Умій почекати
Жили собі брат і сестра - Півник та Курочка. Побіг Півник у садок та й почав клювати зеленісіньку смородину, а Курочка й каже йому: - Не їж, Півнику! Почекай, поки смородина достигне. Півник не послухався, клював та й клював і наклювався так, що насилу додому дійшов. - Ох! - кричить Півник. - Лишенько моє! Боляче мені, сестричко, боляче! Напоїла Курочка Півника м'ятою, приклала гірчичник, - і пройшло. Видужав Півник і пішов у поле; бігав, стрибав, зігрівся, спітнів і побіг до джерельця пити холодну воду, а Курочка йому гукає: - Не пий, братику, почекай, поки не прохолонеш! Не послухався Півник, напився холодної води, - і тут почала трусити його лихоманка; насилу його Курочка додому довела. Побігла Курочка до лікаря, прописав лікар Півникові гірких ліків, і довго пролежав Півник у ліжку. Поки хворів Півник, вже й зима настала. Видужав він і бачить, що річка льодом укрилася. Схотілося Півникові на ковзанах покататись: а Курочка йому й каже: - Почекай, Півнику! Дай річці зовсім замерзнути, тепер ще лід дуже тонкий, втопишся. Не послухався Півник сестри: покотився по льоду; лід проломився, а Півник - шубовсь у воду! Тільки того Півника й бачили.
Гринько Варвара Пилипівна
Б
іографічні
відомості про письменницю
Варвара Гринько Гринько Варвара Пилипівна народилася 17 травня 1937 р. в с. Погреби Броварського району на Київщині. Закінчила Київський педагогічний інститут. Заслужений учитель України. Авторка поетичних збірок "Полум’я троянди”, “Благословила ранок мати”; для дітей: “Де коваликова хата”, “Лісові сни”, “Букварик-Веселик”, “Українська азбука”, “Безпека малят”, “Абетка”, “Букварик-дошколярик”; трилогія для дошкільнят: “Абетка”, “Букварик”, “Математика для дошкільнят”. Лауреат Міжнародної літературної премії імені І. Кошелівця.
Дуже гарно шиє бабуся
Дуже гарно шиє бабуся! Я від неї шити навчуся. Помережу ляльці кофтинку І собі пошию хустинку. Вийде гарний одяг до свята, Не впізнають мама і тато.
Болгарська народна казка «Виноградар і змія»
Один чоловік мав гарний виноградник. Біля виноградника лежала купа каміння, де жила велика змія. Якось виноградар побачив змію і надумав зробити їй добро. Узяв кухоль свіжого молока, приніс, поставив біля каміння і став оддалік — хотів побачити, що буде. Змія вилізла, випила молоко і впустила в кухоль один золотий. Виноградар узяв кухоль із золотим і пішов собі. Відтоді щоранку носив він змії молоко і забирав по одному золотому. Так дружили вони багато років. Якось виноградар покликав сина, майбутнього господаря, і розповів йому про змію, що її годував молоком. Почав і син носити молоко й забирати золоті. Одного разу він подумав: «У тій купі має бути багато золотих; краще вбити змію, розрити купу й забрати золоті, а не носити молоко та годувати ту змію». Отаке надумавши, він узяв палицю і поніс змії молоко. Коли змія молоко випила, хлопець замахнувся і щосили вдарив її, але убити не зміг, відбив тільки шматок хвоста. Змія розгнівилась і вкусила хлопця. Він розпух і ледве дійшов додому. Батько спитав його, що сталось. Син розповів усе, як було, і через кілька днів помер. Минуло багато часу, і якось прийшов виноградар до тієї самої купи каміння. Вилізла і змія. Виноградар їй каже: — Давай знову дружити, як раніше дружили. А змія йому відповіла: — Чоловіче, не може відновитися колишня дружба. Поки ти бачиш синову могилу, а я — свого відбитого хвоста, ми не можемо стати друзями. Коли щось робиш, думай і про наслідки.