8.3. Банківська система. Її функції та принципи побудови

Функціональна специфіка діяльності банків зумовлює необхідність виділення їх у самостійну, відносно замкнуту організаційно-правову структуру, яка називається банківською системою.

Банківська система розглядається, як сукупність банків в економіці країни із заздалегідь окресленими цілями, рисами і функціями.

Функціонування банківської системи, як економічної структурної одиниці суспільства, має подвійне спрямування:

— діяльність окремих банків, як структурних елементів банківської системи;

— діяльність банківської системи відносно інших економічних систем (бюджетної системи, податкової системи, торговельної системи тощо).

Діяльність окремих банків проявляється у їх специфічних цілях і функціях порівняно з цілями та функціями інших банків. Головна мета окремого банку реалізується в отриманні максимального прибутку, але стосовно банківської системи така мета переміщується на другий план. Вона залишається лише метою окремого банку. Головні цілі банківської системи такі:

а) забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами. Така ціль може вступати в певну суперечливість із забезпеченням прибутковості — головною ціллю окремого банку;

б) забезпечення надійності і стабільної діяльності окремих банків та банківської системи в цілому. їх мета — забезпечення стабілізації грошей та безперебійне обслуговування економіки суспільства.

Досягнення названих двох цілей не під силу жодному, наймогутнішому окремому банку. Лише скоординована діяльність всіх банків, зорієнтованих на досягнення зазначених цілей, може здійснювати завдання в повному обсязі.

Відмінність банківської системи як самостійної економічної структури суспільства від діяльності окремих банків зумовлена виконанням ними своїх функцій, таких як трансформаційної, емісійної (створення платіжних засобів та регулювання грошового обігу), стабілізаційної (забезпечення стабільності банківського та грошового ринку).

Банківська система базується на виконанні аналогічних функцій з окремими банками. Але в масштабах банківської системи виникає якісно новий рівень трансформації, що характеризується масштабом трансформації, більшою глибиною, завершеністю і ефективністю діяльності. Це зумовлено двома обставинами:

1) у трансформаційний процес, що здійснюється банківського системою, активно включається діяльність центрального банку. Він здійснює всі види трансформаційних процесів на міжбанківському рівні. Центральний банк трансформує ресурси грошового ринку за строками, обсягом, ризиками, регіонами країни та масштабом країни. Він завершує трансформаційні процеси в межах усього грошового ринку, які були розпочаті окремими банками;

2) банківська система значно підвищує трансформаційний потенціал вузькоспеціалізованих банків. Як складові банківської системи, ці банки не можуть забезпечити весь комплекс трансформації грошового капіталу на ринку.

Емісійна функція (функція створення платіжних засобів і регулювання грошового обігу) полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу. Відповідно до зміни попиту і пропозиції збільшується чи зменшується маса грошей в обігу. Отже, банківська система керує пропозицією грошей. У виконанні цієї функції беруть участь усі ланки системи: центральний банк та банки другого рівня.

Емісійна функція банківської системи якісно відрізняється від аналогічної функції окремого банку. Кожен окремий банк спроможний брати участь у формування пропозиції грошей і зацікавлений в розширенні своєї діяльності. Це зумовлюється тим, що збільшення емісії дає банку додаткові доходи. Але окремий банк не знає межі цієї діяльності. Лише система може визначити межу емісійної діяльності, що відповідає попиту на гроші і ввести в ці межі емісійну діяльність кожного банку.

Стабілізаційна функція (функція забезпечення стабільності банківської діяльності на грошовому ринку) пов'язана з досить високою ризикованістю банківської діяльності. На відміну від інших економічних суб'єктів, банки характеризуються підвищеною загрозою дестабілізації своєї діяльності, розладу всього грошового ринку, провокуванням загальної економічної кризи. Тому стабілізаційну функцію може виконувати лише банківська система.

Використання банківською системою стабілізаційної функції відбувається за таких обставин:

а) прийняття законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи, тобто центрального банку та всіх окремих банків;

б) створення механізму державного контролю і нагляду за дотриманням банками законів та інших нормативних актів та за діяльністю, банків загалом. Для цього створюються спеціальні механізми забезпечення стабільності банківської діяльності. Вони включають:

— страхування банківських ризиків і, зокрема, кредитних;

— страхування банківських депозитів і, зокрема, фізичних осіб;

— створення внутрішньобанківських резервів для покриття збитків від кредитних ризиків;

— створення механізму обов'язкового резервування банківських депозитів;

— централізоване економічне нормування з тих напрямів банківської діяльності, які пов'язані з найбільшими ризиками;

— створення центрального нагляду і контролю за банківською діяльністю;

— створення механізму централізованого рефінансування комерційних банків;

— узаконення різних механізмів централізації банківського капіталу (створення картелів, трестів, концернів тощо).

Реалізація вказаних заходів сприяє забезпеченню стабілізації функціонування банківської системи.

Банківська система взаємодіє з іншими економічними системами суспільства. Взаємодія всіх підсистем суспільства утворює економічну систему суспільства в цілому.

На відміну від інших економічних систем суспільства, таких як податкової, бюджетної, торговельної та інших, банківська система характеризується рядом особливостей.

По-перше, поєднанням багатьох однотипних елементів, що підпорядковуються однаковим цілям. У банківській системі такими елементами є окремі банки. Однаковість цілей усіх банків проявляється у боротьбі за прибутковість та ліквідність.

По-друге, динамічністю системи. Банківська система постійно розвивається і пристосовується до змін економічної ситуації в країні. Так, в Україні з розвитком ринкової економіки розвивається і банківська система відповідно до вимог ринку. В міру побудови ринкової економіки вдосконалюється і банківська система. Зокрема, зростає кількість банків, розширюється коло банківських операцій, удосконалюються методи банківської діяльності.

По-третє, закритістю банківської системи. Це означає, що діяльність банківської системи концентрує увагу її суб'єктів переважно на грошову сферу. Так, банкам в Україні заборонено займатися виробничою діяльністю, торгівлею, страховою справою тощо. Водночас суб'єктам інших систем

заборонено вести суто банківську діяльність. Крім того, багато видів банківської інформації становить банківську таємницю і не може розголошуватися чи передаватися в інші системи.

По-четверте, саморегуляція банківської системи. Вона проявляється у здатності до саморегулювання. Так, якщо один з банків банкрутує, то місце (сферу) його діяльності займають інші банки. Якщо змінюється економічна ситуація в країні, банки змінюють методи своєї діяльності.

Банківська система характеризується такими специфічними рисами, що виділяють її з іншого ряду економічної діяльності. Це, зокрема:

а) дворівнева побудова;

б) поглиблене централізоване регулювання діяльністю кожного банку окремо і банківської діяльності загалом;

в) централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів;

г) наявність загальносистемної інфраструктури, яка забезпечує функціональну взаємодію окремих банків;

д) гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи із збереженням повної економічної самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку, що входить у банківську систему.

Дворівнева побудова характеризує якісну ознаку побудови банківської системи. За дворівневої побудови на першому рівні перебуває один банк, якому надається статус центрального. На першому рівні може бути і кілька банків, об'єднаних спільними цілями і завданнями, як це має місце у США.

На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань у грошово-кредитній сфері, зокрема підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи. Клієнтами центрального банку виступають банківські установи та урядові структури.

На другому рівні банківської системи перебувають решта банків. В Україні їх називають комерційними.

На відміну від центрального банку, комерційні банки покликані обслуговувати економічні суб'єкти — учасників грошового обігу: господарські суб'єкти, сімейні господарства, державні структури тощо. Через ці банки банківська система обслуговує народне господарство згідно з завданнями, що випливають з грошово-кредитної політики центрального банку.

Діяльність всіх банків тісно взаємопов'язана. Вони утворюють взаємоузгоджену й керовану єдиним органом структуру. Водночас кожна складова цієї системи функціонує відповідно до законів ринку. Дворівнева побудова банківської системи пов'язана також з законодавчими розмежуваннями прав і обов'язків кожної ланки системи.

Поглиблене централізоване регулювання банківської діяльності, як специфічна ознака банківської системи, визначається її регулятивною функцією. Важливий вплив на цю ознаку має також емісійна функція банківської системи.

Одним з найскладніших і загрозливіших у банківській системі явищ є ризик. Втрати від ризиків відображаються не лише на збитках, але і у втраті багатьох клієнтів. Тому боротьба з ризиками належить до завдань окремих банків і банківської системи загалом. Останнє закріплено у банківському законодавстві, але передбачає систему заходів з нормування, обмеження, страхування та контролю банківської діяльності. Реалізація цих заходів покликана забезпечити стабільну, безперебійну роботу кожного банку.

Емісійною функцією банківської системи зумовлюється централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів.

Усі комерційні банки зобов'язані зберігати свої вільні резерви на рахунках у центральному банку. Центральний банк має право здійснювати контроль і регулювання руху резервних коштів на рахунках. Якщо з'являються надмірні резерви у комерційних банках, то центральний банк може їх частину заблокувати. Надмірні резерви загрожують надмірним зростанням пропозиції грошей.

В разі потреби збільшення обсягів банківських резервів і розширення кредитних можливостей комерційних банків центральний банк знижує цю норму. В окремих випадках центральний банк може надавати кредити комерційним банкам.

Наявність загальносистемної інфраструктури забезпечує координацію та об'єднання зусиль банків як суб'єктів-посередників ринку. Тут йдеться про створення мережі міжбанківських розрахункових центрів (розрахункових палат, клірингових центрів тощо), системи міжбанківського валютного ринку, ринку міжбанківського кредиту, міжбанківського зв'язку, центрів технічного і технологічного обслуговування, інформаційних та навчальних центрів, міжбанківських фондів страхування депозитів та інших інституцій.

Важливою рисою банківської системи є гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи з децентралізацією економічної самостійності та відповідальністю банків як її окремих елементів перед клієнтами та за результати діяльності. Останнє проявляється в тому, що вся відповідальність перед інвесторами і вкладниками повністю покладається на банк, а можливості прийняття відповідних управлінських рішень його керівництвом обмежується нормами системного управління. Ця суперечність постійно проявляється в практичній діяльності комерційних банків.