Сільське господарство

Перехід аграрного сектора на капіталіс­тичні рейки здійснювався водночас двома шляхами — прусським та американським

• прусський шлях пе­редбачав уповільнене вростання поміщицького господарювання в капіталізм за рахунок напівфеодальної експлуатації селянства

• американський шлях відкривав зовсім інші перспективи — швидке зростання фермерських госпо­дарств, звільнення від будь-яких залишків феодальної за­ лежності, ліквідація поміщицького землеволодіння.

Прусським шляхом до капіталізму йшли правобережні та лівобережні губернії Украї­ни. У цих регіонах діяла відробіткова система (за оренду землі у поміщика селянин відробляв своїм інвентарем та худобою на поміщицьких землях), яка вела до прогресу­ ючого розорення і кабали основної маси селянства. Пра­вобережжя завдяки розвитку цукрової промисловості де­ що випереджало за темпами економічного розвитку Лі­вобережжя.

На Півдні України, де гальмуючий вплив за­лишків феодалізму був менш відчутним, набув поширен­ня американський спосіб переходу до капіталізму — по­міщики створювали на базі своїх маєтків потужні агровиробництва, що ґрунтувалися на використанні машин та вільнонайманій праці; заможні селяни формували то­варні господарства фермерського типу.

Водночас змінює свій характер і сільськегосподарство, зростає врожайність культур, з’являються нові сорти пшениці, розвиваються товарні відносини на селі. Зменшилася роль тваринництва, зате відбулася справжня «цукрова революція» (українські заводи давали тоді 90% загально імперського виробництва цукру), все більші площі відводились під посіви соняшника. Україна разом з Кубанню закріпила за собою славу житниці Російської імперії.

На початку XX ст. власниками 68% усієї дворянської землі були майже 3 тис. поміщиків. відбувся докорінний перерозподіл земельної власності, що йшов по лінії переходу від становості до безстановості, активного витіснення дворянського землеволодіння буржуазним. Статистика свідчить, що у 1877—1905 pp. поміщики українських губерній продали особам недворянського походження майже 6 млн десятин землі, що становило більше третини загальної площі дворянського землеволодіння. Буржуазні реформи від­ крили нові перспективи перед селянством, адже більша частина поміщицьких земель була викуплена заможними селянами, які за той самий відрізок часу (1877—1905) збільшили свою земельну власність за рахунок дворянської на 4,5 млн десятин, через що власний земельний фонд зріс майже у 4 рази. Характерно, що процес модернізації сільського господарства мав тенденцію до пришвидшення темпів та зростання масштабів. Так, протягом 70—80-х років XIX ст. імпорт сільськогосподарської техніки збільшився майже в 16 разів, а її ви­робництво на півдні України за ці роки зросло в 12 разів

• залишки кріпацтва: збереження поміщицького землеволодіння, поєднання відробіткової та вільнонайманої систем господарювання, розорення поміщицьких господарств;

• розвиток товарних відносин: майнове розшарування селянства, розвиток поміщицького підприємництва за спеціалізацією районів (Південна Україна – зернове господарство, Правобережжя – вирощування цукрових буряків та технічних культур), запровадження удосконалених знарядь праці та машин у передових поміщицьких і великих селянських господарств,  поширення вільнонайманої праці, аграрне перенаселення, що призводило до еміграції у Сибір та Кубань)