Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Одеська юридична академія»

Кафедра кримінального права

ЗАТВЕРДЖЕНО

Навчально-методичною радою Національного університету «Одеська юридична академія»

(протокол № 7 від 24.05.16 р.)

Голова ________ Ю.Є. Полянський

КОМПЛЕКС НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ (МОДУЛЯ)

(632) Теорія складу злочину

(додатки до навчальної (робочої навчальної) програми)

Освітньо-професійна програма підготовки здобувачів вищої освіти ступеня бакалавра в Факультету підготовки слідчих Інституту кримінальної юстиції Національного університету

«Одеська юридична академія»

галузь знань – 08 Право

спеціальність – 081 Право

спеціалізація – “Слідча діяльність”

Одеса – 2016

ЗМІСТ КОМПЛЕКСУ

14.02.2011р. на розгляд було внесено проект Закону про відшкодування фізичній особі (інвестору) майнової шкоди, завданої внаслідок злочину, вчинення якого пов'язане з інвестуванням будівництва житла №8106 (відкликано 12.12.2012р.). Згідно до проекту умовами, за яких державою відшкодовується майнова шкода, є: наявність майнової шкоди, яка полягає в неотриманні фізичною особою (інвестором) у власність об’єкта інвестування (житла); неплатоспроможність (неспроможність виконати зобов’язання щодо відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі (інвестору) особи, яка вчинила злочин щодо боржника. Сфера дії цього проекту надто вузька та обмежена. 24

Особливості змісту умислу в злочинах із формальним складом. Вивчаючи це питання, слід звернути увагу на деякі особливості змісту умислу при вчиненні злочинів із формальним складом, які, як відомо, визнаються закінченими в момент скоєння діяння та не потребують настання й установлення будь-яких наслідків (погроза вбивством). Структура цих злочинів така, що наслідки лежать за рамками необхідних ознак об’єктивного боку, а отже, і складу злочину. Уже тому суб’єкт не може бажати їх настання. Та ця обставина не виключає умисної вини. Інтелектуальна сфера в таких випадках охоплює лише свідомість, розуміння суспільної небезпечності скоюваного діяння; ставлення до наслідків не виникає, та й не може виникнути. А вольова сфера обмежується бажанням скоїти конкретне діяння. 58

ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ (СЕМІНАРСЬКИХ) ЗАНЯТЬ 70

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ 94

ПИТАННЯ, ЗАДАЧІ, ЗАВДАННЯ АБО КЕЙСИ ДЛЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ І ВМІНЬ СТУДЕНТІВ 116

7. Кафедра кримінального права НУ «ОЮА» - http://onua.edu.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=255&Itemid=20&lang=uk 125

7. Кафедра кримінального права НУ «ОЮА» - http://onua.edu.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=255&Itemid=20&lang=uk 127

ПИТАННЯ, ЗАДАЧІ, ЗАВДАННЯ АБО КЕЙСИ ДЛЯ ПІСЛЯАТЕСТАЦІЙНОГО МОНІТОРИНГУ НАБУТИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ 128

Додаток до навчальної (робочої навчальної) програми 1

НАВЧАЛЬНИЙ КОНТЕНТ

Лекція № 1

Тема 1

Теоретичні передумови дослідження складу злочину як підстави кримінальної відповідальності.

Мета вивчення

Поглиблення знань про інститут кримінальної відповідальності та склад злочину в кримінальному праві, встановлення критеріїв розмежування складу злочину та злочину; визначення питань кваліфікації за умов колізії та конкуренції кримінально-правових норм.

Результати навчання

Після лекції здобувач вищої освіти буде (спроможний):

демонструвати розуміння інститутів кримінального права в частині визначення складу злочину як підстави кримінальної відповідальності;

узагальнювати характеристики цих кримінально-правових інститутів;

застосовувати положення теорії кримінального права при формулюванні норм кримінального закону;

встановлювати прогалини у діючому законодавстві та надавати рекомендації щодо їх усунення;

вирішувати завдання та задачі з урахуванням теорії та практики кримінального права, викладати їх усно та письмово в належній формі

Література

1. Бажанов М.И. О функциях состава преступления (процессуальная функция) // Проблеми законності / Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Х.:"Основа", 1995. – Вип. 29. – С. 96 – 102.

2. Борисов В. І. Склад злочину як правова модель // Адвокат : загальнодерж. проф. журн. – 2008– № 2. – С. 48–49.

3. Єфремов Сергій. Склад участі у злочині як юридична підстава відповідальності співучасника злочину // Вісник прокуратури. – 2006. - № 6. – С. 62 - 69 (0, 56 д.а.)

4. Кашкаров О.О. Взаємозв'язок і взаємообумовленість елементів складу злочину між собою / О.О. Кашкаров // Держава та регіони. Сер. Право . — 2010. — Вип. 2. — С. 73-77

5. Красницький І.В. Проблеми коментування ч. 1 ст. 2 КК України “Підстава кримінальної відповідальності” // Науковий вісник Львівського юридичного інституту МВС України. Матеріали міжнародної конференції “Проблеми коментування кримінального закону”. – 2004. - № 2 (2). Додаток 2. – С. 205 – 212.

6. Кучер Ю.А. Типология составов преступлений // Вісник Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. – 1999. – Спеціальний випуск. Частина 3.. – С. 16 – 21.

7. Миколенко О.М. Шкода, яка заподіяна злочином, та елементи складу злочину / О.М. Миколенко // Правова держава. - 2002. - № 5. – С. 110-113/

8. Мирошниченко Н.А. Конструкція складу злочину та її значення для кваліфікації // Актуальні проблеми держави і права.- Одеса: Юридична література,2004.- Вип.22.- С. 835-838.

9. Мирошниченко Н.А. Состав преступления : Лекции / МОН Украины; ОНЮА. — О. : Юрид. л-ра, 2003. — 80 с.

10. Мирошниченко Н.А. Состав преступления : Лекции / МОН Украины; ОНЮА. — 2-е изд. — О. : Фенікс, 2007. — 74 с.

11. Михайліченко, Т.О. Порівняльний аналіз складу злочину в кримінальній доктрині США та Україні / Т. О. Михайліченко // Мова і сучасні тенденції юридичної науки очима молодих вчених : [Зб. тез допов. та наук. повідомл. круглого столу], 16 квіт. 2009 р. - Х.: Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого / заг. ред. А. П. Гетьман, юрид. акад. України ім. Ярослова Мудрого Нац. ; 2009. - С. 108-111.//

12. Навроцький В.О. Склад злочину: юридична фікція чи правова реальність // Вісник Академії адвокатури України. – К.: Видавничий центр Академії адвокатури України, 2009. – Число 1.. – С.237-240.

13. Огородник А. Особливості конкретизації оціночних понять в системі складу злочину // Право України.- 2001.- № 11.- с. 117 - 120.

14. Сливка С.С. Ознаки складу злочину: філософський аналіз // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. Матеріали науково-практичної конференції “Кримінальний кодекс України 2001 р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства)”. – 2003. – Вип. 2 (1). – С. 47 – 50.

15. Чувакова А.М. Порушення і дефекти фактичних складів: поняття і класифікація // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000. – Вип. 2. – С. 94 – 97.

Нормативно-правові акти:

1. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р.: Офіційний текст із змінами і доповненнями станом на 20 січня 2012 р. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2012. – 247 с.

Інформ-ресурси:

http://www.ccu.gov.ua/uk/index

http://www.scourt.gov.ua/

http://court.gov.ua/

http://sc.gov.ua/

http://reyestr.court.gov.ua/

http://www.echr.coe.int/Pages/home.aspx?p=home

План

1. Теорії складу злочину як підстави кримінальної відповідальності.

2. Співвідношення понять «склад злочину» та «злочин». Їх кримінально-правове значення.

3. Теоретичне та практичне значення класифікації складів злочинів.

4. Кваліфікація злочинів з урахуванням колізій та конкуренції в кримінальному праві.

Основний зміст

Все частіше серед науковців виникають дискусії у сфері кримінального права щодо складу злочину, як на рівні загального вчення, так і заглиблюючись в Особливу частину Кримінального кодексу України. Н.Кузнєцова формулює склад злочину як діяння, що містять описані в кримінальному законі ознаки злочину, як соціально-правове явище, подібне до злочину, ядром і системою якого воно є. Її прихильники, але дещо ширшого підходу, кажуть, що склад злочину – це сукупність фактів, якою норма пов’язує кримінально-правові наслідки. Позиція І.Малахова є більш кардинальною. На його думку, склад злочину – це суто теоретична побудова, яку кожний науковець розуміє по-своєму, явище, яке шкідливе для науки і практики кримінального права і від нього треба відмовитися категорично і назавжди та замінити реальними явищами, положеннями норми і ознаками. «Склад злочину – це є певна модель злочину, яка на сьогодні має словесну, мовну форму і поки що залишається єдиною. Як би ми не називали відповідні характеристики, але вони виконують функцію певного інформаційного орієнтиру, а враховуючи, що у нас все-таки очевидний склад злочину включає оціночні характеристики, ознаки, поняття, то тут є ще елемент оцінки, тобто можна говорити про склад злочину і як про інформаційно-оціночну модель, де не забезпечується ситуація», — висловив свою позицію правник. С.Шапченко упевнений, що склад злочину – це модель, яка характеризує не злочин взагалі, а злочин певного виду (а в більшості випадків і характеристики окремих видів злочину), модель, яка фіксує видові характеристики і набуває певних властивостей системи. «У нас ця системність, хай навіть на примітивному рівні, але передбачає наявність якихось структурних частин (елементів, компонентів), зв’язків між ними і змістовну характеристику кожної з них.

В юридичній літературі вже досить довго триває дискусія з приводу визначення підстав кримінально-правової кваліфікації та кваліфікації злочинів, однак як вітчизняні, так і зарубіжні науковці та дослідники цієї проблеми мають різні підходи щодо їх визначення. Так, одні пропонують розуміти під цією підставою склад злочину, інші – кримінально-правову норму. При визначенні того, що є підставою кримінально-правової кваліфікації, крім того, що це склад злочину, вони, зокрема, зазначають, що він може бути вписаний у закон, кримінально-правові норми, в статті Кримінального кодексу, зокрема в статті Особливої частини. «Однак, відповідні ознаки злочину, які в сукупності дають підстави визнавати діяння злочином, не завжди виписані в одній статті КК. В Особливій частині багато статей містять об’єктивні ознаки, а, відповідно, всі інші ознаки складу злочину, які відносяться до суб’єктивних ознак (встановлення суб’єктом злочину, осудності, віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність тощо), встановлюються в Загальній частині Кодексу. Отже, навряд чи можна погодитися з пропозиціями визнавати підставою кваліфікації злочину наявність злочину, передбаченого відповідною статтею КК, оскільки таке визначення не конкретизоване Особливій частині Кримінального кодексу». Сучасні дослідники теоретичних основ кваліфікації злочину дещо по-іншому розглядають проблему визначення підстав кваліфікації, намагаючись відійти від традиційної точки зору, мовляв підставою кваліфікації визначається саме склад злочину, який міститься в кримінально-правовій нормі. Зокрема, В.Навроцький у своїх роботах висловлює пропозицію визнавати юридичною підставою кримінально-правової кваліфікації статті Загальної та Особливої частин Кримінального кодексу. Обґрунтовується ця позиція тим, що кримінально-правова кваліфікація як правозастосовна діяльність полягає у визначенні того, яким законом, передбачено вчинене діяння. Звідси висновок, що підставою кримінально-правової кваліфікації виступають ті кримінально-правові акти або статті структурної частини, в яких закріплені ознаки конкретного злочину та кримінально-правова норма. В.Борисов наголосив на тому, що вчення про склад злочину – це є сутнісне досягнення вітчизняної науки кримінального права: «Далеко не всі країни володіють поняттям «склад злочину». Це наше вітчизняне надбання і ця перевага повинна залишатися. І ті пропозиції, які вносяться щодо можливості відмови від цього поняття, цього інструменту, цієї правової категорії, на мій погляд, необґрунтовані».

Незважаючи на широке визнання поняття складу злочину в теорії кримінального права, в правозастосовчій практиці, в кримінальному законі залишається дискусійним питання щодо юридичної природи цієї категорії. На думку В.Борисова, проблема полягає в тому, що більшість науковців дотримуються нормативістських поглядів на склад злочину, вважаючи його законодавчим поняттям про злочин, яке вказує лише на ті його ознаки, що закріплені у законі про кримінальну відповідальність. Подібної позиції притримується і Є.Стрельцов: «Тенденції, які сьогодні виникають у зв’язку з тим, що певні елементи складу злочину, в першу чергу об’єкт, підпадають під дискусію, мають деякі наслідки, які певною мірою посягають на принципові визначення вітчизняного кримінального законодавства. Я впевнений, що немає українського складу злочину чи російського. Це німецька школа класичного кримінального права, яку Російська імперія перейняла на початку минулого століття і користується до сьогодні». Склад злочину як конструкція є в законодавстві усіх країн, незалежно від того, визнають вони склад злочину як підставу кримінальної відповідальності чи ні. А в тих країнах, де немає складу злочину, підставою кримінальної відповідальності є так звані матеріальні та моральні ознаки, що включають у себе об’єктивні та суб’єктивні ознаки. Склад злочину фахівець називає «універсальною формулою, яку створили фахівці для оцінки людських діянь, визнання злочинності та підстави притягнення до кримінальної відповідальності конкретної особи, і це – віковий досвід людства».

У радянській кримінально-правовій науці найбільш великими роботами, присвяченими спеціально проблемі вчення про склад злочину, є роботи А. Н. Трайніна. «Склад злочину є сукупність всіх об'єктивних і суб'єктивних ознак (елементів), які згідно радянським законом визначають кон кретного суспільно небезпечне для соціалістичної держави дія (бездіяльність) як злочину». «Представляючи собою сукупність елементів кон кретного злочину, склад не може ні в одному своєму« роді »або« вигляді »бути загальним. Склад преступле ня завжди реальний, завжди конкретний».

Як справедливо зауважує В. Н. Кудрявцев, «склад злочину, як правило, ширше тексту диспозиції. Його зміст може бути правильно визначено лише в результаті аналізу норм чинного кримінального законодавства».

Таким чином, теорія А. Н. Трайніна про склад злочину включає в себе суперечливі положення і не в змозі в ряді випадків пояснити кримінальну відповідальність (наприклад, при співучасті, приготуванні, замаху).

У роботі «Стадії вчинення злочину за радянським кримінальним правом» Н. Д. Дурманов, піддаючи критиці позицію А. Н. Трайніна про співвідношення складу злочину і приготування, замаху і співучасті, для вирішення цієї проблеми пропонує «уточнити визначення складу злочину, що дається в радянській літературі».

Щоб вирішити це протиріччя, М.І. Ковальов пропонує вважати підставою кримінальної відповідальності загальний склад злочину. При цьому, користуючись визначенням поняття як сукупності ознак, автор не бачить особливих труднощів в узгодженні цих суперечливих положень. Він пише: «Все залежить від одного лише слова. Скажіть «сукупність ознак, що характеризують конкретне суспільно небезпечне діяння» і ви отримаєте певний склад злочину. Замініть у цій фразі слово «конкретне» словом «всяке», і ви отримаєте загальний склад злочину», який« є підставою кримінальної відповідальності за будь-яке злочинне діяння».

 Таким чином, визначення складу як сукупності ознак виявляє ще й той недолік, що дає можливість шляхом заміни одного слова іншим конструювати нові визначення і цим шляхом приводити у відповідність суперечливі положення. А поряд з твердженням про те, що підставою кримінальної відповідальності є конкретний склад злочину, ми маємо точку зору, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є також загальний склад. У зв'язку з цим слід зазначити, що склад злочину, який зазвичай називають загальним складом, є більш високою абстракцією, що допомагає розкривати більш глибокі зв'язки і процеси, пов'язані з пізнанням злочину. Дії, описані в статтях Особливої частини, також є абстракціями, але більш конкретизованими по відношенню до поняття  загального складу. Пізнаючи конкретний злочин, ми повинні користуватися поряд з визначеннями, даними в статтях Особливої частини, більш високою абстракцією як засобом пізнання конкретного злочину.

Отже, склад злочину являє собою складне поняття, яке, будучи формою відображення конкретних соціальних фактів (злочинів) і виконуючи одночасно функцію їх пізнання, містить в собі багатство одиничного, і в кінцевому підсумку, синтезуючи одиничні явища як єдність загального та особливого, склад злочину повинен відображати дійсне знання про злочинному діянні. Стосовно до поставленої проблеми це означає, що склад злочину повинен містити ознаки, зазначені як в Загальній, так і Особливої частини Кримінального кодексу.

Великий внесок у розвиток проблеми підстави кримінальної відповідальності та на захист тези «склад злочину - єдина підстава кримінальної відповідальності» вніс видатний радянський криміналіст А. А. Піонтковський. Піддавши критичному аналізу визначення поняття складу як сукупності ознак, А. А. Піонтковський дійшов правильного висновку, вказуючи, що - «склад злочину, як сукупність тільки фактичних ознак відповідного діяння, є порожнє поняття, що не виражає суті злочину як діяння, небезпечного для основ радянського державного і суспільного ладу або соціалістичного правопорядку». Пропонує визнати, що «суспільна небезпека діяння є необхідним елементом складу злочину», і таким чином формулює визначення складу: «Складом злочину радянська теорія кримінального права вважає сукупність ознак, що характеризують за радянським кримінальним законодавством певне суспільно небезпечне діяння як злочин».  Дане визначення зводиться також до сукупності. Ознак без їх конкретної назви, і положення: по суті справи не змінюється, так як визнання суспільної небезпеки ознакою складу злочину ще не вирішує проблеми.  З наведених положень А. А. Піонтковського видно, що в його теорії складу як єдиної підстави кримінальної відповідальності також є недоліки: які полягають головним чином у відсутності чіткості при встановленні зв'язку між основними поняттями кримінального права (вина, суспільна небезпека, склад злочину та ін.)

 На нашу думку, тут перш за все потрібно мати на увазі наступне: питання про встановлення складу злочину завжди пов'язаний з фактом заподіяння соціальної шкоди суспільним відносинам - посяганням на охоронюваний законом об'єкт. Тому встановлення в діях винного складу злочину в будь-якому випадку говорить про суспільну небезпеку і протиправність вчиненого діяння. Однак для остаточного вирішення питання про ступінь суспільної небезпеки злочинного діяння необхідно досліджувати ще ряд інших обставин, які не є ознаками складу та не вирішують питання про кримінальну відповідальність в принципі, а лише допомагають уточнити, і конкретизувати питання про ступінь суспільної небезпеки злочинного діяння. Визначення складу злочину як сукупності ознак не допомагає з'ясуванню істотних зв'язків між ними і суспільною небезпекою злочинного діяння і веде в ряді випадків до занадто розпливчастим формулюванням, що не дає чіткої орієнтування для практичного вирішення проблеми обґрунтування кримінальної відповідальності.

На сьогодні можна виділити наступні позиції визначення підстав негативної (ретроспективної) кримінальної відповідальності в науці кримінального права:

• Підставами кримінальної відповідальності є: а) вчинення суспільно небезпечного діяння; б) вина особи (Ю.М.Ткачевський та ін.)

• Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою злочину (А.А.Герцензон, М.А.Стручков, М.І.Загородніков).

• Підставою кримінальної відповідальності є наявність у вчиненому особою складу злочину (А.А.Піонтковський, В.Н.Кудрявцев та ін.).

• Підставою кримінальної відповідальності є вчинення злочину, тобто суспільно небезпечного діяння, яке містить всі ознаки складу злочину (М.В.Лясс, П.С.Матишевський).

• Підставами кримінальної відповідальності є: а) вчинення злочинного діяння; б) наявність у вчиненому діянні складу конкретного злочину (Я.М.Брайнін).

• Підставою кримінальної відповідальності є вина (винність) особи, яка включає в себе відповідність вчиненого складові злочину, але не обмежуються цим важливе значення має вчинений злочин, вина, оцінка поведінки злочинця, його вік, осудність та ін. (А.Н.Трайнін, Б.С.Утєвський, Б.С.Нікіфоров та ін.)

• Підстава кримінальної відповідальності характеризується наявністю таких ознак: а) особа вчинила злочин; б) особа винна у вчинені цього злочину; в) особа підлягає відповідальності. (М.Й.Коржанський).

• Підставами кримінальної відповідальності є склад злочину і особистість злочинця (А.Б.Сахаров).

• Підставами кримінальної відповідальності є: а) склад злочину (правова підстава); б) вчинення особою передбаченого кримінальним законом злочину (фактична підстава) (Б.О.Курінов, В.І.Осадчий).

• Підставами кримінальної відповідальності є: а) вчинення злочину – об’єктивна підстава; б) наявність вини у вчинені злочину – суб’єктивна підстава (Г.П.Новосьолов).

• Кримінальна відповідальність базується на двох підставах: а) соціальній (злочин), б)юридичній (склад злочину) (А.І.Бойко).

• Підставами кримінальної відповідальності є: а) вчинення злочинного діяння (фактична підстава); б) наявність у вчиненому діянні певного складу злочину (юридична підстава) (А.М.Ігнатов, Т.А.Костарєва).

• Єдиною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину. В межах цієї єдиної підстави можна виділити: а) фактичну сторону – вчинення особою в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння; б) юридичну сторону – передбаченість такого діяння в КК України (Ю.В.Баулін).

Склад злочину – це законодавча (юридична) модель злочину, яка становить собою систему , передбачених законом України про кримінальну відповідальність (КК України) об’єктивних і суб’єктивних елементів, кожен з яких має свої ознаки.

У національній теорії кримінального права склад злочину – це: 1) сукупність його обов’язкових елементів (об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єктивної сторони та суб’єкта злочину) (В.Я. Тацій); 2) сукупність юридичних ознак, які характеризують діяння з об’єктивної та суб’єктивної сторони (М.Й. Коржанський); 3) сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують вчинене діяння як суспільно небезпечне, протиправне та кримінально каране (С.А. Тарарухін); 4) інформаційна модель злочину певного виду, що закріплюється в кримінальному законі (В.М. Кудрявцев). На думку Вереши Р.В., це законодавча модель злочину певного виду, поєднання юридичних фактів, категорія кримінально-правової науки (науково-теоретична конструкція). Завдяки складу злочину досягаються не лише навчальні цілі науки кримінального права, а й вирішується багато практичних питань про застосування кримінального закону. На підставі складу злочину формується Особлива частина КК, усуваються прогалини кримінально-правового регулювання та охорони різних суспільних відносин, здійснюється правильна кваліфікація злочинів, диференціюється тяжкість кримінальної відповідальності тощо.

Необхідно відмежовувати склад злочину від самого злочину, тому що вони не збігаються один з одним, а лише співвідносяться між собою як явище (конкретний злочин) і юридичне поняття про нього (склад конкретного виду злочину). Злочин – це конкретне суспільно небезпечне діяння, вчинене в певній обстановці, часі й місці, що відрізняється безліччю особливостей від всіх інших злочинів даного виду; склад конкретного злочину – це продукт діяльності законодавця. Склад конкретного злочину завжди виражається (закріплюється) в нормі кримінального закону, а злочин – це завжди конкретне протиправне діяння суб’єкта злочину.

Виходячи з цього, можна дійти висновку, що обсяг ознак злочину й складу злочину різний. З одного боку, обсяг ознак злочину ширше ознак складу, тому що останній містить у собі лише найбільш загальні, типізовані, тобто властиві всім злочинам даного виду, ознаки. З іншого боку, склад злочину ширше кожного конкретного злочину, тому що він містить у собі ознаки не одного конкретного злочину, а всіх злочинів даного виду.

Кваліфікація злочинів тісно пов'язана зі складом злочину. Кваліфікація злочину – це встановлення і юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння й ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою. Кваліфікуючи злочин, ми визначаємо ту статтю Кримінального кодексу, у якій закріплений склад вчиненого злочину. Тим самим за допомогою кваліфікації дається точна характеристика вчиненого діяння.

Кожний злочин має безліч ознак, однак, далеко не всі вони враховуються при кваліфікації. При кваліфікації в конкретному діянні необхідно встановити ті юридично значимі об'єктивні й суб'єктивні ознаки, які входять до складу конкретно вчиненого злочину. Причому склад утворить тільки вся сукупність передбачених законом ознак. Відсутність хоча б однієї з необхідних ознак свідчить про відсутність у діях особи складу конкретного злочину. Процес кваліфікації відбувається на всіх стадіях кримінального процесу.

У національному кримінальному праві хоча і є загальновизнаним існування складу злочину та його чотирьох елементів, проте існують певні суперечності щодо переліку конкретних ознак, які їх утворюють, їх дефініцій, функцій і видів складу злочину тощо. Наприклад, одні вчені визнають, що потерпілий є ознакою об’єкта складу злочину (М.Г. Кадніков), інші це заперечують (В.Я. Тацій). Неоднозначними є погляди дослідників стосовно емоційного стану, оскільки в одних джерелах він є ознакою суб’єктивної сторони складу злочину (В.К. Грищук), а в інших – про нього взагалі не згадують (А.А. Музика). Щодо ознак об’єктивної сторони складу злочину, то в ній, крім загальновизнаних, пропонується виділяти ситуацію вчинення злочину, як поєднання місця, часу й обстановки (П.С. Матишевський), а також джерело вчинення злочину (В.К. Матвійчук) тощо.

За особливостями конструкції виділяють злочини з матеріальним, з формальним і з усіченим складами.

Злочинами з матеріальним складом прийнято вважати злочини, при конструюванні яких як обов'язкові ознаки об'єктивної сторони вказуються суспільно небезпечні наслідки вчиненого злочину (ст.ст.115, 121, 185 КК). У злочинах з матеріальним складом потрібно обов'язково встановлювати причинний зв'язок між самим діянням і суспільно небезпечними наслідками, що наступили. Прикладом злочину з матеріальним складом є вбивство, що вважається закінченим тільки з моменту смерті потерпілого (ст.115 КК). Сам по собі факт пострілу в жертву з метою її вбивства не утворює складу закінченого злочину, тому що не наступив передбачений кримінальним законом наслідок – смерть іншої людини. Такі дії повинні кваліфікуватися лише як замах на вбивство (ст.15, ст.115 КК). Крадіжку і грабіж потрібно вважати закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним (п.4 постанови ПВСУ від 06.11.2009 р. №10).

Злочинами з формальним складом прийнято називати такі злочини, які не містять у собі суспільно небезпечні наслідки, і тому злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у законі дій (ст.ст.109, 135). Злочин, передбачений ст.289 КК (незаконне заволодіння транспортним засобом), визнають закінченим з моменту, коли транспортний засіб почав рухатись унаслідок запуску двигуна чи буксирування, а якщо заволодіння відбувається під час руху транспортного засобу – з моменту встановлення контролю над ним (абз.2 п.15 постанови ПВСУ від 23.12.2005 р. №14).

Злочинами з усіченим складом звичайно визнають такі злочини, у яких момент закінчення злочину самим законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху. Наприклад, розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні (абз.3 п.6 постанови ПВСУ від 06.11.2009 р. №10); вимагання є закінченим злочином з моменту пред’явлення вимоги, поєднаної з погрозами, насильством, пошкодженням чи знищенням майна незалежно від досягнення поставленої винною особою мети (абз.3 п.8 постанови ПВСУ від 06.11.2009 р. №10).

Виділення формальних, матеріальних та усічених складів злочинів відбувається на підставі двох різних критеріїв. В класифікації одного рівня такий підхід є логічною помилкою. У цьому випадку бракує ще одного елемента, який би включав у себе злочини з формальним та усіченим складом. Необхідно створити дворівневу класифікацію. На першому рівні, на думку вченого, склади злочинів можна поділити на матеріальні та нематеріальні, а на другому - нематеріальні включатимуть формальні та усічені склади злочинів. У такому випадку матеріальні та нематеріальні склади злочинів виділятимуться за ознакою наявності чи відсутності суспільно небезпечного наслідку як ознаки об’єктивної сторони. Нема­теріальні ж склади злочинів поділятимуться на формальні та усічені за ознакою стадії, на якій злочинне діяння вважається закінченим . Проте і цю позицію навряд чи можна вважати беззаперечною. Не зрозуміло, з яких підстав висловлюється теза, що в так званих усічених складах злочинів момент закінчення перенесено на стадію готування чи замаху. Чому, наприклад, вважається, що в бандитизмі момент закінчення перенесено на стадію готування, а в розбої - на стадію замаху? Навіть, якщо вважати, що „без наслідкових” злочинів нема і злочин слід вважати закінченим з моменту настання таких наслідків, то усіченими слід визнавати і формальні склади, адже в них момент закінчення також переноситься на час вчинення діяння, а не співпадає з моментом настання наслідку.

Якщо, наприклад, у бандитизмі вважається, що момент закінчення „перенесено” на стадію готування, то в таке твердження абсолютно не вписується положення постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями” від 23 грудня 2005 р. № 13, де зазначено: „Оскільки в ст. 257 КК передбачено відповідальність за організацію банди, а не за організаційну діяльність щодо її створення, дії обвинувачених можна кваліфікувати як закінчений бандитизм лише у випадках, коли банду дійсно було організовано. Організаційна ж діяльність, яка не дала такого результату, може розцінюватись як замах на бандитизм”. Тобто, якщо б законодавець не „переніс” момент закінчення злочину, то діяння, спрямовані на створення банди, розцінювалися б як замах на готування до бандитизму, що не логічно.

Крім того, якщо з’ясувати, які ознаки об’єктивної сторони можуть набувати статусу обов’язкових у так званих усічених та формальних складах, то виявиться, що цей перелік є однаковим. До таких ознак належать насамперед суспільно небезпечне діяння, а також місце, час, спосіб, знаряддя (засоби), обстановка тощо.

Отже, виділення поряд з матеріальним та формальним як окремого виду усіченого складу злочину необґрунтоване, адже в такому випадку порушено правило про необхідність проведення класифікації одного рівня за єдиним критерієм. Виділення усіченого складу як різновиду формального, на нашу думку, також недоцільне, бо, по-перше, у такому випадку повинен виділятися і „повний” склад; по-друге, теза про перенесення моменту закінчення злочину на стадію готування чи замаху не має належного обґрунтування.

Не доцільне, на наш погляд, і виділення формально-матеріального складу злочину, як це робить дехто з науковців. Більш прийнятним слід вважати, що у випадках, коли йдеться про так званий „формально- матеріальний” склад злочину, насправді в одній статті (частині статті) Особливої частини КК передбачено декілька складів злочинів, принаймні один з яких є матеріальним, інший - формальним, причому ці склади передбачені як альтернативні.

Однією з класифікацій складів злочинів, що запропонована науковцями, є їх поділ за способом опису ознак у законі. За цим критерієм склади злочинів поділяються на прості і складні. К.Т. Тедеєв з цього приводу зазначає, що „в певних випадках значення має і структура таких складів (прості чи складні)”. Як на нашу думку, ця класифікація має важливе значення для визначення нормативного момен­ту закінчення злочину завжди. Адже, якщо склад злочину сформульовано в законі як простий, то і злочин, відповідальність за вчинення якого передбачена у статті (частині статті) КК, що закріплює такий склад, завжди буде простою, а відтак момент його закінчення буде встановлюватися за певними правилами. Якщо ж склад злочину у КК сформульовано як складний, то злочин, відповідальність за вчинення якого передбачена у статті (частині статті) КК, що закріплює такий склад, може бути або простою, або ускладненою (складною), що визначатиме певні особливості встановлення моменту закінчення такого злочину.

Поняття простого складу злочину, на нашу думку, найбільш вдало визначено П.Л. Фрісом: „Прості - це склади злочинів, які визначаються одиничністю всіх його елементів і передбачають один об’єкт посягання, одне діяння, одну форму вини тощо”. Складний є антиподом простого, тобто це склад, в якому його об’єктивні ознаки не є одиничними, навпаки, він, наприклад, містить декілька альтернативних чи обов’язкових діянь, декілька альтернативних чи обов’язкових наслідків тощо.

Таким чином, класифікувавши склади злочинів за обидвома критеріями одночасно (особливостями конструкції та способом опису у законі), можемо виділити такі їх види: формальний склад: простий - з одним діянням, складний - з кількома альтернативними діяннями чи з кількома обов’язковими діяннями; матеріальний склад: простий - з одним наслідком, складний - з кількома альтернативними наслідками чи з кількома обов’язковими наслідками. І саме такі види складів злочинів, на нашу думку, визначають нормативний момент закінчення злочину.

Конкуренція статей кримінального закону має місце тоді, коли одне діяння, яке підлягає кримінально-правовій кваліфікації за однією із статей КК, підпадає під ознаки двох або більше взаємопов’язаних статей (частин, пунктів статей) Особливої частини КК, кожна із яких потенційно може бути застосована до цього діяння.

Співвідношення конкуренції статей кримінального закону із сукупністю злочинів має вирішуватися виходячи з таких засад:

- конкуренція статей кримінального закону виявляється при кваліфікації одного діяння щодо якого має бути застосована одна із конкуруючих між собою статей;

- сукупність злочинів передбачає наявність двох чи більше складів злочинів, кожний із яких передбачений окремою статтею (частиною, пунктом статті) Особливої частини КК. При кваліфікації множинності злочинів застосовуються дві чи більше статті (частини, пункти статті) Особливої частини

Таким чином, сукупність злочинів пов’язана із сукупністю статей Особливої частини, якими вона передбачена. Кваліфікація за сукупністю пов’язана із застосуванням кількох кримінально-правових норм, а не з вибором якоїсь однієї статті, як це має при конкуренції.

Співвідношення конкуренції статей кримінального закону та їх суміжності характеризується тим, що суміжні статті закону (чи передбачені ними суміжні склади злочинів) мають розмежувальні ознаки, за якими можна провести різницю між ними. Спільність (подібність, схожість) суміжних статей лише зовнішня - при більш детальному аналізі виявляється різниця між ними. Одне і те ж діяння не може підпадати під ознаки кількох суміжних статей (частин, пунктів статей) Особливої частини КК, які відрізняються між собою. Адже посягання не може становити собою одночасно крадіжку і шахрайство, воно не може бути вчинене разом умисно і через необережність. На відміну від цього конкуренція статей кримінального закону передбачає, що діяння одночасно (і насправді, а лише через недостатньо глибокий аналіз) підпадає під ознаки, закріплені в кількох статтях Особливої частини КК.

Можна виділити основні види конкуренції кримінально-правових норм: конкуренцію частини і цілого; конкуренцію загальної і спеціальної норм; конкуренцію кількох спеціальних норм.