Розділ 16. Мова і мовлення (і.О. Філенко)
16.1. Загальна характеристика мовлення і мови
Однією з основних відмінностей людини від тваринного світу, відмінністю, що відбиває закономірності її фізіологічного, психічного і соціального розвитку, являється наявність особливого психічного процесу, званого мовлення. Мовлення - це специфічно людський спосіб формування і формулювання думок за допомогою мовних засобів, а також процес спілкування людей за допомогою мови. Для того, щоб вміти розмовляти і розуміти чужу мову, необхідно знати мову і уміти нею користуватися.
При цілісному розгляді мовної здатності людини до XX століття вчені тісно зв'язували мовлення і мову. При цьому поняття психологія мовлення і психологія мови вживалися як синонімічні. Проте на початку XX століття відомий лінгвіст Ф. де Соссюр протиставив поняття мовлення і мова. Він вважав, що мовлення породжується поточними, скороминущими станами психіки, воно є об'єктом психології; у мові ж підкреслював її стійку системну організацію і кваліфікував її як явище соціальне, що формується соціумом і має вивчатися з боку лінгвістики.
Мова - це система умовних символів, за допомогою яких передаються поєднання звуків, що мають для людей певне значення і сенс. Мова - це досить складне явище, яке породжується суспільством і є формою віддзеркалення в суспільній свідомості людей їх громадського буття. Мова - це багаторівнева система зі своїми вимогами, обмеженнями, правилами використання вербальних знаків, яким суб'єкт навчається як в природних умовах - за допомогою батьків, в сім'ї, так і в спеціальних учбових умовах, - в школі, на курсах, по підручниках, словниках.
Основне призначення мови полягає в тому, що, будучи системою знаків, вона забезпечує закріплення за кожним словом певного значення. Будь-яке значення слова - це завжди узагальнення. На відміну від мови мовленням прийнято називати сам процес словесного спілкування, який може здійснюватися у формі повідомлення, вказівки, питання, наказу. З психологічної точки зору, спілкування за допомогою мови - це не менш складне явище, чим сама мова. Для того, щоб передати за допомогою мови яку-небудь інформацію, необхідно не лише підібрати відповідні слова, що мають певне значення, але і конкретизувати їх. Всяке слово є узагальнення, тому в мові воно має бути звужене до певного рівня, або сенсу, тобто введено в певний контекст.
Окрім змісту, що передається за допомогою словесних значень, в мовленні виражається і наше емоційне відношення до того, що ми говоримо. Це явище називається емоційно-виразною стороною мови і обумовлено тим тоном звучання слів, який ми використовуємо для вимовляння висловлюваної фрази.
Таким чином, мовне спілкування - це складний і багатосторонній процес. Складнощі переходу від загальних мовних норм до їх конкретного використання призводять до того, що мовленнєві процеси дуже пізно досягають своїх максимально можливих вершин. За дослідженнями Б.Г. Ананьєва, найкращі мовленнєві результати фіксуються у віці 35-40 років. До цього мовленнєві навички розвиваються, проходячи певні періоди опанування функцій і форм. При цьому удосконалюється правильність використання вербальних знаків, їх різноманітність, виразність, точність, логічна співвіднесеність, доцільність в різних ситуаціях, розуміння, як складних текстів, так і підтексту, легкість конструювання з окремих вербальних елементів різних конструкцій.
Сучасному стану мовлення як універсальному засобу спілкування передував тривалий процес філогенетичного розвитку людини. Перехід від "ручного" або кінетичного мовлення - жестів до власне звукового мовлення, ймовірно, почався більше 100 тисяч років назад. Швидше за все, це було пов'язане з розвитком виробництва і первинним розподілом праці, коли виникла істотна потреба в мовленні. Звукове мовлення відразу не було таким досконалим, як зараз. Спочатку слова, як і жести рук, мали дуже загальні, розпливчаті значення. Одне і те ж слово могло використовуватися для позначення різних за змістом предметів. Подібне явище дістало назву первісного полісемантизму, або багатозначності слів.
Найімовірніше, що на першому етапі виникнення і розвитку звукового мовлення не було ні дієслів, ні іменників, ні інших частин мови. Тому перші мовленеві форми були дуже примітивні. У них не знаходилося ні прихований зміст, ні контекст. Мова використовувалася тільки для передачі якої-небудь інформації і не була пов'язана з передачею емоційного стану особи, яка говорить. Потім під впливом праці відбувався розвиток значень слів. Слова не лише набували конкретнішого смислового значення, але і диференціювалися по граматичних формах. Усе це привело до формування мови із складною морфологією і складним синтаксисом.
Наступним етапом розвитку мови стало створення писемності. Письмове мовлення, як і усне, у своєму розвитку пережило ряд етапів. Спочатку письмові знаки виникли і розвивалися під впливом кінетичного мовлення, а пізніше, з виникненням звукового мовлення, письмові знаки стали відбивати сенс звуків, що привело до виникнення писемності сучасного буквено-фонетичного типу. Таким чином, людське мовлення, як і людське мислення, є продуктом суспільно-історичного розвитку, в ході якого мовлення стало виконувати ряд функцій і зайняло одне з самих значущих місць в психічному і соціальному житті людини.
Людська здатність володіти словом, що вивчається психологією мовлення і психолінгвістикою, багатогранна і включає ряд необхідних компонентів. Відповідно до цих компонент описується загальний контур мовленнєвої взаємодії (рис.16.1). Повна форма мовленнєвого процесу припускає участь в ньому не менше двох партнерів залучених до комунікації. Вони пов'язані повідомленнями, що направляються і приймаються, утворюють контур мовленнєвої взаємодії. Кожен з учасників спілкування може або говорити, або слухати.
Рис.16.1. Проста схема контуру мовленнєвої взаємодії.
Необхідним елементом даного контуру є вимовний блок, що включає органи артикуляції і утворення голосу (А). Спілкуючись, ми також сприймаємо і розуміємо мову інших людей, що здійснюється за посередництва сприймаючого блоку, в усній мові - органу слуху (В). Зазначимо, що мовлення будується на основі прихованої від безпосереднього прояву системи мови, вироблених в дитинстві мовних умінь і навичок. А що особливо важливе - це можливість вираження через мовлення психологічного змісту, думки, почуттів, спогадів. За допомогою вимовних слів ми зовнішніми засобами виражаємо внутрішні, приховані від інших психологічні стани. Блок С - внутрішнє мовлення - прийнятий для позначення такого роду прихованих внутрішніх процесів, що мають місце під час розмови.