Сухомлинський Василь Олександрович Як Наталочка у лисички хитринку купила
Прийшла Лисиця на базар, принесла повну торбу якогось краму, прикритого білим рушничком.
Діло було зимою. Стала Лисиця в ряд, підняла пухнастий комір, поставила кошик на стіл, відкрила, й побачили люди: у кошику хитринки.
Ішла повз базар Наталочка. Побачила — Лисиця хитринки продає.
Підійшла і вибрала собі таку хитринку: маленька дерев'яна дівчинка приклала руку до голови, скривилася й жалібно пищить: «Ой, голова болить».
Купила Наталя хитринку, принесла додому. Треба готувати уроки, але ж не хочеться. — У мене голова болить,— скаржиться Наталя мамі,— не буду уроків вчити. — Добре, полеж, Наталочко.
Лягла дівчинка в ліжко й одразу ж забула про головний біль, каже мамі: — Мамо, я піду покатаюсь на ковзанах. — Але ж у тебе голова болить,— здивувалась мама. Наталочка почервоніла від сорому. «Віднесу на базар хитринку, віддам Лисиці, не треба мені її хитрощів»,— подумала вона. Пішла на базар. Засунула руку у кишеню, а маленької дерев'яної дівчинки нема.
«Де ж вона поділася?» — дивується Наталя. Так і не зрозуміла дівчинка, куди поділася хитринка. Розповіла про все мамі. Мама й каже: — Злякалася тебе хитринка. Хитрощі не люблять совісті. — А де ж моя совість? У чому вона? — У тому, що тобі стало соромно.
Загадки
Не кравець, а все життя з голками ходить.
Довгі вуха, куций хвіст, Сам малесенький на зріст. На городі побував І капусту попсував. Довгі ноги – скік та скік… Ми погнались – він утік.
Хто в зиму холодну ходить злий та голодний, зайців лякає, сіре хутро має?
Попід ліжко у куточок Покотивсь м’який клубочок.
Та з’явились очки, ротик.
Не клубочок це, а..
З хазяїном дружить, йому вірно служить. Усе хазяйство стереже, дім від злодія береже.
Сірий, та не вовк, довговухий, та не заєць, з копитами, та не кінь.
Стане молоком для нас. Не страшать нікого з нас, Бо трава, що з’їла в полі, Її роги круторогі.
Грива в’ється на вітру, Взимку, коли сніг надворі, Браво скаче чистим полем В сани його я запряжу.
Костецький Анатолій Георгійович
Б
іографічні
відомості про письменника
Анатолій Костецький - письменник, літературознавець. Народився в місті Києві 1948 року в сім'ї вчителів. Про своє дитинство розповідає з гумором: «Дитинство було важким: класний керівник — тато. Нормальні діти відпочивали після школи, а мене вчили і у школі, і вдома». І вже у п'ять років міг сам читати і писати. Після закінчення середньої школи навчався в технікумі радіоелектроники, згодом закінчив факультет кібернетики Київського університету. Збірка віршів для дітей «Джміль про сонечко гуде», за якою вийшло друком ще багато поезій, казок, оповідань і повістей. За повість «Мінімакс — кишеньковий дракон» письменникові присуджено премію імені Миколи Трублаїні 1986 року. Удостоєний премії імені Лесі Українки. Крім написання власних книжок, Костецький багато перекладав з англійської, німецької, деяких слов'янських мов. Він є також автором статей з питань теорії, історії та критики дитячої літератури. Видав 30 книжок для дітей. Найвідоміші: “Все про мене”, “Лист до птахів”, “Постукай у моє вікно”, “Все – як насправді”.
Головна професія
Спитай у тата чи у мами, Які професії у них. Професій в світі є чимало, Сповна їх вистачить на всіх. Та є одна поміж професій, - Якої вчаться всі в житті, Яка для кожного найперша, Якої вчитиметесь ви. Учитель, лікар чи геолог, Письменник, слюсар чи шахтар - Всі називають головною Одну професію - школяр! Бо всім відомо, що без школи, Без знань, що мусиш там набуть, Не станеш у житті ніколи Тим, ким в дитинстві мрієш буть.