11.4. Адаптація і взаємодія відчуттів

Як показують дослідження, чутливість змінюється під впливом ряду фізіологічних і психологічних умов, серед яких особливе місце займає явище адаптації. Адаптація – це зміна чутливості, що відбувається внаслідок пристосування органу чуття до діючих на нього подразників.

Як правило, адаптація виражається в тому, що при дії на органи чуття досить сильних подразників чутливість зменшується, а при дії слабких подразників або за відсутності подразника чутливість збільшується.

Можна виділити три різновиди адаптації:

1. Повне зникнення відчуття в процесі тривалої дії подразника.

Наприклад, легкий вантаж, що покоїться на шкірі, незабаром перестає відчуватися. Звичайним фактом є і виразне зникнення нюхових відчуттів незабаром після того, як ми потрапляємо в атмосферу з неприємним запахом. Інтенсивність смакового відчуття слабшає, якщо відповідна речовина протягом деякого часу тримати у роті і, нарешті, відчуття може згаснути зовсім.

Повної адаптації зорового аналізатора при дії постійного і нерухомого подразника не настає. Це пояснюється компенсацією нерухомості подразника за рахунок рухів самого рецепторного апарату. Постійні довільні і мимовільні рухи очей забезпечують безперервність зорового відчуття.

2. Притуплюванні відчуття під впливом дії сильного подразника. Наприклад, коли ми з напівтемної кімнати потрапляємо в яскраво освітлений простір, то спочатку буваємо засліплені і не здатні розрізняти навкруги які-небудь деталі. Через деякий час чутливість зорового аналізатора різко знижується, і ми починаємо нормально бачити. Це пониження чутливості ока при інтенсивному світловому роздратуванні називають світловою адаптацією.

Описані два види адаптації можна об’єднати терміном негативна адаптація, оскільки в результаті їх знижується чутливість аналізаторів.

3. Підвищення чутливості під впливом дії слабкого подразника.

Цей вид адаптації, властивий деяким видам відчуттів, можна визначити як позитивну адаптацію.

Існує ще одне явище, яке властиве відчуттям. Воно полягає в тому, що усі види відчуттів не ізольовані один від одного, тому інтенсивність відчуттів залежить не лише від сили подразника і рівня адаптації рецептора, але і від подразників, що впливають в даний момент на інші органи чуття.

Зміна чутливості аналізатора під впливом роздратування інших органів чуття називається взаємодією відчуттів.

Розрізняють два види взаємодії відчуттів: 1) взаємодія між відчуттями одного виду і 2) взаємодія між відчуттями різних видів.

Прикладом взаємодії відчуттів одного виду є явище контрасту, що виражається в тому, що колір змінюється в протилежну сторону по відношенню до оточуючого його кольорам. Наприклад, сірий колір на білому фоні виглядатиме темніше, а в оточенні чорного кольору – світліше.

Взаємодію між відчуттями різних видів ілюструють дослідження, в яких встановлено, що освітлення очей робить чутні звуки гучнішими і навпаки, звукове роздратування (наприклад, свист) може загострити роботу зорового відчуття, підвищивши його чутливість до світлових подразників.

Впливати один на одного здатні в більшій або меншій мірі усі системи аналізаторів людини. При цьому взаємодія відчуттів, як і адаптація, проявляється в двох протилежних процесах – підвищенні і пониженні чутливості. Загальна закономірність полягає в тому, що слабкі подразники підвищують, а сильні – знижують чутливість аналізаторів при їх взаємодії.

З наведених прикладів випливає, що існують способи підвищити чутливість органів чуття. Підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів або вправи називається сенсибілізацією.

Фізіологічним механізмом взаємодії відчуттів є процеси іррадіації і концентрації збудження в корі головного мозку, де представлені центральні відділи аналізаторів. За І.П. Павловим, слабкий подразник викликає в корі великих півкуль процес збудження, який легко поширюється. В результаті іррадіації (поширення) процесу збудження підвищується чутливість іншого аналізатора. При дії сильного подразника виникає процес збудження, що має, навпаки, тенденцію до концентрації. За законом взаємної індукції це призводить до гальмування в центральних відділах інших аналізаторів і зниження чутливості останніх.

О.Р. Лурія виділяє дві сторони підвищення чутливості за типом сенсибілізації. Перша носить тривалий, постійний характер і залежить переважно від стійких змін, що відбуваються в організмі, тому вік суб’єкта виразно пов’язаний із зміною чутливості. Друга сторона підвищення чутливості за типом сенсибілізації носить тимчасовий характер і залежить як від фізіологічних, так і від психологічних екстрених дій на стан суб’єкта.

Взаємодія відчуттів проявляється в явищі, названому синестезією. Синестезія – це виникнення під впливом роздратування одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора. Найчастіше зустрічаються зорово-слухові синестезії, коли при дії звукових подразників у суб’єкта виникають зорові образи. У різних людей немає збігу в цих синестезіях, проте вони досить постійні для кожної окремої особи. Відомо, що здатність кольорового слуху мали деякі композитори (М.А. Римський-Корсаков, О.М. Скрябін та ін.).

Явище синестезії – свідоцтво постійного взаємозв’язку систем аналізаторів людського організму, цілісності чуттєвого віддзеркалення об’єктивного світу.

Підвищення чутливості аналізаторів можливе не лише шляхом застосування побічних подразників, але і шляхом вправ. Можливості тренування органів чуття і їх вдосконалення дуже великі. Можна виділити дві сфери, що визначають підвищення чутливості органів чуття: 1) сенсибілізація, до якої стихійно призводить необхідність компенсації сенсорних дефектів (сліпота, глухота) і 2) сенсибілізація, викликана діяльністю, специфічними вимогами професії суб’єкта.

Існує багато доказів того, що наші відчуття розвиваються під впливом діяльності. Так, відома надзвичайна гострота зору у шліфувальників. Вони бачать просвіти від 0,0005 міліметра, тоді як нетреновані люди всього до 0,1 міліметра. Фахівці із забарвлення тканин розрізняють від 40 до 60 відтінків чорного. Досвідчені сталевари здатні досить точно по слабких колірних відтінках розплавленої сталі визначити її температуру і кількість домішок в ній. Дегустатори можуть точно вказати не лише, з якого сорту винограду зроблено вино, але і місце, де виріс цей виноград. Досліди показують, що око художника надзвичайно чутливе до оцінки пропорцій. Він розрізняє зміни, рівні 1/60-1/150 величин предмета. Досвідчені льотчики на слух легко визначають кількість оборотів двигуна. Вони вільно відрізняють 1300 від 1340 обертів за хвилину.

Усе це – свідчення того, що людські відчуття розвиваються під впливом умов життя і вимог практичної трудової діяльності.