14.4. Види мислення і рівні його протікання

Мислення людини надзвичайно різноманітне. Мисленням називають не одне єдине психічне явище, а цілий ряд досить різних явищ, іноді по зовнішніх своїх проявах зовсім несхожих одне на інше, але такими, що володіють істотними ознаками, які характеризують будь-яке мислення, незалежно від яких би то не було нюансів його протікання. Проста аналогія: те, що називають плодом, - у природі просто не існує; замість цього є конкретні вишня, абрикос, персик, горобина й т.д. Точно також і мислення звичайно проявляється не саме по собі в абстрактній якості, а через численні конкретні свої види. Існують різні класифікації видів мислення. Нижче перераховані основні з них.

1. Образне й словесне мислення. Ця класифікація тісно пов'язана з етапами розвитку мислення у дитини: наочно-образним і словесно-логічним мисленням. Справа в тому, що будь-який більш ранній етап мислення, змінившись наступним, більш пізнім, аж ніяк не зникає безвісти й не розчиняється в ньому. Він у всіх своїх якостях зберігається й продовжує існувати поряд з наступним. Більше того, не просто існувати, а ще й розвиватися, удосконалюватися й ускладнюватися. У тому числі й за рахунок включення в його склад деяких можливостей і досягнень етапу наступного. У цьому смислі можна сказати, що історія (етапи) розвитку мислення дитини трансформуються в його види, що співіснують у дорослого.

Відносно найбільше раннього етапу розвитку: наочно-дійового мислення, можна укласти досить упевнено, що він ні в якій мері не залишається таким, яким властивий дитині 1-3 років; він наскрізь пронизується компонентами наступних етапів і вступає з ним нероздільний синтез; його переважання у дорослої людини є зовсім нетиповим.

А от наочно-образне мислення, що переважає у дитини у віці 3-6 років, зберігається й у наступні вікові періоди й при цьому змінюється у двох основних напрямках: а) залишаючись образним по суті (діє образами предметів), значною мірою втрачає властивість наочності (тобто прив’язаності до конкретної ситуації й необхідності сприймати предмети), замість цього з'являється можливість маніпулювати цими образами поза сприйняттям предметів: по пам'яті за участю уяви; б) воно також стає в більшому або меншому ступені логічним: погоджується з об'єктивними властивостями предметів, враховує їх глибинні, істотні зв'язки й відносини (а не тільки й не стільки лише лежачі на поверхні яскраві, помітні властивості, які найчастіше виявляються несуттєвими). Така трансформація цих якостей мислення робить необхідною заміну термінів «наочно-образне» і «словесно-логічне» мислення, що характеризує етапи його розвитку, на терміни «образне» і «словесне», що є характеристиками видів мислення у старшої дитини (після 7-8 років) і в дорослого.

При цьому часто буває так, що ці два види мислення в людини сформовані не рівною мірою, а одне краще, інше гірше; із цим пов'язаний і факт переваги в мисленні людини одного із цих двох видів. Яке із них виявиться переважаючим, визначається сполученням двох факторів: а) особливостями навчання, виконуваною діяльністю й здобутим досвідом, (людина краще мислить образами, ніж поняттями тому, що так її навчали, такий досвід вона придбала у виконуваній нею діяльності) і б) вродженими особливостями мозку, зокрема, перевагою лівого, словесного, або правого, образного, мислення (у кого яка півкуля є домінуючою, у того за інших рівних умов легше й на більш якісному рівні формується один із цих двох видів мислення).

У житті зустрічаються завдання, які легше вирішуються засобами мислення словесного, і завдання, які легше розв'язуються засобами мислення образного; є й такі завдання, що люди з перевагою або одного, або іншого виду мислення, різні завдання вирішують із різною ефективністю: одним легше даються одні, іншим - інші; а також схильні однакові завдання вирішувати в різному стилі, із застосуванням різних способів, властивих цим двом видам мислення. Досить рідко, але все-таки зустрічається й такий щасливий випадок, коли в однієї людини обидва ці види мислення розвинені на високому рівні, причому в неї не тільки може добре протікати кожен із цих двох видів окремо, але вони й здатні взаємодіяти, взаємопроникати один в одного, ведучи постійний діалог у пошуку оптимального рішення.

2. Дискурсивне й інтуїтивне мислення. Перше припускає більш-менш розгорнуте міркування (уголос або у внутрішній мові), вихідні посилки, проміжні висновки, гіпотези, що перевіряються і т.д. добре усвідомлюються; до кінцевого результату людина приходить через ланцюжок послідовних кроків. Друге характеризується відсутністю подібних обґрунтувань і кроків, а досягається як би відразу, дещо для людини зненацька, і вона може сходу обґрунтувати отриманий результат, хоча він абсолютно правильний: тут він досягається не поступовими кроками, а як би одним стрибком.

Для розуміння двох наступних класифікацій мислення варто мати на увазі, що в них термін «теоретичне» вживається в зовсім різних значеннях, які неприпустимо плутати (просто така двозначність цього терміна в психології склалась).

1. Практичне й теоретичне мислення. Вони різняться по сферах свого застосування. Перше націлено на рішення завдань побутових прикладних, пов'язаних з організацією конкретних предметів або побудовою конкретних дій. Теоретичне ж мислення спрямоване на зміст відстороненого від життя характеру: на наукові знання, світоглядні установки, рішення світових проблем.

2. Емпіричне й теоретичне мислення. Вони різняться по ступені глибини аналізу явищ і по змісту застосовуваних для цього способів. Емпіричне відображає окремі ознаки предметів і явищ і на цій основі дозволяє порівнювати їх (виділяти загальне й різне). Узагальнення ґрунтується на зовнішніх, не обов'язково істотних, формально загальних їхніх властивостях. Таке мислення обмежене рухом у сфері зовнішніх сторін буття й відображує світ у його готовому, «застиглому» виді. Теоретичне ж спрямоване на виділення сутності, глибин буття й відображує аж ніяк не лежачі на поверхні істотні відносини в предметах і явищах, схоплюючи їхню внутрішню основу, становлення й розвиток. Такій специфіці змісту теоретичного мислення відповідають і специфічні способи його здійснення: а) на основі аналізу фактичних даних і їхнього узагальнення виділяється змістовна, реальна абстракція, що фіксує сутність досліджуваного конкретного явища й називана його «вихідною клітинкою»; б) потім шляхом розкриття протиріч у цій «клітинці» і виявлення способів вирішення, здійснюється поступове сходження від абстрактної сутності цього загального відношення до єдності різноманітних сторін того, що розвивається до цілого, до його конкретних проявів.

3. Об'єктне, соціальне і особистісне мислення. Об'єктне (не плутати з об'єктивним!) – це про різні предмети і явища зовнішнього світу, які безпосередньо не пов'язані з людьми і їхніми взаєминами, наприклад: рішення завдань по математиці або фізиці, рішення головоломок, удосконалення верстатів або побутових приладів.

Соціальне – про інших людей, їхні взаємини, а також різноманітні соціальні ситуації, наприклад: як примирити двох посварених людей; що очікувати від конкретної людини в конкретній ситуації, як задурити людей, щоб вони відносили гроші в створений аферистами банк.

Особистісне – про самого себе й рішення своїх особистісних проблем, наприклад: як краще спланувати свій життєвий шлях на найближчі роки, як перебороти сором'язливість, яке із двох можливих місць роботи для себе вибрати.

Буває так, що в людини всі ці три види мислення розвинені однаковою мірою, але бувають і випадки їхнього нерівномірного розвитку: так, у когось прекрасно працює мислення об'єктне, але його постійно підводить мислення соціальне; інший блискуче знаходить нестандартні рішення самих заплутаних соціальних ситуацій, але зате «мілко плаває» у матеріалі об'єктом.

4. Догматичне, нігілістичне, плюралістичне і критичне мислення. Догматичне ґрунтується на раз і назавжди жорстко обраних (або нав'язаних) посилках, принципах, які не піддаються перегляду або корекції, а навпаки, наполегливо реалізуються навіть у тих ситуаціях, коли вони недоречні; воно твердо пронизане стереотипами, що закріпилися, і підлегле деяким непорушним правилам.

Нігілістичне, на противагу першому націлене на повалення будь-яких посилок, канонів, стереотипів, їхнє ігнорування або навіть «висадження», при цьому вістря мислення спрямоване на доказ того, що всі вони невірні, а замість них пропонуються якісь досить сумнівні принципи або не пропонується нічого.

Плюралістичне припускає визнання й облік одночасно самих різних посилок і правил, широкий діапазон різних підходів, і все це різноманіття мирно уживається в процесі мислення й іноді навіть плідно один з одним взаємодіє.

Критичне припускає детальний аналіз, дослідження таких підстав мислення, у результаті чого деякі із них визнаються й затверджуються, деякі відкидаються як неспроможні, а деякі в тому або іншому ступені уточнюються, коректуються.

З питанням про види мислення тісно пов'язане питання про рівні його протікання. Кожен з рівнів не являє собою самостійного виду мислення, а характеризує лише деякі аспекти, нюанси, сторони його протікання. Існують наступні основні рівні протікання мислення.

1. Довільне й мимовільне мислення. Перше відбувається цілеспрямовано, з нашої ініціативи, під нашим (менш або більш повним) контролем, а іноді навіть і з деяким зусиллям. Друге починається й триває як би саме собою, без нашого (принаймні скільки-небудь виразного) наміру й зусилля (порівняйте з мимовільними пам'яттю й уявою).

2. Свідоме й несвідоме мислення. Перше нами визнається в тому розумінні, що ми усвідомлюємо, по-перше, сам факт наявності в нас такого мислення, по-друге, його змісту (про що конкретно ми мислимо), по-третє, ті або інші етапи, нюанси, способи процесу мислення. Друге нами не усвідомлюється (або усвідомлюється лише надзвичайно смутно) у всіх цих трьох аспектах. Несвідоме мислення часто пов'язане з мисленням інтуїтивним, а також з рішенням різноманітних наших особистісних проблем.

3. Мислення на рівні дій, умінь і навичок. У найбільш яскравому виді рівень дій проявляється тоді, коли людина вперше зіштовхується з незнайомою ситуацією, незвичним завданням – і починає поступово намацувати шлях до її рішення. Мислення на рівні вмінь – коли людина цю схему знає й її застосовувати. Кажуть: такий тип завдань вона вирішувати «уміє», тобто знає, як. А на рівні навички – коли в ході тренування рішенням подібних завдань вона настільки добре освоює цю систему, що застосовує її майже автоматично, не замислюючись над нею (і найчастіше діючи по ній «у розумі», без усяких записів на папері).

У реальному процесі мислення звичайно рівні дій, умінь і навичок перемежовуються: якісь стадії мислення реалізуються на рівні дії (стосовно них готові вміння відсутні, якісь на рівні вмінь, а якісь на рівні навичок). Часто на рівень навичок передаються деякі рутинні операції, які можна легко формалізувати, і для цього необхідна тривале тренування. Так, наприклад, будь-який дорослий у запропоновані йому словах може легко й безпомилково відшукати приставку, корінь, суфікси й закінчення, лише швидко на них глянувши, а також визначити граматичну приналежність цих слів: іменник, дієслово, прислівник і т.п. Аналогічно досвідчений лікар по кольору шкіри хворого, його голосу й особливостях кашлю може швидко поставити правильний діагноз.

Розумові вміння й навички особливо важливу роль грають у процесі розуміння текстового матеріалу. У кожного школяра й студента такі вміння й навички необхідно сформувати – і тоді він буде легко справлятися навіть із дуже складними текстами. Розуміння всього того, що викладено в тексті, вимагає не тільки уважного його прочитання, але й детального його осмислення, проникнення в нього, розкриття всіх істотних зв'язків між елементами матеріалу, що викладається. А для цього важливо знати, які взагалі бувають тексти, що таке структура тексту, і мати хоча б загальне уявлення про деякі типові, найпоширеніші варіанти таких структур. Знання структури тексту сприяє різкому полегшенню його розуміння, - адже в цьому випадку учень буде чітко знати, які найбільш важливі структурні елементи в містяться у тексті, тобто що саме йому доведеться розкрити й для себе усвідомити; воно задає йому головні орієнтири, по яких буде просуватися процес розуміння тексту. Фактично це значить, що в процесі читання доцільно складати його схему, що забезпечує більш глибоке його розуміння, а також допоможе істотно поліпшити і його запам'ятовування.