14.3. Логічні форми мислення

Питання про логічні форми мислення (тобто форми, в яких фіксуються, закріплюються, здійснюються кінцеві та проміжні процеси мислення, форми в яких він здійснюється) тісно пов‘язані з питанням про способи мислення. Кожній формі мислення відповідають пов‘язані з нею способи, спрямовані на її формування, збагнення, уточнення і використання у загальному процесі мислення. Спочатку наведемо збірну таблицю основних форм мислення та способів що пов’язані з ними.

Основні логічні форми мислення	Пов‘язані з ними способи мислення
Поняття	Засвоєння, визначення, уточнення, формування та співвідношення понять
Судження.	Розуміння, формулювання, уточнення співвідношення суджень
Умовивід	Побудова умовиводів, їх низок і систем
Гіпотеза	Формулювання, уточнення та перевірка гіпотез
Модель	Розуміння, побудова моделей і робота з ними
Теорія	Засвоєння, побудова, уточнення та розвиток теорій

Поняття – це думка про предмет або явище, яка відображає його загальні та суттєві ознаки. Наприклад, «вантажівка» - це автомобіль для перевезення вантажів. При цьому неважливо, якого він кольору, старий чи новий, завантажений у даний момент чи порожній, їде дорогою чи стоїть на узбіччі – це все ознаки несуттєві і у понятті не відображаються. Але вони можуть відображатись в образі сприймання, в уявленні що зберігається у пам‘яті – в цих формах відображення, суттєві і несуттєві ознаки не роздільні. У понятті, на відміну від них, фіксуються ознаки лише суттєві і лише загальні для цілого класу подібних предметів.

Поняття бувають різного ступеню загальності: від конкретних до всезагальних. Такий рух до всезагальності виявляється, наприклад, у наступних низках понять: вантажівка – автомобіль – транспортний засіб – створений людиною механізм; сіамська кішка – кішка – ссавець – тварина – жива істота.

Важливо, щоб у кожному понятті відображались саме всі загальні і суттєві ознаки, жодного несуттєвого. Наприклад, до поняття «квадрат» входять наступні ознаки: чотирикутник; прямі кути; рівні стороні; при цьому зайвими є ознаки на кшталт: має рівні діагоналі; довжина кожної сторони дорівнює 4 см.

Далеко не кожне поняття можна визначити так чітко, як «квадрат», іноді ці ознаки виділяються і відображаються інтуїтивно, і всім загалом зрозуміло, про що йде мова, хоча можуть бути різночитання у нюансах; так виявляється, наприклад, з поняттями: «справедливість», «порядність», «інколи», «недовго».

Поняття існують і функціонують не ізольовано, а у системі, у взаємозв‘язках з іншими поняттями, і лише через співвіднесеність з ними набувають своєї визначеності. Наприклад, поняття «друг» стає набагато більш точним через його співставлення з такими поняттями, як: приятель, знайомий, сусід, співробітник, брат, попутник, ворог, суперник та ін., а поняття «інколи» - через співвіднесеність з: ніколи, завжди, часто, рідко, інколи, майже завжди та ін.

Судження – це фіксація зв‘язку між двома (інколи і більше) поняттями або їх властивостями. Вони бувають одиничними («Цей Іван – порядна людина»), частковими («Деякі студенти вивчають лінгвістику») та загальними («Всі студенти здають сесію»); а також стверджуючими (всі щойно наведені приклади) і заперечуючи ми («Кішки не дихають зябрами»); а також оповідальними (всі вище наведені приклади) і умовними («якщо йде дощ, то дорога мокра»); а також істинними («Тіла складаються з молекул»), сумнівними («Можливо, існують «гравітони» – перенощики гравітації) і хибними (2х2= 5).

Судження також зазвичай існують та функціонують лише у системі, і у своїй сукупності вони один одного взаємоуточнюють та взаємодоповнюють. Наприклад, виділіть із цього підручника будь-яке коротке речення, що містить судження. Звичайно, у ньому є певна інформація, і ви її зможете зрозуміти. Однак набагато глибше ви її зрозумієте, якщо прочитаєте також сусідні судження: вони чимось доповнюють, чимось уточнюють, чимось розширюють або звужують інформацію, що міститься тільки у тому, яке ви прочитали спочатку.

Судження утворюються двома способами: а) безпосередньо на основі подій та явищ, які сприймаємо («Ця палка – дуже важка», «Всі м‘ячі легко відскакують від стіни»), та б) на основі умовиводів, поза безпосереднього спостереження ситуації.

Умовивід – це перехід від двох (або декількох) вихідних суджень до деякого нового. Особливі цінність умовиводу полягає у тому, що ці нові знання добуваються не безпосередньо із досвіду, із спостереження ситуації, а із знань які маємо (можна сказати, інформація породжує інформацію).

У найпростішому випадку умовивід складається із двох вихідних посилань та зробленого на їх основі висновку (породженого із них нового знання), наприклад: («Якщо студент добре вчиться протягом семестру, то він добре складає сесію. Якщо студент добре складає сесію, то він отримує стипендію. Отже, якщо студент добре вчиться протягом семестру, то він отримує стипендію»), («Числа, написання яких закінчується двома нулями, діляться на 4. Число 3100 закінчується двома нулями. Значить, число 3100 поділиться на 4»).

Серед великого розмаїття умовиводів особливо виділимо два їх види, що відіграють важливу роль у процесі мислення: дедуктивний та індуктивний.

Дедуктивний являє собою перехід від знання загального до конкретного, наприклад: «Всі люди – смертні. Сократ – людина. Отже Сократ - смертний».

Індуктивний являє собою, навпаки, перехід від конкретних знань до більш загальних, наприклад: «Коло перетинається прямою у двох точках. Еліпс перетинається прямою у двох точках. Парабола перетинається прямою у двох точках. Гіпербола перетинається прямою у двох точках. Коло, еліпс, парабола та гіпербола - це види конічних перерізів Всі конічні розрізи перетинаються прямою у двох точках».

Потрібно мати на увазі, що (за умови правильності вихідних посилань) дедуктивні умовиводи завжди приводять до істинного знання, у той час, як індуктивні – лише до вірогідного (так як, у зв‘язку з плином часу завжди може виявитись будь-який одичний випадок, що не вкладається у цю схему, і тоді вона вся може розвалитись).

Гіпотеза – це така форма мислення, за якої на основі аналізу та синтезу цілої сукупності посилань висувається деяке достатньо, хоча і не повністю аргументоване припущення, яке потребує перевірки на практиці, і для цієї перевірки одночасно розробляються процедури, за результатами яких можна робити висновок стосовно підтвердження або не підтвердження гіпотези. Якщо припущення підтверджується частково, то до нього вносять відповідні уточнення, доповнення або обмеження.

Моделювання – це така форма мислення, за якої на основі попередньої детальної інформації про об‘єкт чи явище (сукупності вихідних посилань) розроблюються певні загальні та суттєві його властивості; у подальшому ця модель детально досліджується, за необхідності до неї вносять уточнення; як результат досягається таке уявлення про об‘єкт, яке цілком адекватно відображає саме його суть, тобто тільки загальне і суттєве.

Теорія – це одна із самих складних форм мислення; система взаємопов‘язаних суджень (частина із яких отримані із досвіду, частина через умовиводи, перевірку гіпотез та моделювання) яка досить повно та адекватно відображає певну сферу дійсності в її найбільш загальних властивостях та суттєвих зв‘язках; ця система відкрита для подальшого розвитку включення до неї нових відомостей, переструктурування та уточнення наявних.