УДК 342.(477)

ББК 67.400(4Укр)

К845

Рекомендовано до друку вченою радою Одеської національної юридичної академії

(протокол № 4 від 27 лютого 2010 р.)

Рецензенти

В. М. Шаповал, доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України;

В. С. Журавський, доктор юридичних наук, доктор політичних наук, професор, академік НАПрН України;

Л. Т. Кривенко, доктор юридичних наук, член-кореспондент НАПрН України

Крусян, А.Р. Сучасний український конституціоналізм : монографія / А.Р.Крусян. — К. : Юрінком Iнтер, 2010. — 560 с. — Бібліогр. : с.502—558.

ISBN 978-966-667-417-6.

Монографію присвячено дослідженню проблем становлення та розвитку сучасного українського конституціоналізму. З використанням історичного підходу розкрито генезис науково-практичної парадигми конституціоналізму. Представлено та обґрунтовано демо­кратично-правову сутність та принципи конституціоналізму.

На основі аналізу конституційного законодавства України, судової та адміністративної практики, науково-теоретичних і прикладних робіт розкрито зміст конституціоналізму та надано його системно-структурну характеристику. Досліджуються мета та соціально-правові передумови сучасного українського конституціоналізму. Особливу увагу приділено ролі та значенню Конституції та законів України в інституціонально-нормативній системі українського конституціоналізму.

Розрахована на юристів, науковців, викладачів, аспірантів та студентів вищих навчальних закладів юридичного профілю, працівників органів державної влади та місцевого самоврядування.

УДК 342.(477) ББК 67.400(4Укр)

ISBN 978-966-667-417-6

© Крусян А. Р., 2010 © Юрінком Iнтер, 2010

Зміст

Передмова 5

РоздIл 1. Гносеологічні витоки і концептуальна парадигма сучасного українського конституціоналізму 9

1.1. Генезис науково-практичної парадигми конституціоналізму 9

1.2. Сутність конституціоналізму 62

1.3. Системно-структурна та змістовна характеристика конституціоналізму 106

РоздIл 2. Мета, соціально-правові передумови та принципи сучасного українського конституціоналізму 149

2.1. Конституційно-правова свобода людини як цінність та мета сучасного українського конституціоналізму 149

2.2. Соціально-правові передумови сучасного українського конституціоналізму 189

2.3. Принципи сучасного українського конституціоналізму 239

РоздIл 3. Iнституціонально-нормативна система та функціональний механізм сучасного українського конституціоналізму 285

3.1. Закон в інституціонально-нормативній системі українського конституціоналізму 285

3.2. Публічна влада — інституціональна складова українського конституціоналізму 332

3.3. Функціональний механізм українського конституціоналізму 373

РоздIл 4. Сучасний конституціоналізм та конституційні перетворення в Україні 417

4.1. Конституційна реформа — головний напрям формування сучасного українського конституціоналізму 417

4.2. Конституційно-правове забезпечення політичної реформи в умовах становлення та розвитку сучасного українського конституціоналізму 454

Післямова 496

Література 502

Передмова

Реформування сучасної конституційної дійсності в Україні актуалізує проблематику вітчизняного конституціоналізму як «універсального носія теоретичної енергії сучасного конституційного права, основної парадигми конституційної практики, критерію конституційності діяльності та актів... суб’єктів права, умови становлення «динамічної конституційної юриспруденції…»¹.

Доктрина конституціоналізму належить до абсолютних конституційно-правових цінностей. Світове співтовариство має досить багатий досвід формування ідеології конституціоналізму з часів боротьби з королівським абсолютизмом у Західній Європі на початку XVII ст. В Україні конституціоналізм — порівняно нове явище, що характеризується науково-практичною невизначеністю його сучасного змісту та, маючи певні історичні витоки, перебуває у стадії формування і втілення в науку й практику державотворення.

Конституцією України закріплено нормативно-правову основу конституціоналізму, проте процес практичної її реалізації свідчить про необхідність здійснення конституційної та політичної реформ. При цьому здійснення політичної реформи неможливе без її конституційного забезпечення, що, природно, спричиняє необхідність внесення змін і доповнень до Конституції України, вдосконалення конституційного законодавства. Слід також враховувати, що політична реформа — це складний політико-правовий процес і тому зміни мають здійснюватися на науково-теоретичній основі з метою ефективнішої реалізації новаційних процесів конституційних перетворень у сучасній Україні.

Систему українського конституціоналізму цілеспрямовано на обмеження (самообмеження) публічної влади на користь громадянського суспільства, прав та інтересів людини і громадянина для досягнення (визнання, забезпечення, захисту) конституційно-правової свободи людини. Формуючи власну модель конституціоналізму, кожна держава має спиратися саме на те, що конституціоналізм, передусім, був і залишається ідейним, інституціональним, конституційно-правовим антиподом необмеженої вседозволеності публічної влади. У зв’язку з цим актуалізується проблема ефективізації механізму «стримувань і противаг» у системі поділу влади, а також організації публічної влади на місцях, зокрема через удосконалення місцевого самоврядування як фактора, що стримує виконавчу владу на рівні місцевого упр авління, та як дієвого інституту громадянського суспільства. Функціонування громадянського суспільства, насамперед, також спрямовано на обмеження публічної влади. Тому важливого значення набуває його розвиток у відповідних напрямах з метою забезпечення та охорони конституційно-правової свободи людини — мети сучасного конституціоналізму.

В Україні на сучасному етапі її розвитку ще не створено необхідних соціально-правових передумов конституціоналізму, не існує відповідних концепту конституціоналізму організації та механізму функціонування публічної влади (дер­жавної та публічно-самоврядної), не є ефективним механізм забезпечення та охорони конституційного правопорядку й конституційної законності.

Науково-теоретичний аналіз проблеми конституціоналізму у вітчизняній науці конституційного права поширюється на елементи змісту конституціоналізму та окремі інституціональні складові його системи, принципи конституціоналізму, які відображають первинні, базові цінності суспільства.

Комплексно цю тему у вітчизняній науці конституційного права ще не досліджували. Потреби формування науково-практичної парадигми сучасного українського конституціоналізму, впровадження його функціонального механізму в конституційну дійсність, а також відсутність належної науково-теоретичної розробки теорії конституціоналізму у вітчизняній конституційно-правовій науці обумовлюють актуальність і нагальну теоретичну та практичну необхідність дослідження сучасного українського конституціоналізму.

Представлене дослідження цілеспрямовано на науковий аналіз сутності, змісту, мети, принципів та інституціональної системи конституціоналізму, а також його функціонального механізму в сучасних умовах стосовно українських реалій. У зв’язку з цим концепти «сучасний» та «український» наповнюються особливим змістом і набувають великого значення щодо об’єктивації предмета дослідження.

Так, «сучасний» означає не хронологічний, а аксіологічний підхід до розгляду парадигми конституціоналізму. Це дає змогу розкрити важливість конституціоналізму для становлення та розвитку України, звернутися до змісту конституціоналізму як до доктрини, що стоїть на рівні свого часу, тобто як до сучасного, а не виключно історичного вчення, як до «позачасового» феномена, універсального носія теоретичної енергії сучасного конституційного права, основної парадигми конституційної практики.

«Український» означає та підкреслює «національність» (у державницькому сенсі) цього універсального феномена. Адже конституціоналізм базується на класичних ідеях лібералізму (неолібералізму), універсальних принципах, характерних для всіх демократичних, конституційних, правових, соціальних держав, але водночас ці ідеї та принципи в кожній країні набувають національних особливостей, зазнають модифікації відповідно до історії, традицій народу, специфіки правової системи та політико-правових інститутів держави. Ці особливості (національного, історичного, політичного, ідеологічного, культурологічного, економічного характеру) детермінують необхідність і можливість створення власної моделі конституціоналізму.

У сучасному світі, в умовах глобалізації демократичного процесу, має місце «експорт» конституційних норм сталими конституційними демократіями та їх «імпорт» у нові демо­кратії»² із значною роллю трансплантації ліберальних конституційних положень, «міграції правових форм і установлень» (М. П. Орзіх). Аналізуючи вплив такої трансплантації на поширення та укріплення «ліберального конституціоналізму», М. Розенфельд і А. Шайо відповідають на запитання «чи досить простого імпортування таких норм для того, щоб прокласти дорогу ліберальному конституціоналізму»³. Вони доходять висновку, що «історичні, культурні, політичні та інституціональні фактори відіграють важливу роль у ви­значенні життєздатності, обсягу та можливого ступеня будь-якої потенційної адаптації запозичених конституційних норм»⁴. Таким чином, кожна країна при можливій рецепції «чужих» ідей і конституційних положень детермінує специфічні особливості власної моделі конституціоналізму.

Отже, конституціоналізм, незважаючи на достатню універсальність змісту, є одночасно й унікальним явищем.

Український конституціоналізм у процесі свого становлення характеризується: науково-практичною парадигмою конституціоналізму, що має власну («національну») історію розвитку; принципами, що набули свого конституційного оформлення значно пізніше, ніж в інших країнах Європи; елементами змісту, які відображають специфіку українського суспільства, української державності, правової системи України; інститутами системи конституціоналізму, що перебувають у стадії становлення; нарешті, метою — як мети кон­ституційних перетворень в Україні.

Звернення до еволюції та реалій сучасного українського конституціоналізму обумовлює виокремлення теоретико-методологічних рівнів дослідження: по-перше, формування концептуальної парадигми сучасного українського конституціоналізму на основі інтегрованих філософських, правових, політичних знань і засвоєння, а в деяких випадках — рецепції досвіду західноєвропейського та американського конституціоналізму; по-друге, відображення прямої залежності між конституційними ідеями, принципами і теоріями (теоретична та ідеологічна основи конституціоналізму), конституційним правом й конституційним законодавством (нормативно-правова основа конституціоналізму), а також конституційними реаліями, конституційною дійсністю (інституціональна та функціонально-дієва характеристики конституціоналізму); по-третє, виявлення проблемних питань теорії і практики сучасного українського конституціоналізму.