17.4. Соціальний інтелект

Соціальний інтелект розглядається як окремий вид інтелекту, що є практичним та відрізняється у першу чергу від абстрактного академічного інтелекту. Структурно соціальний інтелект розглядається як багатокомпонентне утворення. Він має різні форми прояву в конкретних міжособистісних ситуаціях і важко піддається стандартним методам дослідження.

Г. Олпорт описував соціальний інтелект як особливу здатність вірно судити про людей, прогнозувати їх поведінку та забезпечувати адекватне пристосування у міжособистісних взаємодіях.

На думку Г. Айзенка, соціальний інтелект визначається як здатність індивіда використовувати психометричний інтелект з метою адаптації до вимог суспільства. При цьому психометричний інтелект визначається на 70 % впливом генотипу, а на 30 % – середовищними факторами (культура, виховання у родині, овіта, соціоекономічний статус).

Дж. Гілфорд розглядає соціальний інтелект як систему інтелектуальних здібностей, незалежних від фактора загального інтелекту та пов’язаних, насамперед, з пізнанням поведінкової інформації.

Отже, соціальний інтелект – інтегральна інтелектуальна здібність, яка визначає успішність спілкування і соціальної адаптації суб’єкта. Соціальний інтелект поєднує і регулює пізнавальні процеси, пов’язані з відображенням соціальних об’єктів (людини як партнера у спілкуванні, групи людей), забезпечує розуміння вчинків і дій людей, розуміння мовленнєвої продукції людини, а також їх невербальних реакцій (міміки, поз, жестів).

Відповідно до концепції Дж. Гілфорда, здібності соціального інтелекту, так само як і загальноінтелектуальні, можуть бути описані у просторі трьох перемінних: зміст, операції, результати. Дж. Гілфорд виділив одну операцію – пізнання, і зосередив свої дослідження на пізнанні поведінки. Ця здібність містить у собі шість факторів:

1. Пізнання елементів поведінки – здатність виділяти з контексту вербальну і невербальну експресію поведінки.

2. Пізнання класів поведінки – здатність розпізнавати загальні властивості у певному потоці експресивної або ситуативної інформації про поведінку.

3. Пізнання відносин поведінки – здатність розуміти відносини, які існують між одиницями інформації про поведінку.

4. Пізнання систем поведінки – здатність розуміти логіку розвитку цілісних ситуацій взаємодії людей, зміст їх поведінки в цих ситуаціях.

5. Пізнання перетворень поведінки – здатність розуміти зміни значення подібної поведінки (вербального або невербального) у різних ситуаційних контекстах.

6. Пізнання результатів поведінки – здатність передбачати наслідки поведінки, виходячи з наявної інформації.

Особи з високим рівнем соціального інтелекту здатні витягати максимум інформації про поведінку людей, розуміти мову невербального спілкування, висловлювати швидкі й точні судження про людей, успішно прогнозувати їх реакції в заданих обставинах, виявляти далекоглядність у відносинах з іншими, що сприяє їх успішноій соціальній адаптації (однак сам по собі рівень розвитку соціального інтелекту ще не є гарантією продуктивності соціальної поведінки. В основі соціальної дезадаптації може лежати невротизація особистості, акцентуації характеру, негативні установки тощо).

Люди з високим соціальним інтелектом, як правило, бувають успішними комунікаторами. Їм властиві контактність, відкритість, тактовність, доброзичливість і сердечність. Високий соціальний інтелект також пов’язаний з інтересом до соціальних проблем, наявністю потреби впливати на інших і часто сполучається з розвинутими організаторськими здібностями. Можна також відзначити, що рівень розвитку соціального інтелекту більшою мірою визначає успішність адаптації під час налаштування на роботу, ніж рівень розвитку загального інтелекту. Люди з високим соціальним інтелектом зазвичай легко уживаються у колективі, сприяють підтримці оптимального психологічного клімату, виявляють більше інтересу, кмітливості й винахідливості у роботі.

Особи з низьким соціальним інтелектом зазнають труднощів у розумінні й прогнозуванні поведінки людей, що ускладнює взаємини і знижує можливості соціальної адаптації. Низький рівень соціального інтелекту може до певної міри компенсуватися іншими психологічними особливостями особистості: розвинутою емпатією, певними рисами характеру, комунікативними навичками.

У 90-ті рр. ХХ ст. К. Космитські та О. Джон визначили провідні сім складових у концепції соціального інтелекту. Це і когнітивні елементи (оцінка перспективи, розуміння людей, знання соціальних правил, відкритість у відносинах з оточуючими), і поведінкові елементи (здатність мати справу з людьми, соціальна пристосовність, теплота в міжособистісних відносинах). Таке трактування певною мірою повторює теорії інших дослідників, але містить також додаткові аспекти: акцентування теплоти в міжособистісних відносинах і відкритості до людей.

Використовувати поняття "соціальний інтелект" у вітчизняній психології вперше запропонував Ю.М. Ємельянов, під яким він розумів стійку, засновану на специфіці розумових процесів, афективного реагування і соціального досвіду, здібність розуміти самого себе, а також інших людей, їх взаємини і прогнозувати міжособистісні події. У його роботах розуміння соціального інтелекту щільно пов’язане з поняттям «соціальна сенситивність».

Від 1990-х рр. проблема соціального інтелекту розроблялася В. Н. Куніциною. Вона запропонувала наступне визначення: соціальний інтелект – це глобальна здатність, яка виникає на базі комплексу інтелектуальних, особистісних, комунікативних і поведінкових рис, що обумовлюють прогнозування розвитку міжособистісних ситуацій, інтерпретацію інформації та поведінки, готовність до соціальної взаємодії та прийняття рішень. Соціальний інтелект допомагає людині прогнозувати розвиток міжособистісних відносин, загострює інтуїцію, передбачливість і забезпечує психологічну витривалість.

Вважаючи соціальний інтелект багатовимірною, складною структурою, автор виділила наступні його аспекти:

1. Комунікативно-особистісний потенціал – комплекс властивостей, які полегшують або утруднюють спілкування, на основі якого формуються такі інтегральні властивості, як психологічна контактність і комунікативна сумісність. При цьому особливо підкреслювалося, що він є основою соціального інтелекту.

2. Характеристики самосвідомості – почуття самоповаги, свобода від комплексів, забобонів, прихованих імпульсів, відкритість новим ідеям.

3. Соціальна перцепція, соціальне мислення, здатність до розуміння і моделювання соціальних явищ, розуміння людей і мотивів їхніх дій.

4. Енергетичні характеристики: психічна і фізична витривалість, активність.

Також були сформульовані й основні функції соціального інтелекту:

• забезпечення адекватності та адаптивності в умовах, що змінюються; планування міжособистісних подій і прогнозування їх розвитку; мотиваційна функція;

• саморозвиток, самопізнання, самонавчання;

• формування довгострокових взаємин із перспективою подальшого їх перспективного розвитку.

Н.А. Кудрявцевою була запропонована наступна концепція соціального інтелекту. Вивчаючи інтелектуальний потенціал особистості, вона виділила його інтегративний показник, що складається з таких елементів: 1) загальний інтелект (здатність вирішувати задачі на суб’єкт-об’єктному рівні); 2) соціальний інтелект (здатність вирішувати задачі на суб’єкт-суб’єктному рівні); 3) рефлексія (забезпечення балансу розвитку різних сторін інтелекту).

Таким чином, соціальний інтелект розуміється як здібність до раціональних, розумових операцій, об’єктом яких є процеси міжособистісної взаємодії.

М. В. Оданович вважає, що соціальний інтелект є індивідуально-особистісною властивістю людини, що виявляється у здатності людини формувати ставлення до самої себе, прогнозувати результати своєї діяльності, розуміти свою поведінку і поведінку оточуючих. Вченим були виділені основні функції соціального інтелекту:

1. Пізнавально-оцінна функція – виражається у визначенні індивідуальних можливостей для досягнення результатів діяльності, реальної допомоги навколишніх, у визначенні змісту міжособистісних взаємодій, обумовлених процесом соціалізації.

2. Комунікативно-ціннісна функція – пов’язана з потребою людини розуміти оточуючих, і у свою чергу бути зрозумілим ними. Дана функція містить у собі два аспекти: а) створення ідеально-змістовного плану, пов’язаного з визначенням ситуації соціальної дії; б) акт виявлення себе в іншій людині, що реалізується у здатності розуміти, сприймати особистісні й соціально-психологічні позиції людей.

3. Рефлексивно-корекційна функція – забезпечує зв’язок людини і соціального середовища. Вона виявляється в усвідомленні людиною того, як вона сприймається іншими. Дозволяє усвідомлювати переваги і недоліки своєї діяльності, а також вносити певні зміни у процес взаємодії

На думку О.В. Луньової, соціальний інтелект – це вид інтелекту, який забезпечує розумну поведінку людини в соціальній взаємодії на основі інтеграції результатів соціального пізнання, особистісних характеристик і саморегуляції соціальної поведінки. Соціальний інтелект, на думку автора, є суб’єктно-особистісним конструктом, до структури якого входять три підструктури: 1) здатності до соціального пізнання й конструювання картини взаємодії людини з іншими людьми; 2) соціально-психологічні характеристики людини; 3) здатності до саморегуляції соціальної поведінки й керування ситуаціями міжособистісної взаємодії.

Центральною і базовою в даній структурі є друга підструктура, до якої входять наступні характеристики особистості: система цінностей і моральних якостей, соціальні уявлення, самооцінка, впевненість і спрямованість особистості, соціальні установки, соціально-психологічна адаптивність, емоційний інтелект, емпатичність, соціальна чутливість.

Д. В. Ушаков розробив модель соціального інтелекту, що містить у собі дві складно організовані системи: 1) пояснення – пророкування; 2) соціально прийнятні обґрунтування. При цьому перша виконує пристосувальну функцію і спрямованість на пізнання навколишнього соціального світу, а друга спрямована на виправдання вчинків і створення психологічного комфорту особистості у світі інших людей. Д. В. Ушаков вважає, що соціальний інтелект має низку характерних структурних рис:

• континуальний характер;

• використання невербальної репрезентації;

• втрата точності соціального оцінювання у процесі вербалізації;

• формування у процесі імпліцитного навчання;

• використання "внутрішнього" досвіду.

На думку вченого, лише останнє повністю відрізняє соціальний інтелект від усіх інших видів інтелекту.

За Д. В. Ушаковим, соціальний інтелект – особистісна риса, яка визначає успішність соціальної взаємодії. Рівень соціального інтелекту залежить від: потенціалу формування; особистісних, у першу чергу емоційних, особливостей, більшою чи меншою привабливістю спілкування з іншими людьми та їх пізнання; того, як склався життєвий шлях людини, чи довелося їй спрямувати свої сили на взаємодію з іншими людьми або на предметну роботу. Соціальний інтелект – це здатність до пізнання соціальних явищ, що становить лише один із компонентів соціальних умінь і компетентності, а не вичерпує їх.

А.А. Яшина та В.П. Кисляков думають, що соціальний інтелект – це нова якість, результат розвитку, продукт формування, особистісного зростання. Людина у процесі життєдіяльності постійно співвідносить соціальні умови й свої цілі, прагне обирати найбільш адекватні механізми адаптації.

А.І. Савенков виділяє два фактори соціального інтелекту: декларативні кристалізовані соціальні знання (знання, отримані у результаті соціального навчання) і досвідно набуті знання (отримані у результаті власної соціально-дослідної практики); соціально-когнітивна гнучкість – здатність застосовувати соціальні знання під час вирішення нових проблем. А.І. Савенков пропонує виділити три групи критеріїв, що описують соціальний інтелект: когнітивні, емоційні та поведінкові.

1. Когнітивні:

• соціальні знання – знання про людей, знання спеціальних правил, розуміння інших людей;

• соціальна пам’ять – пам’ять на імена, обличчя;

• соціальна  інтуїція  – оцінка почуттів, визначення настрою, розуміння мотивів учинків інших людей, здатність адекватно сприймати спостережуване поведінки в рамках соціального контексту;

• соціальне прогнозування – формулювання планів власних дій, відстеження свого розвитку, рефлексія власного розвитку та оцінка невикористаних альтернативних можливостей.

2. Емоційні:

• соціальна виразність – емоційна виразність, емоційна чутливість, емоційний контроль;

• співчуття – здатність зважати на становище інших людей, ставити себе на місце іншого (переборювати комунікативний і моральний егоцентризм);

• здатність до саморегуляції – вміння регулювати власні емоції та власний настрій.

3. Поведінкові:

• соціальне сприйняття – уміння слухати співрозмовника, розуміння гумору;

• соціальна взаємодія – здатність і готовність працювати спільно, здатність до колективної взаємодії та як до вищого типу цієї взаємодії – колективної творчості;

• соціальна адаптація – уміння пояснювати і переконувати інших, здатність уживатися з іншими людьми, відкритість у відносинах з навколишніми.

А.М. Молокостова дає наступне визначення соціального інтелекту: це багатокомпонентна здібність розпізнавати неоднозначні сигнали й умови соціального середовища. Автор розглядає функції соціального інтелекту – пізнавально-оцінну, комунікативну і рефлексивно-корекційну. Когнітивний (пізнавальний) компонент становлять окремі розумові здібності до розуміння (розпізнавання), аналізу і синтезу реакцій та сигналів інших людей, а також умов взаємодії. Поведінковий компонент пов’язаний з ефективністю зовнішніх дій особистості на основі розуміння та оцінки умов взаємодії. Когнітивний і поведінковий компоненти узгоджуються з виділеними орієнтовною й виконавською фазами (основами) побудови діяльності. Діяльність у сфері міжособистісних відносин відбиває критерії та параметри оцінки соціальної ситуації, вибору сприятливих умов. Пізнавальні здатності, які становлять соціальний інтелект, пов’язані з особливостями і потребами особистості. Рефлексивно-корекційний компонент опосередкує зворотний зв’язок соціального світу й особистості. Рефлексія є механізмом, який забезпечує розвиток і саморозвиток соціального інтелекту. Аналіз своїх особливостей і ресурсів дозволяє особистості використовувати сильні сторони і компенсувати слабкі. Усвідомлення своїх особливостей, як природних, так і набутих, дозволяє коректувати свою поведінку щодо соціуму.