6. Психологічна спадщина "номенклатури"

Хоча із сфери суспільного життя зникло поняття "номенклатура", воно не могло зникнути так швидко, як психологічний феномен.

Тому для кращого розуміння типів вітчизняних керівників звернемося до соціально-психологічного аналізу номенклатури. Скористаємося для цього дослідженням М.С. Вселенського, доктора історичних і філософських наук, директора Дослідницького інституту з вивчення радянської сучасності в Бонні.

За визначенням М.С. Вселенського,

"Номенклатура - це:

1. перелік керівних посад, заміщення яких здійснює не начальник даного відомства, а вищий орган;

2. перелік осіб, які ці посади обіймають або ж становлять резерв для їх заміщення".

Після цієї інформації стає зрозумілою для людей, які основну частину свого життя прожили в минулому тоталітарному суспільстві. ГОЛОВОЛОМКА, яка не раз спадала багатьом на думку: ЧОМУ, коли якийсь керівник "завалив" роботу в одному місці, його не звільняють, а переводять на рівнозначну керівну роботу в інше місце?

Так, ви подумали правильно. Він був у списку номенклатури, і не від міністерства, наприклад, залежало, на яку посаду його перевести чи призначити.

"Номенклатура розрізнялася за трьома основними критеріями:

1. за партійним органом, який включив дану особу в номенклатуру;

2. за вищим партійним органом, який санкціонував це включення;

3. за характером номенклатурної посади, наданої даній особі: є вона штатною чи вибірною".

І оскільки номенклатурним були "особливими" людьми, майже недоторканими, і їхнє просування по службовій драбині залежало не так від відомства, що його рекомендувало, як від партійних органів, що не завжди об'єктивно поціновували працівників, - ці номенклатурні списки були "цілком таємними", відомими вкрай обмеженому колу осіб. Хоча, з погляду здорового глузду, - що може бути таємного в списку керівних працівників?

Наведемо візуально-психологічний портрет номенклатурного працівника останніх років панування номенклатури, і ви, можливо, помітите, як він "психологічно" подібний до деяких наших новітніх менеджерів - президентів чи директорів малих підприємств та фірм. Бо в цьому є психологічне підґрунтя: необмежена влада! Нехай і локальна.

Отже, портрет номенклатурника:

"Ось він сидить за письмовим столом, - у добротному, але без претензій на моду костюмі. Виголений і пострижений старанно, але не модно. Ні анархічної неохайності, ні буржуазного лоску: теж бюрократичний модерн.

Колись він - чи його попередник - вдавав із себе представника пролетаріату, був революційним, грубим, розгонистим.

Потім був мовчазним і суворим, згустком крицевої волі.

Тепер він ввічливий, запитує про здоров'я і замість брутального "Ти давай зроби так!" люб'язно каже: "Як ваша думка, Іване Івановичу, можливо, краще буде зробити так?" Але смисл незмінний - це наказ".

Із багатьох розмов, свідком або учасником яких був автор книги, ним був викристалізувании узагальнений образ номенклатурного діяча минулого; його аргументація, його кредо.

Ось смисл цієї аргументації на виправдання існуючих тоді відносин:

"Так, ми встановили свою диктатуру, ми не віримо в демократію: вона призводить тільки до слабкості й розбещеності, а ми хочемо, щоб країна була сильною і по-військовому підтягнутою.

Так, ми знищили мільйони людей, ми і сьогодні діємо методами поліцейського терору і нагляду - але це необхідно для того, щоб підтримувати в країні порядок.

Так, ми притискаємо будь-яку опозицію, бо вона може повести за собою народ, і знову запанує стихія розбещеності.

Так, народ нас не вибирав - але він нас боїться і терпить. Ми ж не вважаємо, що в історичному масштабі заслужили його ненависть. Хай під нашою, владою жити не так приємно, як в західних демократіях, зате ми зробили країну могутньою у військовому відношенні і всі ці хвалені демократії перед нами тремтять.

Хай не існує законів історії, які пророкували б нам перемогу, але ми розраховуємо, що демократія з нами не упорається, а це й означає, що майбутнє належить нам.

Наші привілеї - справедлива винагорода за жорстке, але правильне керівництво суспільством.

Ніякого безкласового суспільства ми не будуємо, а прагнемо увіковічнити своє панування. Однак це добре і для всієї країни - ми вважаємо, що не тільки вона потрібна нам, щоб нею правили, але і ми їй потрібні як несхибні і впевнені правителі.

Хай наша влада обтяжлива для підданих - вона значно ліпша тієї анархії, яка прийде, якщо нас не стане".

Як бачимо з відстані нашого часу (книга вперше вийшла німецькою мовою в 1980 р.), "чорне" пророцтво номенклатурним дещо справдилося. Розбалансованість економіки, відсутність достатньої нормативної бази, зросла злочинність прийшли на зміну військово-бюрократичній системі.

Але такий стан нашого суспільства, який у свій час становлення пережили всі західні демократії, є тимчасовим, - і склався він не тільки з економічних, політичних і соціальних причин, а також з причин суто психологічних.

Адже тривала зневіра в соціальній справедливості оцінки праці, відчуття, що все навколо - "не моє", породили і певні психологічні установки в членів суспільства, стереотипи поведінки, які найкраще "проросли" у фольклорі: "Бери побільше - тікай подалі" або ж "Верховино, моя мати, не вкрадеш - не будеш мати" та ін.