ТЕМА: НАДДНІПРЯНСЬКА (Велика) УКРАЇНА в др. пол. ХІХ ст.

Під час царювання Миколи І (1825 - 1855), російська централізована адміністративна система охопила всю Україну.

У 1831 р. було скасоване магдебурзьке право (право міст на самоврядування) на Лівобережжі.

У 1841 р. ліквідовано судочинство за Литовськими статутами на Правобережжі.

Навіть термін Україна практично припиняють вживати.

• Лівобережну Україну називають Малоросією,

• Правобережну Україну - Південно-Західним краєм,

• Південну Україну - Новоросією.

Імператори Російської імперії:

• Олександр ІІ     1855 - 1881 рр

• Олександр ІІІ   1881 - 1894 рр.

Причини

У середині X IX ст. Російська імперія, до складу якої входило 80% українських земель, переживала глибоку кризу, суть якої полягала в невідповідності існуючих фе­одальних структур та відносин провідним світовим тен­денціям розвитку, що утверджували нове буржуазне сус­пільство.

Криза феодально-кріпосницьких відносин

• Військово-економічна відсталість Росії від західних країн

( поразка Росії у Кримській війни 1853-1856рр.) - війна Росії з Туреччиною та її союзниками (Францією, Англією та Сардінією). Росія зазнала поразки. Під час війни у 1854-1855 рр. тривала героїчна оборона Севастополя російськими військами. Війна продемонструвала технічну відсталість Росії від країн Європи, що стало поштовхом до реформ 60-70-х рр. ХІХ ст.

• Посилення селянських повстань і заворушень

(1855 р. - «Київська козаччина» – масовий рух селянства Київщини за повернення козацького стану

1856 Р. – «Похід у Таврію за волею» - масових рух селянства Катеринославщини, Херсонщини …

З 1856 до 1860 рр. в Україні відбулося 276 повстань)

• Росія залишилася єдиною європейською державою, де існувало кріпацтво, і це негативно позначилося на її міжнародному авторитеті

Новий російський імператор Олександр ІІ Визволитель (1855 – 1881 рр.) був змушений почати соціально-економічні реформи.

З січня 1857 р. було створено Таємний комітет, пізніше перейменований на Головний комітет у селянській справі. Селянське питання мали вирішувати дворяни

Скасування кріпацтва (селянська реформа, земельна реформа, аграрна реформа):

- 19 лютого 1861 р. російський імператор Олександр ІІ проголосив Маніфестом скасування кріпацтва в Росії;

- скасовано особисту залежність селян від поміщика;

- селяни дістали особисту свободу і громадянські права;

- земля передавалася селянським общинам за викуп. 20% поміщику сплачували селяни, решту платила держава. Селяни мали погасити борг державі протягом 49 років;

- до укладання викупної угоди селяни мусили виконувати повинності поміщику, мали статус тимчасовозобов’язаних;

- в Україні селяни в чорноземних районах отримували по 3-5 десятин на душу, у нечорноземних – 4-7 десятин;

«Відрізок» (від 14% - 37% землі)

- на Правобережжі селянські наділи збільшили, а тимчасовозобов’язаних не було, щоб позбавити польських поміщиків селянської підтримки;

- у 1866 р. державним селянам дозволили викупити свої землі.

Результати селянської реформи

- реформа сприяла утвердженню товарного капіталістичного виробництва;

- селяни залишилися найнижчим станом: платили подушний податок, відбували рекрутчину, підлягали фізичним покаранням;

- більшість землі залишилася в руках поміщиків.

Земська реформа ( реформа місцевого самоврядування) 1864 р.

- у повітах та губерніях обиралися земські управи (земства) – місцеві органи влади, які опікувалися школами, лікарнями, культурою, благоустроєм…;

- до складу земств входили дворяни, буржуазія, селяни;

- на Правобережжі земська реформа була впроваджена 1911 р., оскільки влада побоювалася польського визвольного руху.

Реформа міського самоврядування 1870 р.

У містах обиралися міські думи й управи, що опікувалися проблемами міського благоустрою.

Судова реформа 1864 р.

- запроваджено безстановий, незалежний від влади суд;

- судові засідання були публічними;

- судочинство відбувалося на змагальній основі: прокурор – адвокат;

- уведено суд присяжних.

Освітня реформа 1864 р.

- уведено єдину систему початкової освіти;

- створену мережу класичних гімназій та реальних училищ (давали робітничу спеціальність);

- відновлено автономію університетів.

Військова реформа 1862 – 1874 рр.

- у 1874 р. запроваджено загальну військову повинність чоловіків з 20 р., які не належали до дворянського стану;

- служба скорочувалася до 6-7 років, особи з вищою освітою служили менше;

- армія переозброювалася за новітніми технологіями, створено паровий флот;

- Росія була поділена на 15 військових округів. В Україні було Харківський, Одеський та Київський округи.

Фінансова реформа 1860 – 1864

- управління грошима зосереджено в руках міністерства фінансів;

- створено незалежних контрольних палат, які контролювали видатки в губерніях;

- створено Державний банк;

- з 1862 р. у пресі публікуються дані про прибутки та видатки держави.

Реформа цензури

- запроваджено цензуру періодичних видань

- видавцям заборонено торкатися політичних питань

Результати і наслідки реформ

- реформи заклали підґрунтя для переходу від феодальних відносин до буржуазних (капіталістичних);

- сприяли швидкому економічному піднесенню Росії;

- відбулася часткова демократизація суспільства;

- але реформи були обмежені: зберігалося самодержавство, поміщицька власність на землю, станова структура суспільства.

Економічний розвиток Наддніпрянщини у 60-90-ті роки ХІХ ст.

Після селянської реформи 1861 р. Російська імперія, в т. ч. й Україна, залишалася аграрною країною. Однак протягом наступних 20 років завершується промисловий переворот, тобто перехід від мануфактури з її ручною працею до машинної індустрії.

Економічна політика царизму

• Розвиток в Україні тих галузей, які не мали відповідних умов у Росії (цукрова промисловість) або постачали сировину для російських підприємств.

• Штучна затримка розвитку тих галузей, що створювали конкуренцію російським підприємствам (текстильної, бавовняної).

• Переробка української сировини відбувалася переважно за межами України.

• Вилучення капіталів з України шляхом продажу на її території російських товарів.

Україна була колонією європейського типу — промислово розвиненою територією, яку позбавляють не стільки ресурсів, скільки капіталу та потенційних прибутків.

Україна мала чудові умови для економічного розвитка, якщо говорити про багатство природних ресурсів.

• Донбас мав багатющі поклади кам’яного вугілля — головного промислового палива,

• Кривбас — залізної руди.

В результаті швидко сформувалися два найбільших у Східній Європі і всій Російській імперії центри важкої промисловості —

• Донецький басейн і

• Дніпровський промисловий район.

• Південь став найбільш урбанізованим районом України. Багатство природних сировинних ресурсів, сприятливе географічне положення й економічне законодавство, дешева робоча сила, — все це привернуло до України іноземний капітал (бельгійський, французький, меншою мірою англійський та німецький), що теж дало позитивні наслідки. Вагома роль іноземного інвестування:

Франції, Бельгії — в кам'яновугільну, машинобудівну, ме­талообробну промисловість;

Німеччини — в маши­нобудівну, металообробну промисловість.

З часів реформи 1861 р.

• видобуток вугілля в Україні зріс більш як у 115 разів,

• а залізної руди — у 158 разів!

Донбас швидко перегнав Урал за своїм значенням як промислового району.

На початку XX ст. Україна давала вже 70 % загальноімперського видобутку кам’яного вугілля і приблизно половину виплавки чавуну і сталі. За цей же період тільки у Катеринославській та Херсонській губерніях виникло 17 потужних металургійних заводів.

Ця територія швидко вкривається особливо густою мережею залізниць. Перша в Наддніпрянській Україні залізниця Одеса — Балта була збудована у 1863—1866 pp. (Першою ж в Україні була залізниця Перемишль — Краків (1859) та Перемишль — Львів (1861).

Дніпро став потужною артерією промислових та пасажирських потоків, значно збільшилась кількість пароплавів.

До початку XX ст. завершилася індустріалізація степової України. Значними промисловими центрами, особливо машинобудування, стали тоді Харків, Катеринослав та Одеса.

Формування великих промислово-торговель­них центрів: Одеса (населення — 400 тис), Київ (250 тис), Харків (175 тис), Катеринослав (115 тис). Занепад невеликих і середніх міст (Полтава, Суми, Бердичів, Біла Церква).

Одеса була на той час найбільшим містом України (400 тис. жителів) і поряд з Херсоном та Миколаєвом стала її морськими воротами.  Все це привело до швидкого розвитку всіх галузей промисловості, активному використанню в ній наукових здобутків.

У 1871 р. англієць Джон Юз відкрив у Катеринославській губернії металургійний завод, поблизу якого виникло селище Юзівка (тепер Донецьк). З 1861 по 1900 pp. видобуток вугілля в Донбасі збільшився майже в 100 раз. У Донбасі в 1900 р. видобувалося понад 2/3 загальноросійського видобутку вугілля. Тут зосереджувалося майже все виробництво коксу.

У 1881 р. засновано іноземне акціонерне товариство, яке розпочало розробку залізної руди на Саксаганському руднику в Криворізькому басейні. На кінець XIX ст. Кривбас давав 57,2% видобутку залізної руди в Російській імперії. У другій половині 80-х років на базі руд Кривого Рогу та коксівного вугілля Донбасу розпочалося будівництво великих металургійних заводів у Подніпров'ї:

• в Олександрійську (тепер Запоріжжя),

• Катеринославі (тепер Дніпро),

• с. Кам'янське (Дніпродзержинськ).

Під кінець XIX ст. Наддніпрянська Україна перетворилась в основну вугільно-металургійну базу Росії.

На Правобережжі і Лівобережжі продовжували розвиватися цукрова, харчова, легка промисловості. На початку 80-х років, у зв'язку з посиленим впровадженням парової енергетики, цукрова промисловість України досягла значного розвитку. Виробництво цукру в Україні за період від 1861 р. по 1897 р. зросло у 15 раз. У цій галузі панівні позиції посідали підприємці Яхненки, Симиренки, Харитоненки, Бродські. На середину 90-х років 153 цукрових заводи України виробляли 23,9 млн. пудів цукру. У 90-х рр, Україна давала більше половини сільськогосподарських машин.

У 1895 р. розпочалося будівництво Харківського паровозобудівного,

а в наступному році — Луганського машинобудівного заводів.

Уже 1900 р. ці заводи випустили 233 паровози (23,3% загальноросійського виробництва).

Індустріалізація сприяла розвитку міст. Особливо швидко розвивалася Одеса, яка вийшла на перше місце в Україні за кількістю промислових підприємств та об'ємом промислового виробництва. У 1879 р. в Одесі було 159 підприємства, а в 1890 р. — 322 (в т. ч. 14 парових млинів, 11 ливарно-механічних заводів, фабрики джутових мішків та ін.). Одеський порт зайняв друге місце за вантажооборотом серед морських портів Росії (після Петербурга). Промисловий розвиток супроводжувався інтенсивним залізничним будівництвом. Перша залізниця довжиною 196 верст — Балта-Одеса — була збудована в 1865 р. Протягом 1866—1879 pp. в Україні прокладено понад 4,5 тис. верст залізничних колій. На кінець XIX ст. довжина залізниць в Україні становила 1/5 всієї залізничної мережі Російської імперії; залізниці вже зв'язали всі головні міста України між собою та з чорноморськими портами і з промисловими центрами Росії. По річках України ходило 220 пароплавів.

Індустріалізація збільшила частку України у промисловому виробництві Російської імперії (до 20% в 1900 p.), призвела до збільшення кількості міст (в 1897 р. у містах проживало 16% населення Східної України).

Соціальні зміни

• — завершився процес формування станів найманих робітників (пролетаріат) та буржуазії;

• — активна урбанізація (процес збільшення населення міст);

• — зростає чисельність інтелігенції;

• — більшість населення залишалися селяни;

• — 5% українців мешкало в містах, 38% — росіян, 45% — євреїв;

• — українські селяни були неосвіченими, тому робітничий клас формували переселенці з російських губерній.

 Найвідоміші українські підприємці — Терещенки, Харитоненки, Яхненки, Алчевські — в основному володіли підприємствами з переробки сільськогосподарської продукції.

Терещенки — українські промисловці, землевласники та меце­нати середини XIX — початку XX ст. Походили з козаків м. Глухова (нині Сумської обл.). Відомі глава родини Артем Якович (? —1873) та його сини Микола (1819—1903) та Федір (1832—1893). Родина Терещенків посідала провідні місця у торгівлі хлібом, цукром та худобою, у цукровому, гуральному, суконному виробництві, лісо-обробці, інших галузях. їй належало понад 200 тис. десятин землі (з них 70 тис. на Київщині). Щороку на цукрових підприємствах Терещенків вироблялося продукції більш ніж на 21 млн крб. У 1911 р. їхні рахунки лише в закордонних банках перевищували 13 млн крб. У1872 р. Терещенкам було надано дворянське звання. Вони стали одними з фундаторів цукрового (1887), рафінад­ного (1903) синдикатів та Всеросійського товариства цукрозаводчиків (1897). Один із нащадків Терещенків — Михайло Іванович (1886—1956) обирався до IV Державної думи (1912), після Лютневої революції 1917 р. був міністром фінансів, а згодом міністром іноземних справ. Емігрував за кордон.

Яхненки — рід промисловців-цукрозаводчиків. Походили з селянкріпаків м. Сміла (нині Черкаської обл.). Глава роду Михайло, розжившись торгівлею, викупив з кріпосної неволі себе і всю свою родину. У 20—30-ті роки XIX ст. разом з Ф. Симиренком (колишній кріпак князя Воронцова) Яхненки будують та орендують млини в Смілі та Умані, ведуть гуртову торгівлю худобою та хлібом, для чогозаснували фірму «Брати Яхненки і Симиренко», керівником якої став Кіндрат Михайлович (1783—1863). У1842 р. Яхненки стають купцями першої гільдії у м. Одесі, а у 1851 р. вся родина булла удостоєна «за капіталом» звання почесних громадян. У наступні роки стають торговцями цукром і виробниками цього продукту. Водночас засновують невеличку ремонтну майстерню, яка згодом переросла в потужний машинобудівний завод, що виробляв техніку для цукроварень краю. На ньому було збудовано два пароплави, один з яких мав назву «Україна». На початку 80-х років фірма припинила свою діяльність.