14.8. Зв‘язок мислення з іншими психічними явищами

Різні психічні явища не відділені одне від одного нездоланними перегородками, не жорстко відособлені один від одного, а навпаки, тісно пов‘язані один з одним, постійно перетікають одне в одне або включаються у склад і протікання один одного. У цьому сенсі мислення – не якийсь замкнений маленький світ у нашій психіці, воно тісно пов‘язане з іншими психічними явищами. З одного боку, воно впливає на них, з іншого – вони впливають на нього.

Зв‘язок мислення та мови дуже тісний (у деяких підручниках навіть є окремий розділ «Мислення і мова»). Мова, мовленнєве спілкування організовують процес розвитку мислення уже у самих його витоків: згадаємо наочно-дійове мислення дитини: за допомогою слів виділяються та фіксуються і самі предмети, і їх суттєві властивості, і дії дитини з предметом; величезну роль відіграє мова і у наочно-дійовому мисленні: виділяє неяскраві, але суттєві ознаки предметів, щоб вони не затулялись більш яскравими, але не суттєвими. Центральну роль мова відіграє і у становленні та перебігу словесно-логічного мислення (мова і вголос, і внутрішня) – воно переважно здійснюється за допомогою внутрішнього мовлення. І основні форми мислення (поняття, судження, умовивід та ін.) без мови просто не існують. Можна сказати, мислення просто наскрізь пронизано мовою.

Разом з тим було б помилкою цей зв‘язок, цю єдність абсолютизувати. Безперечно, що існують і такі прояви мислення, які здійснюються поза мовою.

Це і більш ранні та примітивні форми наочно-дійового мислення у дитини і у мавпи (наприклад, підтягування довгої палиці за допомогою короткої, щоб нею дістати банан), і деякі прояви образного мислення (розробка дизайну кімнати, образні переміщення об‘ємних тіл у просторі, мислення композитора під час складання музики, мислення художника при створенні картини).

Дискусійним є питання стосовно участі мови в інтуїтивному мисленні. З одного боку, є безліч свідчень учених про те, що вони мислять без слів. Наприклад, А. Ейнштейн, говорячи про створення теорії відносності, помітив: «Ці думки з‘явились не у якійсь словесній формі. Я взагалі вельми рідко думаю словами. Приходить думка – а потім я можу спробувати її виразити словами». З іншого боку, є свідчення, що мова, хоча і у скритому і неусвідомленому вигляді, все ж таки існує (поряд з образами) і у цьому виді мислення. Досліджували вчених і винахідників у процесі розв‘язання ними різних мислительних задач. До органів артикуляції, в області гортані, прикріпили датчики, що тонко уловлюють їх збудження (яке, як відомо, є показником наявності внутрішньої мови). У більшості із них (але не у всіх!) на багатьох етапах розв‘язання задачі (але не на всіх!) все ж були зафіксовані ці збудження. При цьому, деякі досліджувані, у яких вони були явно зафіксовані, у своїх самозвітах згадували про швидке і нечітке звучання слів всередину них, інші ж стверджували, що вони мислили без слів. Це питання, безперечно потребує подальшого вивчення.

Крім того, потребує уточнення розуміння зв‘язку мислення з мовою і відносно мислення словесно-логічного. З одного боку, воно безперечно протікає у словах (згадаємо низку умовиводів, використання виражених словом понять). Але з іншої сторони, усім нам знайома проблема адекватного вираження думки у словах (згадаємо Ф.Н. Тютчева: «Мысль изреченная есть ложь»). Якщо ми болісно шукаємо слова для точного вираження нашої думки, то це означає, що, по-перше, вона ще не виражена у словах (або у крайньому разі виражена у словах лише частково, а частково поза словами) і, по-друге, вже безперечно існує як така, якщо ми здатні оцінити: ця фраза для неї не підходить, а ця ближче, мабуть, вже точна.

Зв‘язок мислення із пам‘яттю. Цей зв‘язок двосторонній. З одного боку, мислення для свого перебігу гостро потребує пам‘яті. Пам‘ять довготривала актуалізує необхідний для мислення матеріал: самі поняття, що широко використовуються мисленням, знання про суттєві ознаки та зв‘язки предметів, способи раніше розв‘язаних задач для переносу у нову ситуацію і т. ін.. І чим більше подібної інформації залучається, тим ширші можливості для мислення. Як відомо, пуста голова не думає. Втім, інколи, у поодиноких випадках, пам‘ять може мисленню і заважати: наприклад, видавати одне за одним лише стереотипні, найбільш звичні рішення, які перешкоджають виробленню нового, нестандартного.

Велика роль пам‘яті короткочасної у здійсненні мислення, особливо коли воно протікає у внутрішньому плані дій. Адже будь-яка більш-менш глибока і серйозна думка завжди розгорнута у часі і складається із декількох ланок («Якщо є це, то за умови того, можливе або те, або це; щоб отримати «це», сюди потрібно добавити те-то і т.д.» – тут як мінімум шість, окремих ланок – предметів думки). Щоб така низка не розпалась, вона повинна міцно утримуватись у короткочасній пам‘яті (просто кажучи: думаючи про наступне, я повинен пам‘ятати, про що подумав тільки що і до чого взагалі веду думку). Тому чим краща у людини короткочасна пам‘ять, тим більш сприятливі складаються умови для успішності мислення.

З іншого боку, мислення активно бере участь у процесах запам‘ятовування і відтворення знань, процеси мислення складають «кістяк» усіх слів запам‘ятовування у словесно-логічній пам‘яті. Щоб пересвідчитись у цьому, попробуйте запам‘ятати текст, який ви погано зрозуміли, - нічого не вийде. Але як тільки ви його зрозумієте – ви відразу ж його запам‘ятаєте.

Зв‘язок мислення з уявою настільки тісний, що у деяких підручниках є єдиний розділ «Мислення та уява». Ці процеси схожі за структурою, за змістом задач, що розв‘язуються ними, за участю у творчості. Більш детально це питання розглянуто у розділі «Уява».

Зв‘язок мислення з емоціями. Досить часто ці два психічних явища один одному протиставляють (згадайте розхожу фразу: «Відключи емоції, тут потрібне мислення», а також словосполучення «холодний розум»). У дійсності мислення з емоціями скоріше товаришує, ніж протистоїть. Справа у тому, що будь-який процес мислення (навіть словесно-логічного) складається цілком із вдалих знахідок і невдалих заходів. У відповідності до загального правила виникнення емоцій, перші породжують емоції позитивні (задоволення, радість, захват), другі – негативні (зневіру, відчай, тривогу, що задача не буде розв‘язана, страх негативних наслідків цього). Крім того, емоції не тільки відображають проміжні та заключній результат розумового процесу, але вони ще інколи і регулюють його хід. Так, якщо людина наближається до привабливого рішення, хоча цього ще не усвідомлює, у неї формується загальний емоційно-позитивний тон, який сприяє тому, щоб вона з цього шляху не сходила (адже мислення, згадаємо, має і неусвідомлюваний рівень свого перебігу, а саме на ньому і формується передчуття близького успішного рішення).

Поряд з тим, що емоції впливають на мислення, є зворотна сторона цього зв‘язку: мислення також може впливати на емоції. Уявіть: вас хтось штовхнув. Спалахує бурхливе обурення! Але задумайтесь на хвильку, вникніть у ситуацію, осмисліть її: адже ця людина зробила це ненавмисно. Так завдяки включенню мислення ви регулюєте, організуєте свої емоції.

Більш того, загальний рівень розвитку мислення залежить за інших рівних умов від того, які центри мислення у мозку (перш за все тім‘яно-скронева-потилична кора і її лобні ділянки) пов‘язані з центрами емоцій (перш за все у гіпоталамусі). В експериментах з фіксуванням електроенцефалограми у дітей різного віку було виявлено, що в одних із них активація центрів мислення викликає і підтримує активацію центру переважно позитивних емоцій, у других – негативних, а у третіх – ні тих ні інших (або обох в однаковій мірі). Іншими словами, перші у процесі мислення переживають в основному радість, другі – незадоволеність, треті – ні те ні інше. Чи потрібно говорити, що найбільш високі показники якості мислення виявились у перших: вони отримують задоволення від процесу мислення, і тому вони за інших рівних умов у мислення включаються частіше і продовжують його довше, - а це як-не-як його інтенсивне тренування.

Знання про те, що мислення може породжувати емоції як позитивні, так і негативні (у всіх; але у одних частіше позитивні, у інших негативні) корисно використовувати у роботі з дітьми. Навіть якщо дитина припускається помилки. Її корисно все рівно підбадьорювати, – адже порцію негативних емоцій вона уже сповна отримала від своїх невдач; але щоб процес мислення для неї жорстко не пов‘язувався з біллю та тривогою, їй потрібно обов‘язково дати порцію позитивних емоцій – за старання, за окремі вдалі спроби, за те, що вона все-таки продовжила, не дивлячись на невдачі, думати знову і знову!