8. Взаємозв`язок характеру і волі

Слід розрізняти вдачу і характер. Коли говорять про вдачу людини, то під цим розуміють успадковані природні властивості: темперамент, інстинкт, нахили, чуття, воля тощо. Під характером же слід розуміти вироблені властивості, набуті звички через виховання й самовиховання.

Чуттєва сфера має надзвичайне значення в житті і розвитку людини. Чуття є єдине джерело і фундамент усього духовного життя людини. Ціль чуттєвої сфери – це сигналізувати на потребу задовольнити якісь вимоги організму чи то фізичного, чи духовного порядку. Згадуваний уже психолог В. Штерн каже: "Явища свідомості походять із чуття. Взагалі ввесь розвиток людини збуджується чуттями. Вони є початком усього розвитку".

Про те ж саме навчав і наш філософ Памфіл Юркевич ще задовго до Штерна. У своїй праці "Серце і його значення в духовному житті людини" він писав: "Наші думки, слова і діла початкове не є образами зовнішніх речей (цебто - не ними викликаються), але образами чи виявленням загального чуття душі, наслідок сердечного настрою; в серці людини лежить основа того, що її уявлення, чуття й поступовання виявляють особливість, в якій проявляється її душа, а не якась інша; в серці людини зароджується такий особистий, приватне визначений напрямок, притаманний тільки цій людині, а не взагалі людині як духовній істоті.

Кращі філософи і великі поети усвідомлювали, що серце їхнє було дійсним місцем народження тих глибоких ідей, які вони передали людству. Свідомість же, діяльність якої пов'язана з функціями органів чуття і головного мозку, надавала цим ідеям тільки яскравість і визначеність, властиві логічному мисленню".

Із цієї ж чуттєвої сфери походить і воля людини. "Персональна енергія, яка в чуттях і потребах заякорена, є фондом енергії, з якого черпає свої сили і воля. Але фонд цей використовується суверенне" В. Штерн.

Воля є суто людське природжене устремління, якого не мають тварини. Рушійною силою волі завжди є якась потреба. Потреба набирає сили із джерела якихось чуттєвих потягів організму. Напруження цієї сили підноситься і на певній висоті може прорватися в якусь дію. Але ця дія може бути сліпа й свавільна. Інше, коли потреба свідомо визначає якусь ціль. Тоді дається певний напрямок енергії, і вона перетворюється в певний свідомий вольовий чин. "Кожний вольовий чин відбувається особливим актом, т. зв. поштовхом. Цей поштовх, як і всі глибокозакорінені явища персонального життя, не в спромозі відобразити чи пояснити. Ми можемо наблизитися до його розуміння тільки описово" (там само).

Сильна воля означає здатність людини концентрувати свою енергію на виконання поставлених цілей і то протягом тривалого часу, який потрібен для здійснення цілі. Але на це здатні тільки т. зв. суцільні натури, в яких усі душевні потяги гармонійно спрямовуються в одну цілість і служать на осягнення вибраної мети життя.

Та бувають і розщеплені чи роздвоєні характери. Напочатку було сказано, що характер є складне явище в людині з глибокими й поверховими, центральними й периферійними рисами. Отже, у людей з такою роздвоєною психікою різні душевні устремління не поєднуються гармонійно, а взаємно себе поборюють, і людина міняє свої цілі й поступовання залежно від того, які чуттєві потяги виступають на перший план у даний момент. Отже, така людина не панує над своїми чуттями, а навпаки – вони кидають її то в один, то в інший бік. Це люди слабої волі.

"Сила характеру, - каже Ушинський, - без огляду на те, який він є, - скарб, нічим не замінимий. Вона походить єдино тільки з природних джерел душі: виховання більш за все повинно берегти цю силу, як основу всякої людської гідності. Але всяка сила сліпа. Вона однаково готова руйнувати й творити в залежності від напрямку, який їй дано. Все вирішують нахили людини та ті переконання, які здобули силу нахилів. Виховання повинно просвітити людину, щоб перед нею лежала ясна дорога добра" (Ушинський: Про народність у суспільному вихованні").

Суцільні чи роздвоєні характери рідко бувають у таких чисто виражених типах. У дійсності частіше спостерігаємо більше чи менше наближення до цих чистих типів. Тому, що джерелом волі є та ж чуттєва сфера, науково поставлене виховання може багато зробити для зміцнення волі, а значить – і для вироблення характеру.

Вольові якості можна виховувати в людині. Павлов підкреслював, що людина – це єдина система, здатна регулювати сама себе в широких межах, тобто може самоудосконалюватися.