14.5. Розвиток мислення як засвоєння соціального досвіду

Для процесу розвитку мислення характерним є те, що дитина постійно пробує різні варіанти дій, перебирає різноманітні предмети, тобто вона весь час активна та діяльна. Особливо яскраво це проявляється на стадії наочно-дійового мислення. Але зазначимо наступне: дитина, не дивлячись на свою бурхливу активність, при цьому далеко не винаходить самостійно способи мислення, а засвоює соціальний досвід, привласнює вже існуючі у суспільстві способи.

Якби вона винаходила їх самостійно, на це невистачило б життя. У ході розвитку людства ці способи винаходилися протягом багатьох тисячоліть зусиллями великої кількості людей. І зараз вони раз і назавжди стали надбанням людського суспільства. Дитина, яка з‘явилась на світ застає перед собою (або навколо себе) це суспільне надбання як готову передумову для свого власного розвитку, і її задача – поступово його привласнювати, оволодівати ним, навчатися йому.

При цьому мислення як суспільне надбання існує перед нею не в якійсь абстрактній формі, а у двох конкретних матеріальних формах, які між собою тісно взаємопов‘язані і не можуть існувати одна без одної. По-перше, це різноманітні матеріальні носії людської культури, в якій втілились результати людського мислення: предмети побуту (ложка, чашка, дитячі іграшки), знаряддя виробництва (молоток, рубанок), мова, технічні засоби, книги, комп’ютери та комп’ютерні програми та ін. По-друге, це дорослі люди – живі носії мислення; у дитинстві вони придбали здатність ефективно мислити, а у дорослому віці досягли легкості і досконалості у її використанні.

Щоб дитина навчилась ефективно мислити, повинні бути поряд дорослі, саме вони її вчать, про що мислити, за допомогою чого мислити, як це робити правильно та ін. Без дорослих дитина цього не засвоїть. Але одних лише дорослих самих по собі недостатньо. Дорослі вчать дитину мислити через безпосередньо матеріальні носії культури: показуючи як конкретно потрібно діставати палкою підвішений предмет, як конкретно вибрати найбільш підходящу палку із декількох і т. ін., при цьому виділяє для дитини суттєві ознаки об‘єктів і розкриває особливості їх взаємозв‘язку, результати впливу одним на інший, а також все виділене перед дитиною позначає словом. Самі по собі предмети дитину навчити мислити не можуть, для розкодування закладених у них властивостей потрібен дорослий; але і сам по собі дорослий навчити мислити не може, він може це зробити лише використовуючи цей культурний матеріал. Таким чином, дитина привласнює собі здатність мислити тільки завдяки тому, що вона живе у суспільстві і за рахунок цього спілкується з дорослими людьми та контактує з предметами людської культури.

Однак при всьому цьому було б грубою помилкою уявляти собі дитину як істоту пасивну, в яку дорослий втовкмачує за допомогою предметів здатність мислити. Навпаки, дитина при цьому надзвичайно активна! Більше того, за відсутності такої її активності, поза нею ніякого засвоєння мислення не відбудеться. Іншими словами, мислення при цьому в дитину не вкладається зовні, не вбивається, а вона сама проявляє активність, щоб його привласнити, - це процес активного привласнення нею здатності мислити, тобто вона сама робить її своєю (хоча і з допомогою дорослих та предметів).

Справа у тому, що єдиним «каналом», через який дитина може від суспільства всмоктати здатність мислити, є її власна діяльність. Її, безсумнівно, і спонукає, і строїть, і коректує дорослий, але все-таки здійснюється не ним, а власне самою дитиною! Дорослий не просто показує дитині предмети або розповідає про них, а у першу чергу організовує складну діяльність дитини з цими предметами, або іншими словами, надає людські, культурні, «розумні» форми загальній активності дитини, яка їй властива від народження (буквально: дорослий бере у свою велику руку маленьку руку дитини, вкладає в неї предмет і починає буквально виліплювати дії дитини з ним).

Таким чином, засвоєння дитиною соціального досвіду мислення відбувається у ході складного процесу, у якому активна і сама дитина, і дорослий, який задає їй способи дій з предметами.

По мірі засвоєння дитиною вміння мислити поступово відпадає необхідність у присутності поряд дорослого і його активності; зараз дитина вже може здійснювати розумову активність і самостійно. Самостійно – лише прості її способи, але складні – ще обов‘язково у співробітництві з дорослим. По мірі засвоєння мислення у дитини все більше зростає діапазон тих розумових дій, які вона може здійснювати самостійно. Тобто зараз вона може мислити і наодинці, засвоєне через спілкування з дорослим мислення стало зараз її власним внутрішнім надбанням, доступним для неї і притаманним їй психічним процесом. Проте необхідність у спілкування з дорослим залишається для розвитку мислення ще надовго. Згадаємо: навіть дуже розумні вчені і то відвідують лекції своїх колег, постійно читають наукову літературу, приймають участь у диспутах, – тобто у тій чи іншій мірі продовжують привласнювати соціальний досвід мислення. Для мислення як ні для жодного іншого психічного процесу вірною є істина: вік живи – вік навчайся! Але фактично майже неможливо одній людині засвоїти весь той суспільний багаж мислення, який накопичило декілька поколінь людей.

Для правильного розуміння процесу засвоєння мислення дитиною звернемо увагу на важливий момент, який має практичне значення. Було сказано: способи мислення дитина не відкриває сама, а їй їх задає дорослий. Це вірно у цілому, по суті, так би мовити, у макромасштабі. Проте із цього не випливає, що перед дитиною не потрібно ставити задач на самостійне відкриття, винахід способу мислення у конкретних проблемних ситуаціях; більше того, це абсолютно необхідно! Дитина не тільки повинна, але і може приходити до подібних самостійний винаходів (правда, лише стосовно поодиноких аспектів, поодиноких задач – тобто у мікромасштабі). Безглузда будь-яка крайність: як все задавати дитині ззовні, так і постійно вимагати від неї лише самостійних відкриттів, - потрібний оптимальний баланс між ними. Наприклад, спочатку, щоб дитина краще засвоїла новий спосіб, можна надати можливість їй розв‘язати задачу самостійно; не впоравшись із нею, вона с більшим завзяттям засвоїть спосіб, який ви задасте їй ззовні; коли вона оволодіє цим способом, ставте перед нею для самостійного рішення такі задачі, в яких цей спосіб потрібно застосувати у дещо зміненому вигляді або у поєднанні з іншими, вже раніше засвоєними нею способами. Потрібно мати на увазі, що такі відкриття дитина зазвичай удосконалює на базі вже добре засвоєного суспільного досвіду, і у міру розвитку її мислення таких задач потрібно ставити все більше і більше.

Таким чином, процес розвитку мислення дитини є складне поєднання різних спрямованих один на одного сил: з одного боку, суспільство задає дитині мислительні способи, з іншого – вона при цьому активна сама; і більше того, навіть деякі із цих способів може відкривати самостійно.