Вогкість, навпаки, позначається несприятливо. Ему добре розмножуються у нас в напіввільних умовах на півдні України, в Інсти­туті акліматизації і гібридизації (Асканія-ІІова).

До роду казуарів (Casuarius) належить кілька видів, поши них на Новій Гвінеї і в сусідніх частинах Австралії. Казуари відзначаються голою, яскраво забарвленою головою і верхньою частиною шиї, великим роговим шоломом на татові (рис. 194,5). Загальне забарвлення чорне. Пір'я у вигляді довгої щетини. На відміну від степових ему, казуари — жителі густих тропічних лісів. Живлення І розмноження в них в основному те сам:¹, що і в ему.

РЯД 4. БЕЗКРИЛІ, АБО КІВІ (APTERYGIFORMES)

Найдрібніші представники безкільових птахів (рис. 194, 3). Розміри з велику курку, вага 2—3 кг. Тіло щільне з короткою, на відміну від страу­сів, шиєю, ноги також відносно короткі, чотирипалі. Дзьоб дуже довгий, злег­ка зігнутий донизу. Ніздрі відкриваються на кінці дзьоба. Оперення з довгих, розсуканих пер. Крила зачаткові, хвоста немає. Поширені на НонІй Зеландії. Спосіб життя, на відміну від Інших безкільових, нічний. Живуть в лісах і заростях чагарників. Живляться головним чином черв'яками, комахами, почасти рослинністю. Поживу розшукують, керуючись в основному нюхом, який у них розвинений сильніше, ніж у інших птахів. Розмножуються дуже повільно. Кладка складається з одного, рідше двох яєць дуже великого роз­міру; вага яйця до 450 г або V.-, ваги тіла, довжина яйця 12—14 см. Наяв­ність в Повій Зеландії дрібних наземних нелітаючих птахів, мабуть, зв'язана з відсутністю там місцевих ссавців.

НАДРЯД 2. ПІНГВІНИ (IMPENNES)

• Нечисленна група птахів, спеціалізованих дуже своєрідно в зв'язку з водяним способом житія. Один ряд, поширений в південній півкулі, пере­важно в Антарктиці.

РЯД ПІНГВІНИ (SPHENISCIFORMES)

Птахи, що не літають, але чудово плавають і пиряють (рис. 195). Передні кінцівки добре розвинені, але перетворені в ласти. Цівка примітивна, кістки плесна цілком зрощені тільки у верхній його полови­ні. Груднина має високий кіль. Кістки всього скелета не пневматичні. Оперення своєрідне, виразного диференціювання пір'я немає; аптерії відсутні. Стонбури пер дуже широкі, сплощені, нагадують лусочки, особливо у пер, які вкривають ласти. Опахала пер, навпаки, вузькі. У деяких видів на череві шкіра утворює склгдку, в якій пінгвіни пере­носять яйця (у кладці І — 2 яйця). Пташенята викльовуються з яєць вкриті пухом, але сліпі, безпорадні І тривалий час залишаються в гнізді.

Поширені головним чином по узбережжю Антарктичного материка. Йдучи холодною течією, проникають трохи на північ, наприклад, в Західну Африку до 17° південної широти, в Австралію до 38° південної широти, на Галапа-гоські острови, тобто до екватора. Живуть на узбережжі морів, де тримаються колоніями. На суші пересуваються повільно, тримаючи тіло вертикально.

Іноді при небезпеці лягають на черево і ковзають по землі, відштовхуючись ногами І почасти ластами. Можуть влізати на лід і скелі, використовуючи для цього не тільки ноги, але почасти дзьоб і крила.

Гніздяться на землі. Одчі види роблять гнізда з камінців, складаючи їх у вигляді невисокого зрізаного конуса. Другі роблять у землі ямки, треті копають досить глибокі нори. В усіх випадках лоток гнізда вистилають травою. Кількість яєць у кладці — одно, рідше два. Висиджують обидва батьки. Потривожена самка іноді переносить яйце, затискаючи його в спеціальній шкірястій сумці по­між ніг.

Корм добувають лише в воді. Плавають і ниряють чудово, використовуючи при цьому не тільки ноги, але й крила. Живляться рибою, ракоподібними, іноді головоногими молюсками.

Розрізняють близько 20 видів пінгвінів. На за­хідному березі Африки живе очковий пінгвін. (Spheniscus demersus). В Антарктиці звичайні великі ко­ролівські пінгвіни (Aptenodytes patachonica). Довжина тіла їх досягає близько 90 см.

Істотного промислового значення пінгвіни не мають.

НАДРЯД 3. КІЛЬОГРУДІ ПТАХИ (CARINATAE)

Здебільшого літаючі птахи, груднина яких має розвинений кіль, а контурні пера—зімкнуті опахала. Є аптерії. Кістки пневматичні. Лише небагато видів повторно втратили кіль, аптерії І пневматичпість кісток. Цівка завжди складається з цілком зрослих плеснових кісток. Плечовий пояс нормальної для птахів будови.

До цього нздряду належить переважна більшість видів. Тепер ще немає єдиної думки про систематику кільогрудих і в різних посібниках зазначається неоднакова кількість рядів. Нижче наводяться всі основні ряди.

РЯД /. ГАГАРОПОДІБНІ (COLYMBIFORMES)

Ряд об'єднує типово водяних птахів, які добре плавають і ниряють, але погано літають і ходять. Ноги відсунуті далеко назад, завдяки цьому на суші положення їх тіла майже прямовисне. Плесно сплющене з боків. Три передніх пальці мають перетинки. Шия довга, дзьоб відносно довгий, стисне­ний з боків, прямий, гострий. Крила короткі, гострі, політ важкий. Хвіст короткий. Оперення щільне. Птахи виводкові.

Родина гагар (Colymbidae) включає відносно великих птахів, у яких передні три пальці з'єднані спільною плавальною перетинкою. Нор­мально пересуватись по землі не можуть. Живляться майже виключно ри­бою, за якою вправно ниряють; під водою можуть пробуїи кілька хви­лин. Забарвлення особин обох статей однакове. В нашій фауні зустрічаєть­ся кілька видів; з них звичайна чорнороба гагара (Colymbus articus), зав­більшки трохи менша від гуски, гніздиться на великих озерах, а зимує головним чином на Балтійському, Чорному, Каспійському та Японському морях (рис. 196).

В період розмноження гагари живуть парами. Дуже примітивне гніздо роблять на низькому березі поблизу води. При небезпеці птах, що сидить у гнізді, зісковзує безпосередньо в воду. Кількість яєць у кладці 1—3, частіше 2, насиджують яйіія самка і самець по черзі. Приблизно через 28 днів появ­ляються пташенята, вкриті густим пухом; майже зараз же після звільнення від шкаралупи еони здатні плавати (тобто пташенята «виводкові»),

Родина норців (Podicipedidae) включає птахів меншого, ніж гагари, розміру, у яких кожний палець обрамований самостійною широкою шкірястою облямівкою. З них широко розповсюджений великий норець, або чомга (Podiceps cristatus). В шлюбному наряді верх тіла у нього чорно-бурий, низ білий з іржасто-бурим кольором на боках. Оселюється в просторих і глибоких водоймах з підчодною рослинністю і з заростями комишу та очерету. Птах гуртовий, у підхожих місцях гніздиться у великій кількості (рис. 196).

Норці живляться головним чином водяними комахами або їх личинками, рідше рачками, молюсками та дрібною рибою. За кормом ниряють (на глибину до 7м). Гніздо норця являє собою плаваючу купу з різного рослинного матеріалу і твані з неглибоким лотком. Кількість яєць 2 — 7. Насиджують по черзі самка і самець. Вийшовши з гнізда, закривають яйця рослинними рештками. Приблизно через 25 днів появляються пташенята, вкриті пухом. При небез­пеці батьки беруть пташенят на спину, а коли ниряють, ховають їх під крила.

Норці майже все життя проводять на воді. На відпочинок вони виходять на плавучі острівці або заломи очерету. Літають неохоче, але швидко; перш ніж піднятись, довго розбігаються.

М'ясо норців тверде і несмачне, а в гагар, крім того, з присмаком риби. Шкурки цих птахів (зняті пластом з розрізом по спині) використовуються для оздоблення плаття, виготовлення шапочок, муфт, комірів І пальт. Вироби ці гарні, відносно носкі і не бояться дощу та снігу. Промисел норців і гагар у нас розвинений поки що мало.

РЯД 2. БУРЕВІСНИКИ, АБО ТРУБКОНОСІ (PROCELLARIIFORMES, АБО TUBINARES)

Океанічні птахи, зовні дуже схожі на чаїіок, але добре відрізняються від них (як і від усіх інших птахів) тим, що ніздрі у них відкриваються по боках дзьоба на кінці особливих трубочок. Дзьоб видонжений, на кінці з пепеликим гачком. Йоги з перетинками, які з'єднують три передніх пальці. Всі буревіс­никові прекрасні літуни. Більшу частину часу вони проводять у просторах океанів і тільки в період розмноження скупчуються коло узбереж. Годуються водяними тваринами, яких ловлять плаваючи або схоплюючи на льоту з по-нерхні води. Гніздяться на берегах, у кладці одно яіше. Нагніздні. Поширені по всіх океанах, але головним чином у південній півкулі. Типовий вид — аль­батрос (Diomedea exulans) (рис. 196). У пас у північних морях звичайним є фульмар (Fulmarus glacialis). В морях Далекого Сходу зустрічаються види качурок (Oceanodroma) .

РЯД 3. ВЕСЛОНОГІ (.STEGANOPODES)

Великі прісноводні, частково морські птахи, з дуже короткими ногами, на яких усі чотири пальці з'єднані широкою плаваль­ною перетинкою; великий палець при цьому повернутий не назад, а всередину. Дзьоб довгий, завжди з більш або менш розтяжним голим шкірястим горловим мішком, розташованим між гілками нижньої шелепи. Мопогами. Пташенята вилуплюються безпорадними (тобто належать до типу «гніздових») І вигодовуються обома батьками. Поширені по всьому світі, крім полярних областей.

Родина пеліканів (Pelecanidae) включає дуже великих птахів з величезним сплощеним дзьобом, між нижніми гілкамч якого розташований великий, дуже розтяжний шкірястий горловий мішок. Верхня частина дзьоба закінчується загнутим донизу гачком. Тіло масивне, шия довга, відносно тонка, ноги і хвіст короткі, широкі (рис. 196).

В нашій країні д»а види: рожевий пелікан (Pelecanus onocrotalus) і куче­рявий, абo білий, пелікан (Р. crispus). Розміри їх, особливо білого пелікана, великі, вага до 12 кг. Оперення дорослих птахів біле; у рожевого — з блідо-рожевим відтінком. Поширені в жаркій і теплій зоні. У нас — по берегах Чорного, Каспійського і Аральського морів, а також по великих ріках і озе­рах Кавказу та Середньої Азії. Гніздяться колоніями на озерах або річкових протоках, що поросли очеретом, роблячи з рослинного матеріалу щось подібне до загати, на якій і розміщують гнізда. Пелікани чудово плавають, але ниряти не можуть. Живляться рибою, яку ловлять у мілких місцях водойм. Інод: при ловлі риби птахи вистроюються довгою лінією і, зчиняючи страшенний шум ударами по воді своїх міцних крил, пливуть до берега, женучи перед собою рибу, яка в зв'язку з цим скупчується біля берега, де стає здобиччю птахів. Часто у цьому табунному полюванні до пеліканів приєднуються бак­лани, які ниряють і лякають рибу знизу.

Пеліканів добувають заради шкури, яка після вичинки (з пір'ям) вико­ристовується як «пташине хутро».

Д о родини бакланів (Phalacrocoridae) (рис. 196) входять види середніх І дрібних розмірів; будова тіла їх стрункіша, ніж у пеліканів; ноги поставлені далеко до заду. Сидячий птах тримає тіло майже вертикально, спираючись на довгий хвіст з дуже жорстких пер. Дзьоб більш або менш ци­ліндричний з великим гачком на кінці. Горловий мішок виявлений мало. З видів, які зустрічаються в СРСР, найбільш звичайним є великий баклан (Phalacrocorax cardo). Розміри його—з дрібну гуску. Гніздиться колоніями по берегах морів, у пониззях великих річок і на великих озерах. Гнізда ро­бить в комишу, на деревах або на скелях, але завжди у найближчому сусідстві з содою. У вихованні пташенят беруть участь обидва батьки, причому годують їх дуже своєрідно: старі птахи широко розкривають рота, і пташенята гли­боко засовують в нього свої голови, витягаючи з стравоходу батька, то дуже розтягується, напівперетравлепу рибу. Як і пелікани, баклани часто полюють на рибу, вистроюючись великим півколом і, з шумом вдаряючи по воді крилами, пливуть до берега, поступово звужуючи півколо. Але, на противагу пеліканам, баклани полюють на рибу І під водою, чудогю ниряючи.

Промислове значення баклана поки що невелике; його добувають пере­важно заради шкурки. Хоч баклан може шкодити, винищуючи рибу, але шкода ця у більшості місць не має скільки-небудь серйозного значення.

РЯД 4. ЛЕЛЕКОПОДІБНІ (CICONIFORMES)

Різноманітні розміром, але здебільшого великі птахи з довгою і гнучкою шиєю та довгими ногами. Плесно, а також звичайно і нижня частина гомілки голі. Ноги чотирипалі; три передніх пальці з'єднані невеликою перетин­кою. Дзьоб різної форми, але частіше витягнутий, долотоподібний. Біоло­гічно характеризуються твариноїдністю і тим, що пташенята вилуплюються голі, безпорадні; вони перебувають в гнізді тривалий час, до повного роз­витку, і вигодовуються батьками.

ГеографІчно поширені по всіх частинах світу, крім Арктики та Антарк­тики.

До родини лелекових (Ciconiidae) належать великого розміру представники ряду з довгим, прямим І загостреним до кінця дзьобом. Голо­сових зв'язок у більшості видів немає, і ці птахи не мають голосу.

Біологічно ці види сухіших місць перебування: степів, лісів, гір, рідше боліт. Тримаються і гніздяться парами. Роблять широкі гнізда з гілок, роз­міщуючи їх на деревах, скелях, а нерідко (білий лелека) (рис. 196) І на будів­лях людини. Кількість яєць у кладчі 3—5, період насиджування коло ЗО днів. Живляться ящірками, зміями, жабами, молюсками, комахами. Корм збирають звичайно з поверхні землі. В нашій фауні регулярно зустрічаються білий лелека (Сісопіа сісопiа), який гніздіться часто в селищах, і чорний ле­лека (С. nigra), який, навпаки, уникає сусідства людини.

Родина Ібісів (Ibididae) включає середнього розміру птахів, зовні схожих трохи на куликів. Характерні тонким і серпоподібним, зігну­тим донизу або плоским і розширеним на кіпці дзьобом. У нас звичайні — коровайка (Plegadis falcinellus) і колтщя (Platalea leucorodia), які гніздяться на півдні країни.

До родини чапель (Ardeidae) належать порівняно великі птахи з довгим, прямим, загостреним на кінці дзьобом. Дзьоб стиснений з боків і на краях має дрібні зубчики. Більшість чапель—колоніальні птахи. Гнізда роблять на великих деревах або в заростях очерету. Корм добувають частіше у воді (риби, амфібії, ракоподібні, комахи). Серед видів нашої фауни згадаємо звичайну сіру чаплю (Ardea cinerea), яка гніздиться в середній і південній смугах.

Дуже цікава велика біла чапля (Egretta alba); її забарвлення незалежно від статі, віку і сезону чисто біле. В шлюбному наряді на спині виростають

довгі розсукані пера — «егретки», або «еспрі», які звішуються над хвостом. У нас гніздиться в південній смузі Європейської частини країни, на Кавказі, в південно-західному Сибіру, по всіх підхожих місцях у Середній Азії І на Да­лекому Сході. Кілька десятків років тому біла чапля була винищена у всій Європейській частині країни і місцями в Середній Азії, що було зв'язано із зрослим попитом на «егретки». Тепер запаси її відновлені.

Лелекоподібні не мають істотного промислового значення. Сільському господарству вони дають деяку користь, винищуючи шкідливих комах.

РЯД 5. ФЛАМІНГО (PHOENICOPTERI)

Фламінго відзначаються дуже довгими ногами, у яких плесно приблизно втроє довше за стегно (рис. 196). Шия дуже довга і, коли птах стоїть спокійно, схожа на латинську букву 5. Дзьоб дуже своєрідний. Він високий при основі, а в своїй середній частині різко перегнутий донизу. Добуваючи поживу (планк­тон), фламінго опускає дзьоб у воду і повертає голову так, що верхня половина дзьоба виявляється внизу, а піддзьобова частина — нагорі. Дзьоб при цьому трохи розкривається, і птах ритмічно рухає головою, як косар косою.

Ряд поширений переважно в екваторіальному поясі. У нас один вид — фламінго, або червонокрил (Phoenicopterus roseus) — великий птах вагою 2—3,5 кг. Загальне забарвлення біло-рожеве; махові пера чорні. У птахів, які утримуються в зоологічних садах, яскраве забарвлення швидко тьмяніє і зникає, що зв'язано, мабуть, з умовами живлення.

У нас гніздяться в степах північно-західного Казахстану. Оселюється колоніями, роблячи на мілководді гнізда з землі і решток рослинності у ви­гляді стовпчикоподібних підвищень. Над рівнем води стовпчик підвищується на 15—20 см. Пташенята виводкові.

РЯД 6. ГУСЕПОДІБНІ (ANSERIFORMES)

До цього ряду належать водоплавні птахи великого і середнього розміру, з довгою шиєю і короткими ногами. Пальців чотири, з них три пальці, по­вернуті вперед, з'єднані перетинкою. Дзьоб, звичайно широкий, стиснений згори вниз. Зовні він вкритий тонкою шкірочкою, і тільки на кінці є рогоза ділянка, так званий «нігтик». Зсередини краї верхньої половини дзьоба мають рогові пластинки, а у деяких видів (крохалі) на краях щелеп є рогові зубчики. Оперення щільне, жорстке, під контурними перами багато пуху. особливо на нижній стороні тіла. Куприкова залоза дуже розвинена.

Самці мають парувальні органи. Розмножуються один раз за рік. Пта­шенята виводкового типу.

Поширені по всьому світу. У світовій фауні понад 200 видів; в нашій фау­ні налічується приблизно 50 видів, які регулярно гніздяться. Птахи цього ряду становлять основу дичиного промислу і спортивного полювання. Виве­дено багато свійських порід. В нашій фауні одна родина — качині (Anatidae), що поділяється на кілька добре відмітних підродин.

До підродини лебедів (Cygninae) (рис. 197) належать най­більшого розміру представники ряду. Шия в них дуже довга, з 20—25 хре ⁼ ців, дорівнює довжині тіла. Статевого диморфізму у забарвленні немає. У нас водяться три види, з них найбільш звичайні: лебідь кликун (Cygnus cygnus у якого майже весь дзьоб чорний і тільки основа його жовта; шию цей вид лебедя тримає вертикально; лебідь шипун (С. olor) — дзьоб у нього черн з характерною чорною шишкою при основі; шию він вигинає S-подібно.

Лебеді розповсюджені широко, але спорадично, в глухих місцях. кун — майже по всьому СРСР, крім тундри, шипун — на півдні Європеік частини країни, на півдні Західного Сибіру і в Уссурійському краї на Ц кому Сході. Вони гніздяться на великих, частіше стоячих водоймах, д густі зарості очерету або Іншої рослинності, в якій і роблять гніздо. Лебеді тримаються парами, які зберігаються часто, мабуть, на все життя. Самець тримається коло гнізда, але у висиджуванні участі не бере. Кількість яєць у кладці звичайно 3—5. Період висиджування ЗО—40 днів. Лебеді годуються у воді на неглибоких місцях. Вони обривають підводні частини рослин, вико­пують їх коріння і бульби. При годуванні вони часто перевертаються вверх хвостом, як качки. На осіннє линяння місцями збираються великими табу­нами. Літати лебеді, що линяють, не можуть. Чисто білими лебеді стають після другого року життя.

Шкурки лебедя придатні для виготовлення «пташиного хутра».

Підродина гусей (Anserinae) об'єднує власне гусей і дрібніших казарок. Шия в гусей відносно коротка; шийних хребців не більше 21. Стате­вого диморфізму немає. Гуси розповсюджені дуже широко, але особливо багато їх у тундрі. Б нашій фауні налічується 11 видів. Найширше розпо­всюджені сірі гуси (Anser anser), від яких походять багато порід свійських гусей. На півдні Східного Сибіру, в Китаї живе гусь сухоніс {Cygnopsis cygnoideas), родоначальник так званих «китайських» свійських гусей. В Арк­тиці численні гуси гуменники (Anser fabalis І казарки (Branta).

Усі наші гуси — перелітні птахи, які гніздяться у малонаселених місцях, де є багато водойм, боліт і вогких лук. Треба мати на увазі, що гуси в більшій мірі сухопутні, ніж водяні птахи. Вони гніздяться і годуються на землі, і во­дойми їм потрібні для пиття, линяння, а іноді і для відпочинку в населених місцях. Усі види добре плавають, але ниряють погано.

Гнізда роблять звичайно на суші поблизу водойм, в сухій тундрі, в за­плавних луках, у траві, біля озер і лиманів. Близькості житла людини зви­чайно уникають. Гніздо будують обидва батьки, але висиджує, мабуть, тільки самка. Самець сидить коло неї на своєму власному «холостому» гнізді або пасеться де-небудь поблизу. Кількість яєць у кладці в усіх видів приблизно однакова (4—6, зрідка більше). Період насиджування 25—28 днів. Пташенята залишаються в гнізді не більше доби; обсохнувши, йдуть з матір'ю.

Годуються, як уже сказано, на суші, частіше на вогких луках, листям, стеблами, корінням і насінням дуже різноманітних рослин. Линяння відбу­вається своєрідно. Линяючі гуси збираються табунами по 100, а іноді і !000 голів. При зміні пір'я махові пера випадають майже одночасно і птахи абсо­лютно втрачають здатність до польоту. В зв'язку з цим линяння відбувається в глухих, важко доступних місцях: на озерах з грузькими берегами, на узбе­режжях морів, в глухих затоках, на островах.

Промислове значення гусей дуже велике. Добувають їх всюди, особливо багато на зимівлі — на Каспійському морі.

Підродина річкових качок (Апatiпае) об'єднує близько 80 видів. Характерна наявність у більшості видів статевого диморфізму. Дзер­кальне на крилі звичайно з металевим вилиском. Задній палець має лише вузьку шкірясту лопать. Дзьоб порівняно вузький і високий. До цієї підро­дини належить качка крижень (Anas platyrhyncha) {рис. 197) — родоначаль­ниця багатьох порід свійських качок, сіра качка (Anas strepera), шилохвіст (А. acuta), дрібні чирки (Querquedula) і деякі інші. Більшість видів розпо­всюджена дуже широко.

Описувані качки віддають перевагу водоймам, які заросли трав'янистою рослинністю. Охоче гніздяться вони й на болотах, якщо такі досить відлюдні. Чистих, глибоких озер без заростей вони звичайно уникають. Ці качки при­держуються мілководдя, що зв'язано з живленням водяними рослинами і дон­ними тваринами, за якими вони не можуть ниряти на велику глибину. Біль­шість нидів переважно рослиноїдні. Вони годуються бульбочками рдесників, насінням, листям, пагонами куширу, білого латаття, водяної гречки, осоки, комишу. очерет\, ряскою і водоростями та водяними безхребетними.

Гнізда роблять, як правило, на землі і лише іноді на деревах, в дуплах або в старих гніздах інших птахів. Гніздування на деревах частіше буває у випадку тривалої і високої весняної поводі, коли гніздорі місця довше, ніж звичайно, затоплені водою. Кількість яєць у кладці велика: у крижня — 6—14, у сірої качки —7—13, у шилохвоста — 6—12. Період насиджування 24—28 днів. Здатність до польоту каченята набувають у віці 50—60 лнів. Самка тримається з вивопком увесь цей час. Насиджують лише самки. При линянні великих скупчень не утворюють. Зимують у нас головним чином на Каспійському морі. Мають велике промислове значення.

Підродина ниркових качок (Fuligulinae). Різноманітного розміру качки, з широким дзьобом, який має вузький нігтик. Шкіряста лопать заднього пальця широка. Дзеркало біле, рідше сіре. Загальне забарвлення у більшо­сті менш яскраве, ніж у справжніх качок. До цієї підродини належать різні черні: червоноголова чернь (Nyroca ferina), чубата чернь (N. fuligula), гоголь (Bucephala clangula), чернь-головня, або турпан (Oidemia fusca), І, крім того, кілька видів гаг (Somateria).

Більшість видів цих качок поширені в північних широтах. На відміну від річкових качок вони живуть часто на глибоких водоймах з бідною рослин­ністю, часто тримаються в морі. Всі вони чудово ниряють І годуються здснь, на глибокій йоді, добуваючи переважно тварин, часто дуже рухливих. Вва­жають, що черні здатні ниряти в морі на глибину до 10 м. Цим у значній мірі пояснюється те, що багато які види черні, які живуть в тундрі, часто три­маються на морі.

Багато видів черні гніздяться колоніями, більшість на землі, але деякі як правило, в дуплах (наприклад, гоголі). У місцях гніздування обов'язкова наявність водойм з великим відкритим водним дзеркалом. На зимівлі і під час линяння тримаються табунами. Багато з них має велике промислове значення, хоч м'ясо їх грубіше, ніж у справжніх качок, і з неприємним запахом.

Гаги мають загальну будову тіла типово качачу. Розмір варіює від се­редньої качки до дрібної гуски. Самці у шлюбну пору забарвлені дуже яскраво. Загальне забарвлення самок одноманітне, коричнювато-буре. Сезонний І віко­вий диморфізм добре вияплений. Усі види — жителі Крайньої Півночі, В нашій країні п'ять видів гаг. Найбільший інтерес становить звичайна гага(Somateria mollisima) (рис. 197), поширена кругополярно в смузі тундр, головним чином по узбережжю морів, рідше у лісотундрі.

Інші види гаг — також жителі узбереж арктичних морів або морів пів­нічної частини Тихого океану. На зиму гаги відлітають недалеко від місць гніздування, спрямовуючись уздовж морського берега, залежно від району, на захід або на схід до незамерзаючого моря. Гнізда роблять в різних умовах. Звичайна гага часто гніздиться коло самого узбережжя на кам'янистих бере­гах. Інші гаги гніздяться і по тундрових болотах. Кількість яєць у кладці ва­ріює від 3 до 8. Період насиджування 28 днів. Тільки звичайна гага утворює значні гніздові колонії. Інші види гніздяться одиночко. Всі гаги вистилають гнізда найніжнішим пухом, висмикнутим з оперення власного черева. Ви­ходячи з гнізда, самки таким самим пухом вкривають яйця зверху. Цей пух з гнізд становить величезну цінність. Він дуже теплий, легкий і довго­вічний, бо не звалюється. В одному гнізді буває звичайно 20 — ЗО г пуху. Якщо взяти з гнізда частину пуху, але залишити яйця, самка знову висмикує пух І вистилає ним гніздо. Якість цього другого пуху помітно гірша.

Гаги — довірливі птахи, що легко звикають до людини. На цьому засно­вана експлуатація гнізд гаг, які охоче селяться коло людини.

Підродина крохалів (Merginae) характеризується вузьким дзьобом з гачком на кінці. Краї дзьоба мають рогові зубчики. Крохалі жив­ляться рибою.

РЯД 7. ДЕННІ ХИЖАКИ (FALCONIFORMES)

Різноманітні за розміром і загальним виглядом птахи з гачкоподібко загнутим дзьобом, коло основи якого розташовується гола шкіряста ділянка жовтого кольору — восковиця. Кігті в тій або іншій мірі загнуті. Оперення щільне. Є добре розвинене воло. Мускулистий шлунок виявлений слабо. Біологічно — хижаки. Пташенята викльовуються зрячі, вкриті пу­хом, але розвиваються повільно і довго залишаються в гніздах, тобто за індивідуальним розвитком це нагніздні птахи. Поділяються на два підряди (рис. 198, 1—7).

Підряд американські грифи (Cathartae) являє собою нечисленну відособлену групу хижих птахів, поширених у Південній Америці І на півдні Північної Америки. Вони добре бігають по землі, поживу розшу­кують у значній мірі за допомогою нюху; нижня гортань позбавлена голосо­вих мускулів, і ці птахи німі. Ніздрі наскрізні, бо носової перегородки не­має. Біологічно близькі до наших грифів, тому що живляться головним чином падлом і дрібними хребетними. Очевидно, в зв'язку з живленням падлом голова І шия позбавлені оперення. Кілька видів живуть в горах і степах, по­части в лісах. Типовий вид — кондор (Sarcoramphus gryphus).

Підряд нормальні хижі птахи (Falcones) включає всі інші види, які групуються в дві родини: соколині (Falconidae) і орлині (Aquilidae).

Родина соколиних має види середнього і дрібного розміру. На різальних краях під дзьобом є по гострому зубцю. Крила довгі, гострі.

Види великих соколів: сапсан (Falco peregrinus), кречет(Falco gyrfalco) — порівняно рідкі види, що живляться головним чином птахами, яких ловлять у повітрі на льоту; соколи ці літають дуже швидко. Гніздяться на деревах або на скелях і обривах. Місцями завдають невеликої шкоди, знищуючи ко­рисних птахів. Загальна втрата від них невелика. Крім того, великих соколів у деяких областях приручають і використовують для полювання як ловчих птахів.

Види дрібних соколів: кібчик. (Falco vespertinus), дербник (Falco columbarius), боривітер (Falco tinnunculus) —живуть головним чином у відкритих місцях. Гнізда мостять на обривах, скелях, в купах каміння, на деревах. Швид­кістю польоту поступаються попереднім видам. Здобич ловлять як на льоту, так і на землі. Годуються мишовидними гризунами, комахами, рідше птахами. Корисні для сільського і лісового господарства.

Родина орлиних об'єднує інших наших хижих птахів. Над дзьобом у них немає зубця, крила частіше відносно короткі й тупі. Основні групи орлиних в нашій фауні такі:

Яструби: великий яструб (Accipiter gentilis) і малий яструб (Accipiter nisus); крила у них короткі й тупі, хвіст відносно дуже довгий. Це лісові птахи, пристосовані до швидкого і верткого польоту серед дерев, на полянах. Здобич звичайно підстерігають, сидячи в гущавині гілок, і ловлять її на льоту, а часто і на землі, або схоплюють з гілок. Годуються майже виключно птахами, в тому числі і свійськими, чим завдають великої шкоди.

ЛунІ: польовий (Circus cyaneus), степовий (С. macrourus), болотний (С. aeruginosus) та ін. — довгокрилі птахи з довгими ж ногами. Тримаються повсюдно у відкритих місцях (крім тундри). Полюють на дрібних хребетних, повільно літаючи над самою землею і схоплюючи здобич з її поверхні, з трави або з кущів. Більшість видів корисні. Болотний лунь шкідливий.

Шуліки (Milvus korschun, M. milvus) добре відзначаються вил-часто вирізаним хвостом. Тримаються звичайно коло річок, озер. Політ пере­важно ширяючий. Склад поживи різноманітний, але загалом птахи ці ско­ріше корисні.

Види поживи	Заплава Ками	Заплава Клязьми	Заплава Уралу
	Як часто зустрічається (в %)
Мишовидні гризуни	51 8 5 38 57 8	32 - - 60 8 18	6 24 - 9 6 85
Ховрахи
Зайці
Птахи
Риби
Комахи

Орли відрізняються від інших видів родини опереним до пальців плесном. Крила у них широкі і тупі. Політ швидкий, але важкий. У нас зу­стрічається більше п'яти видів. Найбільш звичайні: орел беркут (Aquila chrysaetus), поширений повсюдно в лісовій смузі, степовий орел (Aquila nipalensis який живе в південній степовій смузі, орел крикун, або пІдорлик (Aquila clangaсІап§а),— житель лісової смуги. Всі орли гніздяться на деревах або скелях, за винятком степового орла, який робить гніздо на землі, або, рідше, на кущах. Кладка складається з 2, рідше з 1 або 3 яєць. Інкубація три­ває 4'0—45 днів. Здобич наглядають при плавному і ширяючому польоті таловлять Ті кидком або ж підстерігають, сидячи на землі. Нерідко орли по­їдають падло.

Орли, особливо степовий, корисні — вони знищують велику кількість гризунів і комах, шкідливих для сільського господарства. Винятком є беркут. Він живиться переважно мисливсько-промисловими тваринами, іноді нападає І на свійських (ягнята, козенята). Проте шкода від нього невелика, бо птах цей нечисленний. Беркут використовується як ловчий птах при полюванні на лисиць, вовків, джейранів, дрохв.

Канюки, або мишоїди, близькі до орлів, зле менші розміром і плесно у них не буває суцільно оперене. У нас частіше зустрічається зви­чайний канюк (Buteo buteo). Гніздиться на деревах. Інші види часто гніздяться на землі, звичайно по берегах річок, ярів або на великих земляних горбах. У кладці 2—4 яйця. Період насиджування триває коло місяця.

Під час полювання мишоїди ширяють у повітрі або підстерігають здобич, сидячи на дереві чи на будь-якому підвищеному місці. Ловлять дрібних тва­рин: мишовидних гризунів, ховрахів, іноді зайчат, птахів, ящірок, змій. жаб і комах.

Про склад кормів мишоїда з різних районів дає уявлення нижчеподана таблиця (складена Жарковим і Тепловим):

Види поживи	Татарська АРСР	Кавказький заповідник
	Як часто зустрічається (в %)
Мишовидні гризуни	68 2 5 - 1 1 33 13 4 27	75 - - 6 - 19 25 19 - 19
Хом’як
Ховрах
Соня – вовчок
Заєць – біляк
Комахоїдні
Птахи
Ящірки
Жаби
Комахи

Мишоїди належать до дуже корисних хижих птахів. Вони знишуютт лику кількість шкідливих гризунів і комах. У нас при боротьбі з пернатим? хижаками нерідко через незнання б'ють канюків, які, будучи звичай;' птахом, найчастіше навертаються на постріл.

Грифи, частіше дуже великі птахи, добре відмітні від Інших і родини редукцією оперення на голові і шиї. Дзьоб відносно низький, тупі. Біологічно добре відособлена група, бо живляться майже виключ. паллом. Типові види: сип (Gyps fulvus), чорний гриф (Aegypius monachus), ягнятник (Gypaetus barbatus). Жителі переважно гірських країн. Гніздо роблять на деревах і скелях. Деякі види (сип) гніздяться колоніями. У кладці одно або два яйця. Період насиджування триває до 55 днів. Насиджують по черзі самка і самець. Маючи прекрас­ний зір, відшукують поживу, високо ширяючи у повітрі.Птахи корисні. Лише ягнятник, іноді нападаючи на копитних тварин, завдає шкоди, але невеликої, бо хижак цей рідкий.

РЯД 8. ТІНА МУ, АБО ПРИХОВАНОХВОСТІ (TINAMIFORMES)

Нечисленний ряд південно­американських птахів, які зов­ні схожі на куриних. Система­тичне відношення до інших рядів з'ясоване ще не досить. К рила розвинені слабо. Хвіст дуже короткий, захований в опе­ренні. Живуть у степах, чагар­никах, в лісі. Рослиноїдні. Тур­бота про потомство здійснюється головним чином самцем; самка нерідко спаровується з кілько­ма самцями (поліандрія). Пта­шенята виводкові. Типовий вид — тінаму (Rhynchotus rufescens).

РЯД 9. КУРИНІ (GALLIFORMES)

Велика, добре відособлена група наземних і деревних рослиноїдних пта­хів, поширених майже повсюдно (рис. 200, /—5). Будова тіла у них щільна, крила відносно короткі, закруглені. Лапи сильні, чотирипалі, з товстими дов­гими, злегка зігнутими кігтями, пристосованими для розгрібання грунту. Більшість видів — полігами, і турбота про потомство лягає лише на самку. Пташенята виводкового типу. Плодючість порівняно з іншими рядами велика. Мзють велике економічне значення, бо багато які види е об'єктами промисло­вого полювання. Виведено багато свійських порід.

Родина смітних курей (Megapodiidae) включає дуже своє­рідних за способом життя наземних куриних Австралії І островів Тихого океану. Ці птахи відкладають дуже великі яйця в купи гниючого рослин­ного сміття І землі, що їх птахи згрібають самі. Яєць не висиджують, і яйця розвиваються під впливом тепла, Ідо виникає в результаті зотлівання сміття. Пташенята вилуплюються без участі батьків, вже вкриті пір'ям, і можуть перепурхувати.

Родина фазанових (Phasianidae) — найбільша група ряду, поширена в південних І помірних широтах. Морфологічно попи характери­зуються голим плесном, на якому у самців сидять шпори. Пальці не мають рогових облямівок. До цієї родини належать північноамериканські Індики (Meleagris gallopavo) — предок свійських індиків, африканська цесарка (Numida meleagris), індійський павич (Pavo cristatus), дикі індійські кури, з яких особливий інтеоес становити банківська, або червона чагарникова, курка (Gallus gallus) — предок свійських курей, фазани, куріпки та перепели

Перепел (Coturnix coturnix) — найдрібніший птах ряду куриних (вага 100—120 г). Серед представників розглядуваного ряду перепел — єдиний перелітний птах. Наші перепели зимують в Індії, Африці, незначна кількість -в південній Європі і Закавказзі. Селяться переважно на відкритих просторах: у степах, на луках і полях. У кладці буває 12—15 і зрідка до 20 Ясць. Наси­джування триває приблизно 21 день. Живляться зеленими частинами рослин, ягодами, насінням диких трав і різними дрібними безхребетними. Восени вони дуже жиріють. Перепелів добувають місцями у великій кількості, особ­ливо під час пролітання в Криму і на Кавказі.

Сіра куріпка (Perdix perdix) — невеликий птах (вага 400—500 г) буру-вато-сірого забарвлення, самець І самка забарвлені майже однаково. В нашій країні розповсюджена дуже широко, на півночі до області суцільної тайги. Протягом останнього століття сіра куріпка помітно просунулась на північ слідом за розкорчовуванням лісу і розорюванням цих площ. Заселяє при­близно ті ж угіддя, що й перепел. На відміну від деяких мисливсько-промисло­вих птахів сіра куріпка прекрасно уживається на культурних площах і в без­посередній близькості від людини. Птах чисто наземний. Гніздо робить у ямці, яку вистилає сухою травою і перами. Яєць у кладці 12—26. Період на­сиджування триває коло 21 дня. Добра якість м'яса куріпки, ЇЇ велика плодю­чість і здатність уживатися в безпосередній близькості від житла людини роблять цього птаха прекрасним об'єктом розведення дичини в мисливських господарствах і в областях степового лісорозведення.

Кам'яна куріпка (Alectoris graeca) трохи більша від сірої (вага 450— 800 г). У нас один вид, поширений у гірських областях Кавказу, Середи Азії, на Алтаї. Недавно акліматизована в Криму.

У верхньому поясі зазначених вище гірських областей живуть ула;-~ (Теігао^аііив), яких неправильно називають гірськими індиками. Птахи ве­ликі, вага самця досягає 3 кг, самки — 2 кг. Забарвленням обидві статі майже не відрізняються.

Фазани — дуже численна група, поширена в основному в південній Азії. У нас в країні живе один вид — фазан звичайний (Phasianus colchicus). Зaбарвлення самця дуже яскраве, самки — сіре.

В Радянському Союзі фазан поширений у дельті Волги, на Кавказі, в Се­редній Азії, Казахстані і на Далекому Сході, в південній частині Примо:-ського краю. Фазан — в основному наземний птах. Живе в густих заростях чагарників, очерету, в густих лісах. Гнізда мостить на землі. Тут же в основ­ному і годується. На дерева сідає рідко і тому не може жити в областях з гли­боким сніговим покривом. Годується насінням, ягодами, комахами. Останн часто служать основною поживою,

Хлібні зерна фазан збирає головним чином на землі, тому посівам майже не шкодить. Поїдаючи шкідливих комах, насіння бур'янів, дає велику користг сільському господарству. Фазан заслуговує охорони. Доцільне його розье дення як об'єкта полювання і як птаха, корисного для сільського господар­ства, Особливої уваги фазан заслуговує в зв'язку з реконструкцією фауь в областях степового лісорозведення, де доцільна акліматизація цього корі-;; ного для сільського господарства птаха.

Родина тетеревиних (Tetraonidae) менш численна, ніж попе­редня. Вона об'єднує види, поширені впівнічнихі помірнихширотах.У зв'язьл з життям в холодних, малосніжних областях тетеревині в значній мірі дерен-птахи. їх пальці зимою мають облямівку з рогових зубчиків, які забезпечують обхоплювання слизьких гілок. Плесно більш або менш оперене. Шпор нем. Ніздрі прикриті густими перами.

В тундрі, тайзі і в сибірському лісостепу живе біла куріпка (Lagopus lagopus) — птах завбільшки з голуба (вага 500—700 г). Літом вона буро-р; ' зимою біла. Живе в заростях чагарників, по мохових болотах. Спосіб жит~ в основному наземний. Годується ягодами, насінням, комахами, взимку -майже виключно бруньками білої верби І берези. Для перетирання гг поживи куріпки заковтують багато камінців. Гніздяться на землі. У к. від 6 до 18 яєць. Інкубація коло 23 днів. Важливий об'єкт промислу. В арктич­ній тундрі живе близький вид тундрова куріпка (L. mutus).

Тетерев (Lyrurus tetrix)—завбільшки як свійська курка. Самець чор­ного кольору, самка рудувато-бура. Поширений у нас повсюдно в лісовій І лісостеповій зонах. При цьому тетерев уникає глухої тайги і селиться по уз­ліссях, вирубах, заростаючих згарищах, а в лісостеповій смузі — на пе­релісках, у заплавних лісах і по балках, які поросли чагарником. Літом тетерев веде наземний спосіб життя, а зимою на землі лише ночує.

Рано навесні, з появою проталин, у тетеревів починається токування. Тетереви токують рано-вранці на полянах, узліссях, болотах, на полях. В областях, де чисельність цього птаха велика, на токовище злітаються де­сятки самців, між якими нерідко зчиняються бійки. Сюди ж прилітають самки.

Гніздо самка мостить на землі. У кладці буває від 4 до 12 яєць. Насиджу­вання триває коло 23 днів. Вся турбота про потомство лягає на самку. Восени тетереви збиваються в табуни, іноді по кілька сот штук. Ночують на нижніх гілках або на землі, а зимою на ніч закопуються в сніг. У великі морози сидять в снігу і вдень.

Літом годуються зеленими частинами рослин, ягодами і комахами. Восени тетереви охоче відвідують поля, де вони знаходять не тільки поживу, але й збирають камінці. Як випаде сніг, пожива тетеревів складається головним чином з бруньок, пагонів І сережок берези та вільхи, ягід І хвої ялівпю.

Значення камінців, які сприяють травленню, для тетеревів велике. Мо­лоді тетереви починають збирати їх з перших же днів свого життя. Кількість камінців у шлунках птахів змінюється за сезонами року. Найбільша кіль­кість буває восени (до 15 е), коли птах переходить на живлення грубими кор­мами, найменша — в кінці зими. Зменшення зв'язане з тим, що протягом зими камінці перетираються, частково викидаються з калом, а запас їх при наявності снігового покриву не відновлюється.

Тетерев — важливий об'єкт промислового полювання.

Глухарі — найбільші птахи усієї родини. У нас широко розповсюджений глухар звичайний (Tetrao urogallus). Вага самця від 3 до 5,5 кг (зрідка більше), самки — 2—3,5 кг. Верх тіла у самця чорний з сіруватими поперечними хвиля­стими смугами; низ тіла чорно-бурий, на череві —з білими плямами. Самка зверху темно-бура з рудувато-вохристими, а знизу з чорно-бурими смужками.

В СРСР глухар поширений у тайговій смузі від західних кордонів до За­байкалля і середньої течії Лени. В лісах Криму, Кавказу і Середньої Азії глухаря немає. У Східному Сибіру живе близький вид.

Глухар —типовий тайговий птах, проте іноді він живе і в листяних лі­сах. Гніздиться на землі. У кладці коло 10 яєць. Насиджування триває при­близно 23 дні. Молоді у перший час живляться майже виключно дрібними комахами, гусеницями і лялечками. Потім, крім тваринних кормів, вони починають їсти ягоди, насіння І ніжні зелені частини рослин, а ближче до осені живляться однаково з дорослими особинами. Статевозрілими стають, як і інші курині, на другий рік (К й р н к о в, 1939).

У безсніжний період склад кормів глухаря різноманітний: він їсть ягоди, насіння, комах. Зимою, коли випаде глибокий сніг, корм глухаря стає дуже одноманітним: він живиться хвоєю сосни, модрини або кедра і частково (де є ця рослина) ялівцю. В зв'язку з малою поживністю хвої птах з'їдає цього корму за один раз близько 250 г. Здрібненню великої кількості грубих кормів допомагають камінці. Мускульний шлунок глухаря, наповнений гравієм, не тільки перетирає хвою, але й подрібнює шкаралупу кедрового горіха. Птах заковтує камінці протягом безсніжного періоду І особливо багато восени. Середня вага камінців, виявлених у шлунку весною, дорівнювала 4 г, у серп­ні — 8, вересні — 24 І в жовтні — 44 г.

Глухарів повсюдно регулярно добувають, і вони мають важливе про­мислове значення.

Рябчик (Tetrastes bonasia) — найдрІбніший вид тетеревиних (вага коло 400 г), В Радянському Союзі розповсюджений дуже широко в лісовій смузівід західних державних кордонів до р. Колими і Сахаліну. Його немає в лісах Кавказу, Тарбагатаю, Середньої Азії і Камчатки. Рябчик —типово лісовий і осілий птах; там, де вирубується високостовбуровий ліс, він, як І глухар, зникає. СтацІЇ рябчика різноманітні; він зустрічається в мішаних, хвойних і листяних лісах з густим підліском або захаращених, притримуючись у літ­ній час ярів, низин і річок, які поросли вільхою. Світлих розріджених наса­джень рябчик уникає.

Гніздо робить під кущем або сушняком у ямці, вистеленій сухим листям і травою. У кладці буває від 6 до 14 яєць. Насиджування триває коло 3 тиж­нів. Пташенята через кілька годин після виходу з яйця здатні йти за матір'ю. Самці в будуванні гнізда І вихованні пташенят участі не беруть.

Живиться рябчик головним чином рослинними кормами. Літом їсть ягоди. молоді пагони, а також комах. Корм у цей час він збирає на землі. Зимою годується на деревах, скльовуючи бруньки і насіння берези, білої верГи, вільхи. В зв'язку з тривалим перебуванням зимою на деревах у рябчиків, як І у тетеревів, на пальцях розвивається облямівка з рогових зубчиків.

В дичиному промислі СРСР рябчик займає перше місце. Його добувають різними самоловами або стріляють з рушниці. В багатьох місцях добування рябчика може бути значно посилене.

РЯД 10. ГОАЦИНИ (OPISTHOCOMIFORMES)

Дуже своєрідні деревні птахи тропічної Південної Америки, які живуть в регулярно затоплюваних лісах. Відома одна родина з єдиним видом (Opisthocomus hoazin) (рис. 200, 6), систематично близьким до куриних. Літають гоацини погано. Кіль на груднині майже не розвинений. Величезного розвитку досягає воло, яке має міцну мускулатуру і виконує роль м'язового відділу шлунка. Живиться грубим листям дерев. Своєрідно відбувається розвиток пташенят. Вони вилуплюються вкритими лише рідкими ембріональними пе­рами, але з перших же днів чудоао можуть лазити по гілках. При лазінні користуються не тільки ногами І дзьобом, але й добре розвиненими першим і другим пальцями крила. Вони рухливі і мають кігті. Крім того, пташенята можуть добре плавати. Дорослі майже не літають. Гнізда роблять на гілках над водою. Пташенята вигодовуються батьками вмістом вола і довго залиша­ються в гнізді. Проте при небезпеці ховаються серед гілок, швидко лазячи або ниряючи в воду. Коли мине небезпека, вони знову влізають у гніздо. Таким чином, пташенята гоацина проміжного типу між гніздовими і вивод­ковими. В міру розвитку здатність до лазіння і ниряння зникає.

РЯД 11. ЖУРАВЛИНІ (GRUIFORMES)

Великі, бігаючі птахи з видовженими шиєю, ногами та дзьобом і корот­ким хвостом. Для більшості видів характерна видовженість трахеї, яка в кіл груднини утворює кілька петель, що обумовлює здатність давати гучні т| звуки.

Поширені майже повсюдно по болотах і степах. В нашій фауні одна р о-д й п а — журавлі (Gruidae), що має кілька видів. Найбільш звичаї-;--^ сірий журавель (Grus grus) — великий птах, що досягає висоти 120 см і ве~ 6 кг, поширений повсюдно, крім тундри і високогір'я. Гніздиться в глухії місцях, на лісових болотах, у заплавах річок, рідше в степах. Гніздо ро~ на землі, у кладці 2—3 яйця, висиджують обидва батьки. Пташенята в; кові. Живляться корінням, черв'яками, комахами, жабами, рептилії¹"--мишами. В кінці літа часто літають на хлібні поля, яким місцями завд-::." великої шкоди. На півдні, в степових районах гніздиться степовий журигї. -або красшіка (Grus virgo). Вага цього птаха коло 2.5 кг. В Сибіру І Казах­стані водиться оригінальний білий жураяель, або стерх (Grus lencogeranus). Усі журавлі — перелітні птахи. Зимують в південній Азії і в Африці. П. мислове значення невелике.

РЯД 12. ПАСТУШКОВІ (RALLIFORMES)

Дрібні і середнього розміру лучні, болотні, почасти водяні птахи з видов­женою злегка шиєю і невисокими ногами. Дзьоб конічний з наскрізними ніз­дрями. Крила короткі, тупі; літають ці птахи погано, бігають добре і дуже вправно лазять серед густої трав'янистої рослинності. Деякі плавають. Гніз­дяться на землі або на полеглій траві. У кладці 3—12 яєць. Пташенята ви­водкові, в їх вихованні беруть участь обидві статі. Живляться зеленню, насінням, безхребетними. Багато які види активні головним чином вночі і присмерком. Розповсюджені дуже широко. В нашій фауні понад 10 видів.

На луках, серед густої трави живе деркач (Crex crex), дрібний (вага де 2СО г) скритний птах, характерний своїм рипучим криком. На трав'янистих болотах зустрічаються види болотних курочок: погонич (Porzana porzana), очеретянка (Gallinula chloropus) та Ін. По берегах озер, які заросли рослин­ністю, водиться порівняно велика (вага до 1 кг) лиска (Fulico atra). Бона добре плаває і при небезпеці часто спритно ниряє. Тільки цей вид має промис.юн--значення.

РЯД 13. ДРОХВИ (OTIDIFORMES)

Великі І середнього розміру птахи, які своїм виглядом трохи схожі на курей. Шия помірної довжини, лапи відносно довгі, трипалі. Дзьоб короткі:;: Жителі степів і пустинь східної півкулі. В зв'язку з перебуванням в сухому кліматі куприкової залози немає. У самців є шкірястий мішок, який сполу­чається з глоткою і е резонатором. В нашій фауні три види. Найбільш звичай^ -дрохва, або дудак (Otis tarda), дуже великий птах (вагою до 16 кг], поширенії у степовій зоні. Гніздиться в ковилових І різнотравних степах, рідше сереї хлібних полів (рис. 200, 7). Весною живуть парами, але яйця висиджує лише самка. У кладці 2—6 яєць. Інкубація коло ЗО днів; пташенята виводкові. Вес час, крім періоду розмноження, тримаються стадами. Зимою відлітають на південь. Місцями, де дрохв багато, їх регулярно добувають.

В цілинних степах живе дрібніший вид — стрепет (Otis tetrax), розмі­ром з курку, Біологічго близький до дрохви, але на розораних ділянках не зустрічається. Зимує в Закавказзі, Індії і Африці. Промислове значення невелике, в зв'язку з малою чисельністю.

РЯД 14. КУЛИКИ (CHARADRIIFORMES)

Численний ряд дрібних і середнього розміру птахів, здебільшого з дов­гими ногами, довгодзьобі, з гострими крилами і коротким хвостом. Поширені повсюдно, але звичайно біля води, на болотах, рідше в пустелях. Гніздяться частіше одиночне, на землі, але деякі, наприклад чорниш,—на деревах. У клад­ці, як правило, 4 яйця. Пташенята виводкові. У ряді близько 200 видів, з них понад 50 живуть в нашій країні. Нижче зазначені лише деякі форми.

Родина сивкових (Charadriidae) включає великих або серед­нього розміру куликів з прямим коротким, але сильним дзьобом, кінцева ч стнна якого тверда; ноги порівняно довгі; заднього пальця немає або він малий Деякі види населяють тундру і північні райони лісової зони. Такими є: тулес (Squatarola squatarola), золотиста сивка (Charadrius apricarius) та ін. Вон. тримаються частіше в болотистих мохових тундрах, рідше на обмілинах річок і озер. Гніздяться парами, не утворюючи скупчень, але після виведе?: молодих збираються у табунці.

Широке розповсюдження мають у нас ч й б і с й, або з в й ч а й н чайки. Звичайна чайка (Vanellus cristatus) добре відзначається наяві;:. чубка на потилиці, чорним забарвленням всього верха тіла і білими бо* та грудьми. Розмір її — з дрібного голуба. Поширена по всьому СРСР, 32. винятком смуги тундр. Гніздяться колоніями, на вогких луках І болотах.

Родина бекасових (Scolopacidae). ЦІ кулики мають до і у більшості видів м'який шкірястий дзьоб. Ноги звичайно довгі і чотир-І-палі. До цієї родини належить більшість видів ряду. Нижче зазначені лише

деякі.

Найбільше промислове значення мають у нас кроншнепи — великі кулики {розміром до дрібної качки), з довгим, серповидно зігнутим донизу дзьобом і дуже довгими чотирипалими йогами. В нашій країні гніздяться 4 види. Частіше зустрічається великий кроншнеп (Numenium arquata), який гніздиться в степах, у заплавах річок І по великих болотах. Зимує в Закав­каззі, Індії і Африці.

ВеретільнІіК (Limosa limosa)—великий кулик з довгим, прямим дзьо­бом, кінець якого твердий І трохи розширений. Розмірами з горлицю. Широко розповсюджений як в Європейській частині СРСР, так і в Сибіру. Гніздиться серед трав'янистих боліт. У виведенні пташенят беруть участь обидві статі.

Турухтан, (Philomachus pugnax) відзначається різноманітністю шлюб­ного наряду самців, у яких весною розвивається яскраво забарвлений «комір». На відміну від більшості інших куликів, турухтани не поділяються на пари, і весь шлюбний період самці тримаються табунцями. Гніздяться по болотах одиночно або невеликими скупченнями. На зимовищі тримаються часто вели­чезними табунами. Поширені по всьому СРСР. Можливе промислове добування восени і зимою.

Побережники (Erolia) — дрібні кулики з дзьобом середнього розміру, частіше прямім, ноги середньої для куликів довжини, чотирипалі, без перети­нок. Самки трохи більші за самців. Поширені головним чином в тундрах і болотах північної смуги тайги. У місцях гніздування скупчень не утворюють, але зимою і на прольоті тримаються табунами. Багато особин залишається щороку холостими. Табунці таких куликів тримаються літом в середніх і пів­денних широтах нашої країни. Деяке промислове значення можуть мати лише на польоті і в місцях зимівлі. Звичайні у нас види: чорнозобик (Е.аlріпа), кулик-горобець (Е. minuta).

Вальдшнеп (Scolopax rusticola) — один з найбільших наших куликів (вага 300—450 е). Гніздиться по всій лісовій зоні СРСР, за винятком найлів-нічнїшої ЇЇ смуги. Зимує в південній Азії і почасти в південній Європі. У нас зимою звичайний на Кавказі, в Криму, в Туркменії. Весною вальдшнепи перед спаровуванням своєрідно токують. Токування їх називають «тягою». Вальдпшепи-самці після заходу сонця починають літати («тягти») над лісовими полянами, видаючи при цьому особливі звуки, так зване «хоркання» і «ци­кання». Самки іноді теж «тягнуть», але мовчки або лише «цикаючи». До вальд­шнепів близькі дупелі і бекаси, але вони тримаються не в лісі, а на вогких луках чи трав'янистих болотах. Зимують там же, де і вальдшнепи. Є об'єк­тами спортивного полювання,

РЯД 15. МАРТИНИ (LARIFORMES)

Водоплавні птахи з видовженим тулубом, довгими, гострими крилами з сильним, прямим або трохи загнутим на кінці дзьобом. Ноги короткі, ча­стіше чотирипалі, три передніх пальці добре зв'язані розвиненою перетинкою. Оперення дуже густе з багатим м'яким пухом. Розміри птахів дуже різнома­нітні: найдрібніші — розміром трохи більші від шпака, найбільші — з дріб­ного гуся.

Усі чайкові прекрасно літають і поживу звичайно розшукують на по­льоті в повітрі. Плавають також добре, але ниряти не можуть. Годуються часто в воді, але деякі види літають на годівлю у поле і луки за десятки кіло­метрів від водойм. Поширені по всій земній кулі.

Родина поморників (Stercorariidae) — птахи середнього (для ?яду) розміру, загалом темно-бурого або чорного забарвлення. Дзьоб з добре гозвиненим гачком на верхній його половині. Кігті сильні, круто загнуті. Крайня пара рульових пер укорочена, навпаки, центральна пара — помітно видовжена. Морські птахи широко розповсюджені по земній кулі. У нас гніздяться в тундрах і по узбережжях морів Льодовитого океану та північної частини Тихогоокеану. Гніздяться на землі, тримаються парами. За способом життя -хижаки. Часто намагаються відбирати пійману рибу у мартинів і крячок. Літом знищують гнізда качок і гусей, ловлять дрібних горобиних пташок і куликів. В нашій країні відомі на гніздуванні 3 види.

Родина мартинів (Laridae) включає великих І середнього роз­міру представників ряду. Забарвлення світле, загалом біло-сіре, лише молоді мають темно-бурий наряд. Кігті не дуже загнуті. Дзьоб сильний, але, на від­міну від дзьоба поморників, без гачка на кінці, лише трохи загнутий донизу. Гнізда мостять у різних місцях: на півночі — частіше на кам'янистих уступах морських берегів, у середній лісовій смузі — на багнистих болотах або на сплавних місцях зарослих озер; на півдні —звичайно на піщаних обмілинах річок, озер і морів.

Кількість яєць у кладці—2—3. Пташенята виводкові.

Пожива дуже різноманітна; лише частково добувається в воді (частіше у північних морських мартинів). Вони ловлять рибу, дрібних ракоподібних, комах, збирають черв'яків, охоче їдять падло. Великі види мартинів ловлять дрібних гризунів і птахів (до качки включно). Місцями вони знищують вели­чезну кількість шкідливих комах. Шкоду, якої вони завдають рибному гос­подарству, звичайно перебільшують. Мартини їдять дуже багато мертвої і хворої риби. Крім того, вони знищують покидьки рибних промислів, чим запобігають забрудненню водойм. Шкурки використовуються як «пташине хутро».

В СРСР зустрічається близько 10 видів. На внутрішніх водоймах звичайний дрібний річковий мартин (Larus ridibundus), на півночі великий сріблястий мартин (L. Argentatus) і дрібніший трипалий мартин-мийніпка (Rissa tridactyla),

Родина крячок (Sternidae) включає дрібні види, у яких дзьоб слабий, без гачка. Хвіст звичайно глибоко вирізаний, вилоподібний. Крила дуже довгі і вузькі. Вся будова тіла легка, І в повітрі крячки трохи нагадують ластівок. Коло десяти видів крячок поширені по всьому СРСР. Це численні птахи, які часто гніздяться колоніями. Типовий вид — річковий крячок (Sterna hirundo).

РЯД 16. ЧИСТУНИ (ALCIFORMES)

Своєрідні океанічні птахи північних морів, які добре плавають і ниряють. При нирянні гребуть крилами, а не лапами, як переважна більшість інших водоплавних птахів. Розміри середні (з качку) або дрібні. Тулуб видовжений з короткою і невиразно відмежованою шиєю, лапи завжди трипалі, відсунуті далеко до хвоста. Сидячий птах спирається на всю ступню І хвіст Крила ко­роткі, щільно притиснені до тулуба. Форма дзьоба надто різноманітна. Опе­рення дуже щільне. Одна родина — чистуни (Alcidae). В нашій країн: звичайні такі види:

Тупики, або топірці (Fratercula), добре відзначаються дуже високим, але надто стисненим з боків дзьобом. Поширені переважно в північній частин: Тихого океану (Fr. corniculata). рідше по узбережжю Нової Землі і Мур ману (Fr. arctica). Селяться колоніями по високих кам'янистих або з м'яким грун­том берегах. Гніздяться в норах, які копають самі, або в печерах серед ка­міння.

Чистуни (Cepphus) (рис. 200, 9) — птахи розміром з дрібну качку, з ви­тягнутим і не стисненим з боків дзьобом. Чотири види чистунів населяють узбе­режжя І острови арктичних морів та Берінгового, Охотського і Японського морів. Гніздяться на високих кам'янистих берегах, часто в печерках або в норах.

Кайри (Uria) — найбільші (з велику качку) представники ряду з витягну­тим конічним дзьобом. Верх тіла і голова буро-чорні, низ — білий. Два види кайр (Uria lomvis, Uria aalge) гніздяться на узбережжі Мурману, на НовійЗемлі, Землі Фрапца-Йосифа І на інших островах полярних морів, а також по узбережжю морів північної частини Тихого океану. ГнІздовища масові, на скелястих берегах. У кладці одно яйце, яке відкладають на голих уступах скель.

Чистунові — колоніальні птахи в усі пори року, але особливо великі скупчення вони утворюють під час гніздування. Такі скупчення гніздуючих птахів здавна відомі в літературі під назвою «пташиних базарів» (рис. 201). ГнІздовища розташовуються звичайно на крутих обривистих берегах. Часто разом гніздяться кайри, топірці, чистуни, мартини. Але найчнсленнішим птахом на «базарах» е все-таки кайри І Іайбільші базари відомі у нас на Новій Землі (тільки по західному узбережжю) І на Землі Франца-Йосифа. Коло північних берегів Сибіру цих базарів менше, але у водах Берінгового І Охот-ського морів їх знову чимало, хоч за чисельністю птахів вони поступаються иовоземельським. За підрахунками Портенка (1931), загальна протяжність лінії ділянок берега, на яких є базари, на Новій Землі дещо більша за 20 км. За Ного даними, на кожний метр лінії берега припадає приблизно 100 кайр. У підсумку, загальна кількість їх на берегах Нової Землі дорівнює коло 2000000 особин. Дані ці звичайно приблизні, але вони дають загальне уявлення про численність гніздуючих птахів.

Кайри прилітають на базари Нової Землі в кінці травня — на початку червня і негайно займають місця гніздовищ. Насиджування триває коло мі­сяця. Пташенята вилуплюються вкриті густим пухом, на довгий час залиша­ються «в гнізді», якщо так можна назвати голий уступ скелі. Батьки годують їх рибою до початку серпня, після чого вони спускаються в море (за остан­німи спостереженнями —самі, без допомоги батьків). Відлітають кайри з місць гніздування на Новій Землі в кінці серпня — на початку вересня.

Здавна існує промисел кайр і збір їх яєць. Останні більші від курячих (середня довжина 78 мм, місткість 86 см³), вміст двох яєць заповнює чайну склянку. Раціональна експлуатація базарів цілком допустима. Кайри мало бо-яті>ся людини, і вибирання ненасиджених яєць не порушує гніздування: птахи несуть нові яйця.