11.5.3. Нюх (чутливість до запахів)

Нюх забезпечує індивіда інформацією про хімічні суспензії в повітрі. Нюх грає набагато меншу роль в нашому житті, чим в житті багатьох тварин. В цьому відношенні ми подібні хіба тільки приматам і птахам, які свого часу перебралися на дерева, де інші види чутливості, наприклад, зір, набули вирішального значення. Живучи на землі, ми, проте, не відновили нюх до рівня наземних тварин. Коли мова заходить про нюх, мимоволі згадуєш наших друзів - собак. Дослідження показують, що чутливість до запахів у собак більше, ніж у нас приблизно в тисячу разів.

11.5.4. Смакові відчуття

Основною функцією смакової чутливості є забезпечення індивіда інформацією про те, чи можна спожити усередину цю речовину. Основні смакові якості – це кислуватість, солоність, солодкість і гіркота. Мабуть, усі інші смакові відчуття викликаються поєднанням цих чотирьох якостей. Хімічна основа смакових відчуттів доки недостатньо вивчена, тому не існує загальної відповіді на питання, які речовини по своїй хімічній будові викликають основні смакові відчуття. Фахівцям в області харчових виробництв доводиться через це в більшості випадків діяти методом проб і помилок, удаючись до послуг дегустаторів.

11.5.5. Шкірна і больова чутливість

Шкірна чутливість забезпечує індивіда інформацією про те, що стикається з його тілом : це може бути предмет або деяке середовище (водна, повітря, наприклад). Шкірні відчуття відносяться до контактного виду відчуттів.

Сучасні дослідники розрізняють чотири різновиди шкірної чутливості : відчуття дотику, або тактильні відчуття; відчуття холоду; відчуття тепла; відчуття болю. Кожен з чотирьох видів шкірних відчуттів має специфічні рецептори. Одні точки шкіри дають тільки відчуття дотику (тактильні точки), інші – відчуття холоди (точки холоду), треті, – відчуття тепло (точки тепла), четверте, – відчуття болю (точки болю)

Нормальними подразниками для тактильних рецепторів є дотики, що викликають деформацію шкіри, для холодових – дія предметів нижчої температури, для теплових – дія предметів вищої температури. Декілька суперечлива картина складається при розгляді больової чутливості. Ряд дослідників вважає, що існують спеціалізовані больові рецептори. Інші ж вважають, що біль виникає у відповідь на надмірну стимуляцію будь-якого шкірного рецептора.

Больова чутливість, незважаючи на явне наше небажання її випробовувати, має украй важливе біологічне значення: больові відчуття сигналізують про можливу фізичну небезпеку: каліцтва, поранення. Людині, що не має больової чутливості (а випадки такої патології спостерігалися), постійно погрожує небезпека. Важко уявити, що станеться з нами, якщо ми хоч би на один день втратимо больову чутливість.

11.5.6. Кінестетична і вестибулярна чутливість

Кінестетичні і вестибулярні відчуття мають багато спільного. Функція цієї групи відчуттів полягає у визначенні положення і зміну положення тіла в просторі (відносно гравітаційного поля Землі), положення частин тіла одна відносно одної (кути повороту суглобів, міру напруги і розтягування м’язів, сухожиль і так далі). Рецептори і провідні шляхи кінестетичної і вестибулярної чутливості, не дивлячись на те, що вони структурно відособлені один від одного, формують єдину функціональну систему – систему пропріорецепції. Тому недивно, що системи кінестетичного і вестибулярного відчуття в психофізичному аспекті мають досить багато загальних закономірностей.

Кінестетичні відчуття – це сукупність сенсорної інформації, що поступає з м’язів, сухожиль і зв’язок. Вестибулярні відчуття засновані на інформації, що приходить з півкруглих канальців внутрішнього вуха. Одна з основних функцій системи вестибулярних відчуттів – забезпечити стійку основу для зорового спостереження.

Коли ми рухаємося (ходимо, бігаємо, стрибаємо), наша голова, природно, теж приходить в рух. Якби не було яких-небудь компенсаторних, коригуючих механізмів, ми бачили б світ так, як це буває на відеозаписі, коли оператор знімає на ходу або на бігу: зображення стрибало б, тремтіло, кидалося з одного боку в інший. На щастя, з нами такого майже не відбувається за рахунок існування рефлекторного механізму, який компенсує кожен рух голови протилежним по напряму рухом очей. Зорова система отримує відповідну вестибулярну інформацію: півкруглі канальці пов’язані з м’язами очей. За рахунок цього механізму перед нами розкривається досить стабільна картина світу, як перед камерою, встановленою на значному штативі.