3. Мовний, мовленнєвий етикет. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул.

Життя людини в суспільстві регламентоване системою різних правил, законів. Правила соціальної поведінки людини, які виробилися впродовж усієї культурної еволюції людства і враховують його соціально-історичний досвід, становить зміст поняття «етикет».

Етикет – (фран. «ярлик», «церемоніал», «форма поведінки») – сукупність норм і правил, покликаних регулювати зовнішні форми поведінки людини (поводження, одяг, манери, форми звертання, вітання…).

Правила етикету, як і будь-які інші правила, винили у зв’язку з необхідністю впорядковувати спілкування людей, зробити його більш організованим, приємним.

Найважливіша риса етикету – вміння володіти собою, гальмувати свої інстинкти та пристрасті. Ще одна – не менш важлива риса – шанобливе ставлення до гідності людини.

Серед наявних у суспільстві правил етикету людина обирає щоразу найдоречніше для даної конкретної ситуації, а разом із тим – те, до чого вона звикла, що здійснюється напівавтоматично. Тому слід засвоїти правила етикету настільки глибоко й міцно, щоб вони ставали другою натурою людини.

Мовний етикет у вузькому сенсі слова може бути охарактеризований як система мовних засобів, в яких виявляються етикетні відносини.

Відомий дослідник мовного етикету Н. І. Формановська дає таке визначення: «Мовним етикетом регулюють правила мовної поведінки, система національноспецифічних стереотипних, стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримки і переривання контакту в обраній тональності». До мовного етикету, зокрема, відносяться слова і вирази, які вживаються людьми для прощання, прохання, вибачення, прийняті в різних ситуаціях форми звертання, інтонаційні особливості, що характеризують ввічливу мову тощо.

Елементи системи мовних засобів можуть реалізовуватися на різних мовних рівнях:

• на рівні лексики і фразеології: спеціальні слова і стійкі вирази (дякуємо, будь ласка, прошу вибачення, вибачте, до побачення тощо), а також спеціалізовані форми звернення (пане, товаришу, добродію тощо);

• на граматичному рівні: використання для ввічливого поводження множини (в тому числі займенник Ви); використання питальних речень замість наказових (Ви не скажете, котра година? Не могли б Ви трохи посунутися? тощо);

• на стилістичному рівні: вимога грамотної, культурної мови, відмова від вживання слів, прямо називають непристойні та шокуючі об'єкти і явища, використання замість цих слів евфемізмів (доречних слів);

• на інтонаційному рівні: використання ввічливої інтонації (наприклад, фраза «Будьте люб’язні, зачиніть двері» – може звучати з різною інтонацією в залежності від того, передбачається в ній ввічливе прохання або безцеремонна вимога);

• на рівні орфоепії: використання «здравствуйте» замість «здрастє», «будь ласка» замість «пожалста» тощо;

• на організаційно-комунікативному рівні: заборона перебивати співрозмовника, втручатися в чужу розмову.

Специфіка мовного етикету в тому, що він характеризує як повсякденну мовну практику, так і мовну норму. Дійсно, елементи мовного етикету присутні в повсякденній практиці будь-якого носія мови (у тому числі того, який погано володіє мовними нормами), який легко впізнає ці формули в потоці мови і очікує від співрозмовника їх вживання у певних ситуаціях. Елементи мовного етикету засвоюються настільки глибоко, що вони сприймаються «наївною» мовною свідомістю як частина повсякденної, природної та закономірної поведінки людей. Незнання ж вимог мовного етикету і, як наслідок, їх невиконання (наприклад, звернення до дорослого незнайомій людині на Ти) сприймається як бажання образити чи як невихованість.

З іншого боку, мовний етикет може розглядатися з точки зору мовної норми. Так, уявлення про правильну, культурну, нормовану мову включає в себе і певні уявлення про норму в галузі мовного етикету. Наприклад, кожному носію мови відомі формули вибачення за незручність, а проте нормою вітаються одні (Вибачте мене, Прошу вибачення) – і відкидаються або не рекомендуються інші, наприклад, Вибачаюсь (причому іноді подібного розмежування дають «обґрунтування» на кшталт: не можна вибачати себе, можна тільки просити вибачення в інших і ін.) Саме вживання або невживання одиниць мовного етикету також може бути предметом нормалізації, наприклад: формули вибачення доречні у разі, якщо мовець заподіює занепокоєння своєму співрозмовнику, однак, занадто часто вибачатися не треба, тому що цим ви співрозмовника ставите в незручне становище. Крім того, порушення норм і правил літературної мови, особливо якщо воно виглядає як недбалість, саме по собі може розглядатися як порушення мовного етикету.

Отже, вимоги мовного етикету утворюють свого роду ієрархію. У якійсь мірі вони є невід’ємною частиною активної і пасивної мовної практики кожного носія мови, з іншого боку, ці вимоги зв'язуються з певним рівнем культури мовлення, більш-менш високим.

Ось найпростіший приклад мовного етикету. Існує правило: щоб бути ввічливим у нас – треба знати ім’я та по батькові того, з ким спілкуєшся. Застосування його: при вітанні – обов’язкове (не «Добрий день!», а «Добрий день, Іване Степановичу!»), в процесі розмови – повторювати при звертанні, питаннях, ваші реакції на сказане – обов’язково (обминання імені та по батькові в розмові – прояв неввічливості).

Кордон між повсякденним мовною практикою і нормою в мовному етикеті неминуче є рухомим. Практичне застосування мовного етикету завжди дещо відрізняється від нормативних моделей, і не тільки через недостатнє знання учасниками його правил. Відхилення від норми або занадто допитливе проходження її може бути пов’язане з бажанням мовця продемонструвати своє ставлення до співрозмовника або підкреслити своє бачення ситуації.

Мовний етикет так чи інакше прив'язується до ситуації мовного спілкування та її параметрів: особистостей співрозмовників, теми, місця, часу, мотиву і мети спілкування. Перш за все, він є комплексом мовних явищ, орієнтованих на адресата, хоча особистість мовця також враховується.

Наші імена – це та жива нитка, яка зв’язує нас із нашим родом і з нашим народом, з нашою землею, культурою, мовою. Іменем людина пов’язується з сьогоденням, у якому є всі можливості заслужити собі добре ім’я. Тому до свого імені, до імен інших людей, до імен взагалі слід ставитися з повагою, пам’ятаючи, що повага до імені є повагою до особистості, до людей, які вибрали це ім’я, до традицій свого народу та норм свого суспільства. В українській мові звертання має форму кличного відмінка: Олеже Сергійовичу, Лідіє Степанівно.

Отже, пам’ятати імена та по батькові своїх колег, друзів, знайомих, не перекручувати і не висміювати їх, називати на ім’я та по батькові, розмовляючи, вітаючись і прощаючись, – це необхідна для вихованої людини передумова контакту.

Ти – ви, я – ми. Шаноблива форма «Ви» у звертанні до однієї людини виникла ще в Римі, в Європі поширилася в 16 столітті й потрапила через поляків до нас. Хто й кого має називати на «Ви»:

• так слід називати кожну незнайому або малознайому людину;

• це форма звертання в офіційній обстановці;

• так виявляються стримані, підкреслено ввічливі, а то й холодні стосунки;

• так звертаються до старших осіб.

Золоте правило: вимовляйте слово «Ви» голосно, а слово «я» пошепки. Слово «я» вимовляють пошепки, а точніше – зовсім не вимовляють учені: в офіційному науковому спілкуванні відсутня форма авторового «я» (я відкрив закон, я довів теорему). Офіційно-ділові папери також не мають авторського я.

Часто розмова двох відбувається в присутності третього. Про цю людину не радять, згадуючи її або посилаючись на неї, говорити «він казав», «ось вона чула»; треба цю людину певним чином називати. Це може бути прізвище, ім’я та по батькові, посада, звання тощо. Про зовсім не знайому вам людину, присутню при розмові, можна сказати «наш співрозмовник». Сказати в цій ситуації «він, вона» – це те саме, що показати на людину пальцем.

Стилістичні відмінності у вживанні одиниць мовного етикету в значній мірі визначаються приналежністю промови до різних функціональних стилів. Фактично кожен функціональний стиль має свої етикетні правила. Наприклад, ділова мова відрізняється високим ступенем формальності: учасники комунікації, особи і предмети, про які йде мова, називаються їх повними офіційними найменуваннями. У науковій мові прийнята досить складна система етикетних вимог, що визначають порядок викладу, посилань на попередників і заперечень опонентам.

Істотно також протиставлення письмовій та усній мові. Письмова мова, як правило, належить до того чи іншого функціонального стилю; усна мова, навпаки, тяжіє до розмивання стилістичних кордонів. Наприклад, можна порівняти письмові документи судочинства та усні виступи в суді сторін та їх представників: в останньому випадку в наявності постійні виходи за межі функціонального стилю, менш формалізована мова.

Заборони на вживання непристойних і шокуючих слів і виразів можуть поєднуватися з рекомендаціями чи приписами замінювати їх евфемізмами. Це стосується власне непристойних слів і виразів і тих, що занадто прямо називають предмети і явища, говорити про які прямо в даній культурі не прийнято. Одні й ті самі висловлювання можуть вважатися забороненими в одних колективах і допустимими в інших. В одному і тому ж колективі може вважатися допустимим або принаймні простим вживання лайливих слів, проте строгість заборони різко зростає у присутності жінок, дітей.

Серед етикетних вимог, що висуваються до усного мовлення, важливе місце займає інтонація висловлювання. Носій мови безпомилково визначає весь діапазон інтонацій – від підкреслено ввічливого до зневажливого. Проте визначити, яка інтонація відповідає мовному етикету, а яка виходить за його рамки, в загальному вигляді, без урахування конкретної мовної ситуації навряд чи можливо.

Крім інтонації, усне мовлення відрізняється від писемного використанням паралінгвістичних знаків – жестів і міміки.

«У звуках голосу, в очах і в усьому єстві людини, яка говорить, міститься не менше красномовства, ніж у виборі слів» (Ларошфуко).

Які жести й рухи є ознакою невихованості?

• Упиратися руками в боки; засувати руки в кишені, без потреби розмахувати руками під час розмови; закривати рота рукою при розмові.

• Плескати по плечу можна тільки дуже близьку людину в дружній розмові, інших – ні.

• Непристойно «прикипати» поглядом до когось, особливо якщо це незнайома вам людина.

• Непристойно вказувати на людей пальцями «показати можна словами або поглядом).

• Не слід сидіти зігнувшись або розвалившись в кріслі.

• Не слід дуже високо закладати ногу на ногу, хоч закладати їх у межах пристойності дозволяється навіть жінкам.

Оскільки правила поведінки, як і мовний етикет, дуже давні, тісно пов’язані з народними звичаями і відображають часом навіть незрозумілі сьогодні ритуали, то різняться вони від народу до народу досить помітно. Ось деякі з таких відмінностей.

Майже скрізь постукування пальцем по лобі означає: «Ну й дурень же!». А в Голландії так виявляють свій захват: «До чого ж розумно!»

У більшості європейських країн на прощання махають рукою. Але в Греції такий жест розуміють так: «Забирайтесь під три чорти!»

Французи й та частина швейцарців, які розмовляють по-французьки, щоб показати, що їм дуже нудно, потирають сої підборіддя. Для всіх інших європейців цей жест не означає нічого.

Мовленнєвий етикет – це національно-специфічні правила мовленнєвої поведінки, які реалізуються в системі стійких сполук і висловів, що рекомендуються для висловлення подяки, прощання, вибачення, побажання тощо в різних ситуаціях ввічливого контакту зі співбесідником, зокрема, під час привітання, знайомства, звертання тощо.

За умовами та змістом ситуації спілкування в системі українського мовленнєвого етикету розрізняють п'ятнадцять видів стійких мовних висловів: звертання, вітання, знайомство, запрошення, прохання, вибачення, згода, незгода, скарга, втішання, комплімент, несхвалення, побажання, вдячність, прощання.

Стандартні етикетні ситуації.

Мовні формули – це результат уніфікації мовних засобів, що використовуються в однотипних повторюваних ситуаціях. Відбору етикетних мовних формул у кожному виді мовленнєвого етикету сприяють різні чинники:

• вік, стать, соціальний статус адресата;

• особисті якості співрозмовників;

• комунікативні умови (місце, час, тривалість спілкування);

• характер взаємин між співрозмовниками.

В офіційному спілкуванні мають особливе значення ті види мовленнєвого етикету, які представляють категорію ввічливості, а саме:

звертання, вітання, прощання, подяка, згода, вибачення, прохання.

Звертання – часто вживаний тип мовленнєвого етикету. Система етикетних звертань зазнала в своєму історичному розвитку найбільше змін, що пояснюється особливою залежністю від соціальної організації суспільства. Сьогодні реєстр слів-звертань офіційного вжитку складають пане (пані, панове), добродію (добродійко, добродії), друзі, товариство, колеги, громадо, громадянине (громадянко, громадяни), товаришу (товаришко, товариші), які супроводжують етикетні означення вельмишановний, вельмиповажний, глибокоповажний, високодостойний, шановний, напр.: шановні колеги, глибоко поважні пані та панове, дорогі (любі) друзі.

Форма звернення адресанта до адресата залежить від характеру взаємин між ними, наприклад: Вельмишановний пане!; Шановний добродію!; Дорогий друже!; Кохана! Присвійні займенники як означення до слів-звертань надають зверненню відтінку близькості, сердечності, наприклад: Високоповажний наш наставнику!; Кохана моя дружино!; Любий мій Іванку! Вживання імені та прізвища (Високоповажна пані Ларисо Кузьменко!) підкреслює повагу, позначену урочистістю, щирістю, вживання самого лише прізвища (Високоповажна пані Кузьменко!) звучить офіційно; ім’я без прізвища (Шановна пані Ларисо!) засвідчує близькість знайомства, приятельські стосунки.

Звертання громадянине (громадянко, громадяни) підкреслює рівність усіх членів суспільства перед законом як осіб, що користуються громадянськими правами і мають певні обов’язки.

Однією з форм звертання до незнайомих людей, яким наперед виказуємо «кредит довіри», є слово друзі.

У розмові з колегами, звертаючись до керівників установи, організації узвичаєною є форма звертання на ім’я та по батькові, наприклад: Сергію Петровичу, Юліє Степанівно.

Звертання товаришу з’явилося в українській мові на початку XX століття і використовувалося в інтелігентському середовищі в значеннях: людина, зв’язана з ким-небудь дружбою; людина, ідейно зв’язана з іншими людьми. У радянський час це слово витіснило всі інші звертання, ідеологізувалося і функціонувало для називання соратника по партії. Дискусія про те, щоб замінити звертання товаришу лейтенанте (полковнику) на традиційне для українського війська звертання пане ще тільки починається.

Вітання виконує важливу функцію в комунікативному акті – з нього починається спілкування. Перше враження про людину складається від того, наскільки щиро і привітно вона вітається. У вмінні вибрати доречну форму вітання виявляться мовна культура людини. Набір українських народних вітань надзвичайно різноманітний, напр.: Доброго ранку!(Добрий ранок!) Добрий день! (Доброго дня! Добридень!) Добрий вечір! (Добривечір!) Здрастуйте! Доброго здоров’я! Привіт! Вітаю! Дай, Боже!

Прощання. Це слова і вислови, які говорять, коли розлучаються. Вибір етикетних висловів прощання залежить від часу, на який розлучаються особи, тональності спілкування. Переважно це співвідносні формули: До побачення! Прощайте! Будьте (бувайте) здорові! На все добре! Щасливо! До скорої зустрічі! До завтра! На добраніч! Усього найкращого!

Діловий мовленнєвий етикет допускає формули прощання, які є закритими для варіантності, напр.:

До побачення! – вислів стилістично нейтральний, найбільш вживаний. Разом з висловами На все добре! До нових зустрічей! Обслуговує також ситуацію розлуки в межах нейтральної тональності.

Прощайте! – це прощальний вислів, пов'язаний з ритуалом просити пробачення перед розлукою за можливі провини.

Подяка означає висловити вдячність. не раз вислови подяки вживають як знак ввічливої згоди або відмови на будь-яку пропозицію.

Вибір репліки-відповіді на подяку залежить від того, за що дякують, наприклад: за їстівне кажуть: На здоров’я!; за річ, одяг: Носи на здоров’я! Універсальна, найбільш поширена відповідь на подяку це – Прошу! Будь ласка!

Посилюють вдячність слова щиро, сердечно, уклінно, дуже, глибоко, вельми. Дуже дякую! Щиро Вам вдячний!

В офіційних ситуаціях слова подяки часто вживаються зі словами дозвольте, прийміть, складаю, наприклад: Дозвольте висловити вам подяку! Прийміть мою найщирішу вдячність! Складаю щиру подяку!

Етикетні вислови подяки обмежено вживають у науковому мовленні в ситуаціях усного спілкування – після закінчення наукової доповіді чи лекції, практичного чи семінарського заняття, при захисті наукових робіт. Висловлюють вдячність за активну співпрацю, допомогу, корисні поради, наприклад: Дякую за співпрацю! Дякую за увагу! Дякую за запитання! Дякую керівникові за допомогу та цінні поради!

Згода – це позитивна відповідь на прохання, наказ, погодження з думкою, твердженням співрозмовника. Виражають переважно фразами Так! Звичайно! Безперечно! Добре! Будь ласка! Погоджуюсь! Саме так! Безумовно! Певна річ!

У системі наукового етикету єдність поглядів, наприклад, рецензента (опонента) й автора, виявляється через оцінку конкретних положень рецензованої праці, наприклад: Ми цілком погоджуємося з думкою автора; Як справедливо зазначає автор.

У разі незгоди етикет наукового спілкування передбачає виклад інформації у пом’якшеній формі. Доречно використовувати форми умовного способу дієслів, напр.: доцільно було б; хотілося б; або вставні слова, напр.: мабуть, напевно, можливо, очевидно, на мою думку.

Досконале спілкування спроможне стати ключем до успіху в суспільстві та на етапах досягнення професійної кар’єри, тоді як неправильність його є причиною багатьох конфліктів між людьми. Подолати перепони на шляху до взаєморозуміння та визнання допомагає ретельне дотримання правил лінгвоетикету.

Вибачення означає усвідомлення своєї провини і намагання її спокутувати за допомогою соціальних висловів. У ситуації невеликої провини використовують форми: Прошу вибачення! Перепрошую! Даруйте! Вибачте мені! Пробачте!

Прохання – спонукальна мовленнєва дія у ввічливій формі з метою домогтися чогось від адресата. Серед форм висловлення прохання в ситуаціях ділового спілкування використовують формули: Будь ласка! Будьте такі ласкаві! Якщо ваша ласка! З вашої ласки!

Отже, досконале спілкування спроможне стати ключем до успіху в суспільстві та на етапах досягнення професійної кар’єри, тоді як неправильність його є причиною багатьох конфліктів між людьми. Подолати перепони на шляху до взаєморозуміння та визнання допомагає ретельне дотримання правил мовленнєвого етикету.

Дотримуйтесь порад:

• Завжди контролюйте себе що — кому — чому — про що — де — коли ви говорите.

• Дотримуйтесь правил мовного етикету.

• Засвідчуйте свою вихованість, пошану і уважність до співрозмовника, привітність, приязнь, прихильність, доброзичливість, делікатність.

Типові приклади поведінки, які сприяють створенню нездорової атмосфери:

• Грубий, агресивний стиль спілкування («А мені взагалі плювати на те, що ви думаєте з цього приводу»).

• Упередженість, навішування «ярликів» на опонентів («націоналіст», «сталініст» та ін. – тобто підміна критики тих чи інших суджень особистими випадами проти людини, яка висловлює їх).

• Менторський (повчальний)тон у коментарях.

• Безпідставні звинувачення в порушенні норм і правил.

• Зауваження, що містять текст типу «Не хочу переходити на особистості, але ...», «Не вважайте за грубість, але ...».

• Свідоме пересмикування фактів і фальсифікації.

• Звинувачення опонентів у «брехні» або «наклепі» (такі звинувачення, навіть якщо вони справедливі, швидше погіршать проблему, ніж розв’яжуть її).

• Використання ненормативної лексики.

• Злі глузування і провокації.

• Грубість на адресу іншого учасника, нападки на його особистість, включаючи расові, національні, релігійні і сексуальні ярлики і натяки.

• Навмисне перекручування імені співрозмовника.

• Непристойні пропозиції та натяки.

• Такий стиль спілкування відлякує новачків, відволікає учасників від роботи над важливими для проекту завданнями і завдає шкоди всьому співтовариству.

Типові ситуації порушень принципів етики

Якої шкоди приносить порушення етики спілкування?

Неввічлива поведінка:

• Ображає інших учасників, відбиваючи у них бажання працювати.

• Дратує інших учасників, веде до неконструктивним спорів, провокує їх на грубість та агресивність у відповідь.

• Змушує опонентів займати оборонну позицію, що часто веде до повного неприйняття інших думок і перешкоджає формуванню консенсусу.

• Підриває віру в добрі наміри і, таким чином, перешкоджає вирішенню даного конфлікту та можливих майбутніх суперечок.

• Призводить до того, що час фактично витрачається на сварки, а не на поліпшення роботи.

• Призводить до того, що втрачається розуміння мети, для якої люди беруть участь у розмові.

Загальні рекомендації попередження неетичної поведінки

• Не допускайте розростання конфліктів між учасниками.

• У разі необхідності, пропонуйте опонентам зробити паузу, щоб знизити виникла напруженість і перешкодити збільшенню конфлікту.

• Заохочуйте дії тих, хто не відповідає грубістю на грубість і провокації.

• Не реагуйте на образливі коментарі, а ігноруйте їх. Не посилюйте конфлікт.

• Ігноруйте свідому грубість, поводьте себе так, як ніби її немає.

• Ставтеся до учасників з належною повагою, як до колег, разом з якими ви тривалий час разом працюєте над проектом. Використовуйте вирази «Спасибі», «Будь ласка», «Вибачте» тощо.

Парадигма – (від грец. рaradeigma – приклад, зразок) – системний ряд форм відмінювання чи дієвідмінювання окремого слова або таблиця таких форм (парадигма дієслова).

Одна з особливостей ділового мовлення – широке вживання мовних формул, тобто стійких (шаблонних, стандартних) мовних оборотів, що використовуються в незмінному вигляді.

Мовні формули – це результат уніфікації (приведення до єдиної форми) мовних засобів, що використовуються в однотипних повторюваних ситуаціях. Крім вираження типового змісту мовні формули нерідко є юридично значущими компонентами тексту, без яких документ не має достатньої юридичної сили, або є елементами, що визначають його видову приналежність, наприклад, звернемо увагу на фрази, що дають можливість уточнити зміст угоди (контракту):

• Який контракт Ви хотіли б укласти?

• На що Ви хочете укласти контракт?

• На який термін цей контракт розрахований?

• Який контракт Вас більше влаштовує: довгостроковий чи короткостроковий?

• Уточніть обсяг контракту.

• Нас насамперед цікавить, хто фінансуватиме поставки за контрактом.

Для початку бесіди рекомендують вживати такі мовні формули:

• Я вважаю, що нашу бесіду найкраще почати з обговорення…

• Сьогодні я пропоную обговорити…

• Мені хотілося б почати нашу бесіду з…

• Я вважаю, що нам насамперед слід обговорити…

• Нашу бесіду відповідно до раніше досягнутої домовленості доцільно, на мій погляд, почати з…

Якщо треба висловити схвалення та згоду, використовують такі мовні формули:

• Ваші умови нас влаштовують.

• Цей пункт наших заперечень не викликає.

• Гадаю, ми можемо домовитися й про…

• Це, на наш погляд, дуже хороша ідея.

• Моє уявлення… цілком збігається з вашим.

• Ваші умови в цілому для мене прийнятні.

• Можна вважати, що в основному ми домовилися.

Вживання слів в однотипних відмінкових формах

Одним із характерних проявів ділового стилю є нанизування відмінкових форм, розміщення підряд кількох слів в одному відмінку, найчастіше в родовому або орудному.

Родовий відмінок виражає приналежність; частину цілого – деталь у складі комплекту, окремий факт у системі та ін.

Орудний відмінок виражає найчастіше знаряддя праці. Хоч кількаслівні рядки родових чи орудних відмінків і ускладнюють речення, вони в діловому стилі – іменниковому за своїм характером – незначні (типовий зворот: «…охорона малих рік від виснаження, забруднення, засмічення та замулювання»).

Конструкції з віддієслівним іменником

Віддієслівні іменники є необхідним і виправданим мовним засобом ділового стилю, заміна всіх віддієслівних іменників дієслівними формами неможлива.

Якщо подивитися на віддієслівні іменники в реченні з точки зору естетичних і експресивних норм, то ці іменники не витримують критики. Вони ведуть за собою цілі ряди означень і додатків у родовому відмінку, через їх вживання збільшується кількість пасивних зворотів; з’являються «пусті» слова – слова без достатнього змістового наповнення: справа здійснення, з метою створення, питання забезпечення та ін.

Часто без достатніх підстав подовжують і ускладнюють речення словосполученнями, які розпочинаються словами з метою: «Вивчення стану справ з метою подальшого виробничого процесу…» Тому можна вважати цілком слушними рекомендації замінювати словосполучення з метою на прийменник для або перебудовувати речення з простого на складнопідрядне мети («Щоб вивчити стан справ, необхідно…»)

Проте деякі властивості віддієслівних іменників роблять їх необхідними для ділового стилю, закріплюють їх за офіційним діловим писемним спілкуванням. Насамперед – це здатність віддієслівного іменника називати не конкретну дію, а загальне уявлення, поняття про неї, порівняймо: давати вказівки – вказувати; провести операцію – оперувати; зробити огляд – оглянути; дати розпорядження – розпоряджатися; дати доручення – доручити та ін.

Найчастіше віддієслівні іменники входять до складу усталених кліше ділового стилю.

Розщеплення присудка

Розщеплення присудка – заміна однослівного присудка двослівним (допомогти, перемогти – надати допомогу, здобути перемогу).

Що стало причиною розщеплення присудка у діловому стилі?

• Не всі словосполучення дієслово + іменник мають однослівний дієслівний відповідник. Словосполучення здійснити (провести) захід, встановити порядок, виявити увагу, виправити брак, вести справу, визнати провину, заподіяти ускладнення, відвернути правопорушення тощо не мають однослівного відповідника.

• Розщеплені присудки набули значення близького до термінологічного, а дієслова зберегли свою багатозначність, широке загальномовне смислове наповнення. Порівняємо: провести операцію й оперувати, зробити огляд і оглянути, проводити змагання і змагатися, надати допомогу й допомагати.

• У розщеплених присудках допоміжне дієслово може виражати додаткові смислові відтінки. Порівняємо, наприклад, значення таких дієслів: давати й надавати, вести й проводити, проводити й здійснювати та ін.

• До складу розщепленого присудка часто входить віддієслівний іменник-термін, який точно кваліфікує певне явище, дає йому назву й наукове визначення. Наприклад: наїхати (загальновживане слово) і зробити наїзд (наїзд – юридичний термін) – назва певного типу правопорушень; переговорити з кимось про щось і вести переговори (дипломатичний термін).

• Розщеплений присудок може бути розширений за рахунок одного або кількох означень: надати – грошову, матеріальну, технічну, юридичну допомогу; вести – дипломатичні, торговельні, попередні переговори.

• Громіздкий, багатослівний розщеплений присудок за значеннями начебто зупиняє, затримує увагу читача; інформація в цьому випадку не втрачається, а навпаки, фіксується в пам’яті одержувача.

Серед розщеплених присудків трапляються і беззмістовні, неграмотні словосполучення, наприклад: забезпечувати покращення, відбувається зростання, організувати використання, проявити пошану тощо.

Слід пам’ятати кілька правил узгодження присудка з підметом:

• Якщо підмет має в своєму складі числівник, який закінчується на одиницю, наприклад, двадцять один, сто п’ятдесят один тощо, присудок при такому підметі ставиться у формі однини (Двадцять один учасник зборів проголосував за перше питання).

• Присудок ставиться у множині, якщо числівник у підметі закінчується на два, три, чотири (Були нагороджені три працівники).

• При підметах типу п’ять осіб, двадцять тонн, сімнадцять комп’ютерів присудок може стояти як в однині, так і множині. При позначенні великої кількості предметів обирається форма однини.

• Підмети зі словами більшість, меншість, ряд, частина, багато, кілька в діловому стилі вимагають від присудка форми однини (Більшість абітурієнтів буде зарахована на стипендію та забезпечена гуртожитком). Множина з’являється лише тоді, коли підмет стоїть перед присудком, коли підмет і присудок відділені другорядними членами речення або підрядним реченням (Більшість абітурієнтів, які успішно склали вступні іспити, будуть зараховані на стипендію та забезпечені гуртожитком).

• По-українськи можна сказати: останні два квартали і останніх два квартали. Для ділових паперів типовим є вживання першого варіанта.

• Коли підмет – символічна або умовна назва, присудок треба узгоджувати із загальною, родовою назвою при цій умовній, символічній видовій. Для ділового стилю нетиповим є написання: «Світанок», уклав угоду на постачання» Тут мало б бути «Об’єднання «Світанок» уклало угоду на постачання…»

Вади, які найчастіше трапляються у мові ділових паперів:

У стійких словосполученнях замінюються окремі слова або просто вводяться нові слова. Від цього словосполучення руйнується, а текст стає неграмотним. Наприклад, взяло за самолюбство, за робітничу гордість (так перероблено вислів узяло за живе); для відома і для діла, для розуму і для душі.

Близькозначні слова можуть вимагати після себе неоднакових відмінків. При недостатньому знанні мови одне слово підміняється іншим, а спосіб керування залишається; так з’являється помилка. Ось кілька близькозначних слів, які найчастіше служать причиною появи помилок:

властивий (кому) – характерний (для кого);

вивчати (що?) – навчати (чому?);

завідувач (чого) – завідуючий (чим);

оснований (на чому) – заснований (ким);

дорівнювати (чому) – рівнятися (на що).

Помилки виникають і при нерозрізненні засобів української і російської мов: те саме за значенням дієслово може вимагати від додатків неоднакових відмінкових форм в обох мовах, порівняймо:

Російська мова	Українська мова
извинять (кого)	пробачати (кому)
подражать (кому)	наслідувати (кого)
нуждаться (в чём)	потребувати (чого)
снабжать (чем)	постачати (що)
причинять (что)	завдавати (чого)
благодарить (кого)	дякувати (кому)

У діловому стилі є ряд особливо часто повторюваних усталених словосполучень дієслівного типу, де вибір прийменників неможливий. Так, лише: витрати на, відрахування на, винагорода за, покладається на, у відповідь на, у відповідності з, у зв’язку з, на додаток до, відповідно до.

При складанні документів за вживанням таких словосполучень треба дуже уважно стежити.