Долі командирів радянської індустрії (аналіз архівно-слідчих справ)

Аналіз архівно-слідчих справ дозволяє простежити долі окремих особистостей, які стали жертвами запущеної дик­татором машини смерті. Даний розділ присвячується участі значних керівників господарства, які відомі своїн внеском в справу індустріалізації.

Інтерес історика викликає вже саме знайомство з мало­відомими або зовсім невідомими фактами життя та діяль­ності видатних господарників. До того ж, справа іде про поведінку неабияких особистостей в екстремальній ситуації, коли вирішувалось питання життя чи смерті, і всі властиво­сті людини виявлялись у гіпертрофованому ступені. Тому питання цікаве і з боку знайомства з суто людською психологією. Та найголовніше — це з'ясування питання про ста­влення сталінського режиму до господарських діячів вели­кого масштабу, які мали безперечні заслуги перед країною.

Нарешті, на прикладі ретельного аналізу слідчих справ значних особистостей починаючий історик вчиться працювати з подібного роду джерелами, виявляти методи та засоби, ви­користовувані професіоналами НКВС для фальсифікації обвинувачень проти своїх жертв.

Студентам пропонується на підставі аналізу слідчих справ відповісти на питання 1) Чому сталінське керівницт­во вважало господарників значного масштабу небезпечними для існуючого режиму; 2) Які незаконні методи були вико­ристані робітниками НКВС в процесі розслідування даних справ? 3) "Чи мам місце опір заарештованих карателям, в яких формах він виявлявся? 4) Чи містять розглянуті спра­ви матеріал про критичне ставлення господарників вищої ланки до сталінського режиму, в чому це виявлялось?

Г.В. Гвахарія

Анкетні дані та інші матеріали, які містяться в слідчій справі, змальовують бурхливу діяльність допитливої вольо­вої людини до часу арешту. Народився Георгій Вісаріонович Гвахарія 1901 року в Кутаїсі у родіни дрібного службовця, вчився на факультеті суспільних наук Московського держ­університету, У 1923 р. вступив до троцькістської організа­ції, керував її групою в МДУ. В _;І1926/27 роках виконував окремі доручення троцькістського центру з пропагандистської роботи та зв'язків з периферією. Але не думаючи міцно пов'язуватись з троцькізмом, відмовився переходити на не­легальну роботу професіонала.

У 1928 р. у складі інших опозиціонерів був засланий до Актюбінська. За власним визнанням, під час заслання під впливом загострення соціальних протиріч на селі став відходити від троцькізму. У листопаді 1929р. приєднався до заяви І. Н. Смирнова про розрив з опозицією і троцькізмом. У 1930 р. йому дозволяють повернутися до Москви, працює агітпроном па червоноармійському заводі, його старанність та організа­торський; хист були помічені парторгом заводу, за клопотанням якого в травні 1930 р- був поновлений в лавах ВКП(б). В наступні роки, як відзначав у заяві; написанім після аре­шту, «старався всіма силами загладити» вину перед партією». У 1930—33 рр., працюючи в апараті наркомату важкої про­мисловості, направлявся на різні будови, неодноразово відряджався в Лондон для вивчення зарубіжного, досвіду та закупок устаткування (99- Арк. 209—211).

У 1933 р. був призначеним директором Макіївського металургійного заводу, де в повній мірі виявився його неаби­який талант організатора великого виробництва. В 1934 р. за вказівкою Орджонікідзе на Макіївському заводі під ке­рівництвом Гвахарія проводився експеримент з впроваджен­ня внутрішньозаводського госпрозрахунку. Суть його поля­гала у створенні системи матеріального стимулювання най­більш раціонального використання технічного устаткування-Заробітна плата як робітників, так і інженерно-технічних працівників була поставлена у залежність від досягнутих технічно-економічних показників. Запроваджувались чіткі держрозрахункові взаємовідносини між змінами та цехами. Ці заходи доповнювалися скороченням витрат на утримання управлінського апарату. Експеримент закінчився значним економічним результатом. Якщо в 1934 р. завод мав 33 млн. крб. боргу, то в 1935 р. він дав державі 11 млн. крб. при­бутку (219). Досвід макіївців розповсюджувався па підпри­ємствах всього Союзу, що дозволило в 1936 р. відмінити дер­жавну дотацію для підприємств важкої промисловості.

Г.В.Гвахарія став одним з авторитетних господарських керівників. «Не було в Донбасі більш почесного, більш ви­датного працівника, більшої «зірки», ніж Гвахарія»—писав його колега, директор «Азовсталі» Гугель (100).

Після нагородження орденом Леніна (1935 р-), публіка­цій матеріалів про досягнення Макіївською заводу в газетах «Правда» та «За індустріалізацію» його ім'я стало відоме всій країні. 36-річний красень-грузин, талановитий організа­тор, друг наркома Орджонікідзе, він досяг зеніту в своїй бурхливій творчій діяльності. Саме в цей час партія вирі­шила звести рахунки з Гвахарія за його троцькістське ми­нуле.

Хмари над головою цього, здавалось, баловня долі стали згущатися після московського процесу над «троцькістсько-зінов'євським центром» (липень -серпень 1936 р.), коли був поданий сигнал до репресувати всіх, хто будь-коли мав від­ношення до опозиції. А після лютнево-березневого \(1937 р ) пленуму ЦК ВКП(б), на якому Сталін, посилаючись на свою улюблену теорію «загострення класової боротьби» в міру наближення до соціалізму, закликав до знищення всіх опозиціонерів, що «перетворились в агентів імперіалізму, шпигунів, диверсантів, шкідників», почалося дійсне цькуван­ня учорашнього кумира. Перш за все, були заарештовані найближчі співробітники Гвахарія та члени його родини: комерційний директор заводу Бардзінішвілі, керуючий трес­том «Макіївбуд» Мамішвілі, чоловік сестри Аскудис та ін. Слідчі не шкодували зусиль, щоб вирвати у них як найбільше показань проти Гвахарія.

В той же час керівники облуправління НКВС та обкому партії публічно обвинувачували Гвахарія у причетності до троцькізму. У їх діях відчувалось прагнення запобігти від­повідальності та відвести загрозу від себе. Начальник облуправліня НКВС В.Т.Іванов на початку 1937 р. повідомив збори партактиву області, що він доповідав першому секре­тареві обкому партії Саркісову про те, що Гвахарія" збирає навколо себе троцькістів. Після бесіди Саркісова з Орджонікідзе в Москві ці особи з оточення директора були заареш­товані. Але на розправу з самим Гвахарія дозволу, очевид­но, не було дано. Про це можна здогадатися, враховуючи негативне ставлення наркома до репресій господарників та його відношення до Гвахарія як здібного, ініціативного ке­рівника.

Саркісов, який теж мав троцькістські «гріхи», усіляко намагався відвести від себе загрозу та підозріння у дворуш­ництві. У свій час, санкціонувавши призначення колишнього зинов'євця Мамішвілі (заарештованого в 1936 р.) на посаду керуючого трестом «Макіївбуд», він прагнув всю вину за цей кадровий промах перекласти на директора заводу, нагадав­ши, що підтримуючи Мамішвілі під час обміну партдокументів, Гвахарія хвилювався, чому цього «товариша» трима­ють три місяці без партквитка». Приходив до мене й говорив: «Послухай, адже може колишній троцькіст чесно розірвати з троцькізмом?» Я відповідав «може», на абстрактне питан­ня, я дав абстрактну відповідь».

Змалювавши картину викриття «лютого ворога» Мамі­швілі, Саркісов зробив висновок; Обком дбав про чистоту партійних лав, а Гвахарія виявляв неподібне ставлення до людини, яка перебувала під підозрінням. І зразу ж після цього висунув звинувачення проти самого Гвахарія, як «су­часного троцькіста»: «Гвахарія визнавав, що він хитався, приєднуючись до троцькістів, ми це знаємо. Але зараз пот­рібно пояснити, чому 10—15 троцькістів він прийняв на за­вод. Гвахарія — я дав відповідь на бюро і партактиві. Сар­кісов — Приходиться лише дивуватися, розуміє він, чи ні, про що йде мова». Опинившись у безвихідному становищі, Гвахарія звертається з листом до Сталіна, але відповіді не отримав.

Сприятливий момент для розправи з одним з видатних господарників настав після загибелі Орджоиікідзе. 18 люто­го 1937 р. Орджонікідзе застрелився, а рівно через два міся­ці Гвахарія був заарештований. На першому етапі слідства він категорично відхиляв усі обвинувачення. Приведемо фрагмент з протоколу допиту від 20 квітня, на якому було висунуто звинувачення у належності до троцькістської терори­стичної організації.

П. — Чи були вам відомі терористичні, настанови троць­кістської організації відносно т. Сталіна?

В. — Мені ніколи те були відомі терористичні настанови троцькістської організації. Серед грузинських троцькістів були відомі (терористичні настрої проти т. Сталіна троцькі­ста Котецінадзе, він вмер н 1930 р. (101/. Гвахарія називає мертвих явно для того, щоб не називати живих. На інші питання все ті ж категоричнішім, не знаю, не був. Такий хід справи не влаштовував робітників НКВС. Йдучи за сцена­ріями московських процесів, вони головне завдання вбачали в том, щоб вирвати_: у своєї жертви самовизнання в продовжонні троцькістської діяльності після 1929 р. Для цього, зокрема, використовується провокаційний метод посилань па показання інших заарештованих: «Ви відхиляєтесь від від­вертих показань». Зачитую вам видержку з показань Мамі­швілі про вас: «З 1932 р. я був пов'язаний з Гвахарія, як учасником троцькістської організації. З бесід з Гвахарія мені відомо, що він перекопаний троцькіст-терорист і з 1929 р бере участь в організації. Таким чином, підтверджується факт вашої участі в троцькістсько-терористичній організації.

В. — Твердження Мамішвілі з'являються зловісною ви­думкою. Всі мої бесіди з ним носили глибоко партійний ха­рактер.

П. — А які ж настрої в цих бесідах висловлював Мамі­швілі?

В. - Мамішвіді теж ніколи не висловлював аптипартійних настроїв в розмовах зі мною» (102).

В листі наркому внутрішніх справ Єжову Гвахарія писав: «… До вбивства т. Кірова я не розумів ніякої троцькістської небезпеки. Колишніх троцькістів, якщо вони позитивно ви­являли себе в діловому відношенні, я брав на роботу. В цьому я виявляв дійсну політичну сліпоту. Багато помилок припустив я і в практичній господарській роботі, про які я неодноразово говорив і яких можна було запобігти, якщо б я не відірвався від партії і робітничих мас заводу, але троцькістом і шкідником я не був. Совість моя чиста, в цьо­му моя єдина втіха. Я прошу вас, наскільки це можливо, розібратися в моїй справі, для мене життя з клеймом троцькіста-ворога народу нестерпне» (103).

В червні для продовження та прискорення слідства спра­ву було надіслано до Києва, куди етапували й самого Гва­харія. Київським енкаведистам, нарешті, вдалося «розколо­ти» свою жертву. Головну роль в цьому відіграв капітан держбезпеки Брук, який прийняв 26 червня заяву на ім'я наркома внутрішніх справ Леплєвського, в якій Гвахарія визнавав себе учасником контрреволюційної троцькістської організації, куди немов би залучив його замісник наркому важкої промисловості П'ятаков.

Походження заяви Гвахарія від 26 червня вкрите темря­вою невідомості. Що відбулося в кабінетах республікансь­кого управління НКВС? Як вдалося примусити сильну воль­ову людину підписати те, що він уперто заперечував протя­гом більше двох місяців? Велике недовір'я викликає той факт, що заява й протокол допиту, проведеного Бруком 29 червня, написані одним почерком (явно, самого слідчого). Можливо, це прелюстрація, але оригіналу заяви в ділі не­має.

Як відзначалось у заяві, на одній з перших зустрічей П'ятаков заявив, що колишні троцькісти не повноправні члени партії, а члени партії з вадою. І порадив «з метою мас­кування й завоювання довіри ЦК докласти всіх зусиль до того, щоб негайно піднести завод й зарекомендувати себе з найкращого боку». Ідея «маскування» явно була підказана слідчим. Інакше, як можна було пояснити виробничі перемо­ги «члена контрреволюційної організації? А в чому ж в та­кому разі повинна була полягати суть шкідництва? Виявля­ється в тому, щоб «оточити себе надійними людьми й всту­пати в гру лише з початку війни, створюючи труднощі в ме­талургійній і коксохімічній промисловості. Слід віддати на­лежне слідчому Бруку, у якого вистачило фантазії для перетвореня новатора а вітчизняної металургії в потенціального Квіслінга.

Далі в заяві мова йшла про те, що, виконуючи установки центру, директор заводу прийняв на роботу 5 колишніх троцькістів, які після подій 1 грудня 1934 р. були звільнені, за виключенням Мамішвілі (за нього просив Саркісов).

У заключенні підслідствений писав «Я заслуговую суво­рого покарання. Прошу повірити моєму щирому розкаянню Мені 34 роки. Прошу дати мені будь-яке випробування і тим спокутувати вину перед нашою великою батьківщиною». (104). Цілком ймовірно, самообмова була ціною за обіцянку зберегти життя.

На останніх допитах Гвахарія підтвердив свою належ­ність до антирадянської організації, але категорично запе­речував причетність до тероризму. 5 серпня, відповідаючи па запитання Брука: «Мамішвілі в показаннях стверджує, що ви були інформовані про наявність терористичної групи в Донбасі», заявив: «Я це категорично заперечую. У даному пункті показання Гвахаірії розходяться із змістом заяви від 26 червня, де йшлося про те, що П'ятаков орієн­тував Гвахарія на застосування всіх методів боротьби аж до терористичних». Фраза ця в заяві підслідного, явно при­писана слідчим, потребувалася для оформлення звинувачу­вального заключення, в якому сказано, що Гвахарія є учас­ником «контрреволюційної, троцькістсько-тєрористичної й диверсійної організації», хоч в показаннях звинуваченого ні­чого не говорилось про терористичну й диверсійну діяльність троцькістської організації, в якій він немов би брав участі. До цих показань згодом були додані виписки з протоколів допитів засуджених з інших справ — Саркісова, Мамішвілі, Андерса та ін. Під час розглядання справи Гвахарія ніхто з цих осіб не допитувався, їх показання судом не перевіря­лись, хоч і містили немало протиріч. Так, Андерс твердив, що Гвахарія ще в 1932 р. був членом троцькістської органі­зації. А в заяві самого Гвахарія від 26 червня відзначалось, що в організацію він був залучений весною 1933 р. П'ятако­вим «Визнання це взагалі є самообмовою, поскільки в слід­чій справі П'ятакова ім'я Гвахарія зовсім не згадується. (106).

Виїзна сесія військової колегії Верховного суду СРСР в Києві па закритому судовому засіданні під головуванням А. М. Орлова розглянула справу Гвахарія і 1 вересня 1937 р., винесла йому смертний вирок з конфіскацією майна У останньому слові підсудний сказав, що як що йому дадуть можливість, вічі буде працювати чесно, наступного дня вирок був виконаний.

У результаті додаткового розслідування, проведеного в бе­резні 1956 р., було встановлено, що Гвахарія Г. В., засуд­жений безпідставно і підлягає реабілітації в наслідок від­сутності в його справі складу злочину (107).