Розділ 14. Мислення (є.В. Заїка, н.Г. Скрипнік)

14.1. Загальна характеристика мислення

Серед пізнавальних процесів людини мислення займає особливе місце та відіграє особливу роль. «Я мислю, отже я існую» – говорив Декарт. Ми дуже часто незадоволені своїм характером, пам’яттю, увагою, проте майже ніколи – своїм мисленням.

Якщо пізнання через сприйняття завжди обмежено лише існуючими конкретними об’єктами, з якими людина взаємодіє безпосередньо, завдяки мисленню розширюються наші пізнавальні можливості, ми можемо виходити на пізнання того, що недосяжно для сприйняття, лежить за межами досяжності. Ми можемо сприймати світ, що лежить за конкретними предметами, світ незримих сутностей, суттєвих зв’язків між предметами, які складають основу існуючого світу. Пізнаючи ці глибинні рівні світу, людина пізнає такі сутності, знання яких дозволяє змінювати самі ці предмети та умови їх виникнення.

Великі пізнавальні можливості мислення – одна з основних ознак, який чітко відрізняє людину від тварини. Завдяки мисленню людина зробила великий крок зі світу тварин у світ цивілізації.

Мислення – процес складний, який проявляє себе різноманітно, при чому різні його прояви часто зовсім не схожі на інші. В цьому процесі багато незрозумілого, проте ми зробимо спробу виділити головні його риси.

Мислення як форма відображення і як процес. Щоб зрозуміти таке складне поняття, як мислення, корисно його розглядати не в цілому, а поступово виділяти різні його аспекти. Перше та головне, що необхідно зрозуміти – наявність в мисленні двох аспектів. Мислення виступає як форма відображення дійсності та як складний процес, який складається з окремих етапів та процедур. Охарактеризувати мислення як форму відображення – відповісти на питання: що саме воно відображає, які саме специфічні знання про світ воно дає на відміну, наприклад, від процесу сприйняття, які особливості світу воно сприймає та як саме їх фіксує. Охарактеризувати мислення як процес – відповісти на питання: як конкретно таке знання отримується, які операції при цьому здійснюються, тобто що людина робить, яку саме активну діяльність проявляє:

Ці два аспекти тісно пов’язані один з одним. Те, що відображається, принципово залежить від того, як це відбувається. А те, що відбувається, залежить від того, про що ми прагнемо дізнатися. При цьому, чим більш досконалим буде процес пізнання, тим більш якісним буде отриманий результат, тобто відображення.

Мислення як засвоєння готового та як відкриття принципово нового. Мислення завжди спрямоване на отримання такого знання, яке на даний час відсутнє та може бути надбане в результаті більш простого процесу – сприйняття. Наявність невідомого, незрозумілого – це початковий момент мислення. Проте, що таке «невідоме»? Воно буває двох видів: 1) невідоме для конкретної людини, проте відоме для суспільства в цілому; 2) невідоме в принципі: і для окремої людини, і для суспільства. В першому випадку мислення спрямоване на засвоєння вже готового знання, інформації, яка існує в суспільстві. В другому випадку мислення зорієнтовано на відкриття нового, ще не відомого нікому. Наприклад, сучасні школярі на уроці фізики засвоюють 3 закони механіки, які були відкриті більше 300 років тому Ньютоном. Для школярів ця інформація є новою, невідомою, вони пізнають сутність цього питання зусиллями власних роздумів. Проте, об’єктивно ці знання існують, відомі. Кожна дитина потрапляє у все існуючий незалежно від неї світ людських знань та поступово до нього залучається. Розуміння цього існуючого набору інформації – не нового для суспільства, проте абсолютно нового для дитини – складають головний напрям його мислення. Проте, для Ньютона першовідкривача цих законів, ситуація була принципово іншою. Для нього їх розуміння було не засвоєнням вже існуючого, а відкриттям нового. Проте, не варто вважати, що відкриття принципово нового – виняток, який стосується лише великих вчених. Із такими відкриттями має справу людина декілька разів на день. Оскільки кожна життєва ситуація, в якій ми опиняємося, індивідуальна, ми на кожному кроці створюємо своїм мисленням щось нове.

Крім того, знання, що знаходяться в суспільстві, завжди результат того, що колись давно дехто їх відкривав як принципово нове, одне з таких поодиноких відкриттів та утворюється загальний фонд знань. А для того, щоб дитина засвоїла щось готове, краще за все ці знання давати не в готовому виді, а організувати його діяльність таким чином, щоб він вважав це відкриття своїм. В психології це називається псевдовідкриттям. Такий підхід до навчання забезпечує більш глибоке розумінням дитиною того, що вона засвоює, та розвиток його мислення, а також формує цікавість до знань.

Таким чином, вже готових знань та відкриття принципово нових – два основних завдання мислення, проте вони тісно пов’язані один з одним. У випадку засвоєння готового початковим моментом мислення виступає прийняття завдання на засвоєння, потреба отримати деяку інформацію. У випадку відкриття нового цьому передує ще й формулювання проблеми, бажання її розв’язувати. При цьому мислення проявляє себе в різних сферах нашого життя, засвоювати готове та відкривати нове нам доводиться постійно.

Мислення як віддзеркалення світу. Запитання про те, що саме, яку частину світу віддзеркалює мислення – одне з найважчих в цій темі. Основна важкість пов’язана з тим, що мислення – багатогранне, його конкретні прояви настільки різноманітні, принаймні, на даному етапі розвитку науки. Розібратися з цими особливостями мислення нам допоможе його порівняння з іншим пізнавальним процесом – сприйняттям.

Сприйняття віддзеркалює окремі предмети в сукупності зовнішніх їх ознак (м’яч великий, червоний) при безпосередньому контакті їх з нашими органами чуттів (його має бути видно очима та відчувати руками) все розмаїття їх конкретних якостей. Мислення відображає зовсім інші аспекти навколишнього світу: не самі предмети, а їх суть та сутнісні зв’язки між ними. Вони відкриваються нам не безпосередньо, а опосередковано, тобто між органами чуттів та віддзеркаленими сутностями знаходяться інші предмети та засоби, тому що самі по собі ці сутності непомітні та нечутні. Вони віддзеркалюються не конкретно, а узагальнено. Таким чином, віддзеркалений мисленням зміст має два основних ознаки: 1) сутність речей та існування зв’язку між ними; 2) узагальненість.

Наприклад, якщо сприйняття нам демонструє лише гілки, що хитаються за вікном, дерев та площу, яка повна прикрас, мислення відкриває нам щось інше, що на даний момент неможливо сприймати в даний час – в першому випадку – вітер, у другому – вчорашнє свято. Це зовсім інші аспекти реальності, вони показують світ сутності, що за цим стоїть щось більш глибоке. Ці два явища нам відкриваються не у всій повноті своєї конкретики, як це було б в сприйманні (не просто вітер, а теплий чи холодний, сухий або вологий тощо) без урахування його окремих ознак.

Це були приклади відображення мисленням того, що не сприймається лише в даний момент, тут та зараз, але могло би бути сприйнято в принципі (наприклад, ми вийшли на вулицю, щоб відчути вітер або вчора опинитися на місці свята). Проте мислення може відображати і те, що не належить сприйняттю в принципі, хоча в реальності воно існує об’єктивно. Наприклад, серія результатів різних приладів фізики не тільки відкрили цілий ряд елементарних часток, які за своїм змістом не доступні сприйманню, змалювали ряд якостей та закони взаємодій. Або по нюансам руху небесних тіл (які сприйманню не доступні, за ними слідкують по відміткам на приладах) не тільки встановили факт існування в минулому Великого вибуху, ще й охарактеризували його особливості.

Зміст, що відкриється мисленню – це не тільки окремі предмети та явища (ті сутності, що ховаються за світом видимих проявів), проте сутнісні зв’язки та відношення між різними об’єктами.

Опосередкованість проявляється в тому, що відношення ми схоплюємо не тактильно або візуально, а через ряд складних та точних вимірів, що характеризують відношення, проте узагальнення проявляється в тому, що це відношення має місце для руху, не тільки для окремого об’єкта, проте і для інших: іншого кольору, розміру, при чому будь – яких кутів нахилу поверхні та будь – якого матеріалу: дерев’яна, сталева, скляна.

При цьому, ці зв’язки часто дуже сильно замасковані другорядними, проте яскравими ознаками. Мислення нерідко із важкістю переборює те, що нав’язує йому сприйняття. Таке відкриття суттєвих зв’язків буває спрямовано на аналіз подій як загальних, існуючих завжди та скрізь, так і подій поодиноких, унікальних. Вони можуть бути локалізовані як в минулому (аналіз минулих подій: стрижневі зв’язки, основні діючі сили, головні та суттєві етапи тощо), так і в майбутньому (планування та прогнозування розвитку подій).

Відмітимо, що хоча основу мислення складає віддзеркалення саме змістовних зв’язків, воно може успішно відображати зв’язки суттєві та класифікувати ці зв’язки по суті (для того, щоб відобразити суттєве, треба його відділити від несуттєвого через його відображення). Наприклад, для характеристики трамваю ознаки «дзвонить» та «червоний» явно не суттєві, проте ми їх можемо виділити та порівняти із суттєвими – різновид міського транспорту, працює на електриці. А для характеристики дзеркала не суттєвими є ознаки: крихкість, плоска поверхня, можливість побачити своє лице (воно може бути небитким), суттєвим є здатність віддзеркалювати світлові промені.

Знання про мислення відкриває нам сутність явищ та суттєві зв’язки між ними. Роздивимося такі характеристики мислення, як опосередкованість та узагальнення.

Опосередкованість означає, що до цих суттєвостей ми приходимо не одразу, обов’язково через щось інше, через посередників. Ними можуть бути інші предмети та явища, цілі сукупності взаємопов’язаних інших явищ, а також зведення невідомого до чогось іншого або створення обхідного шляху. В будь-якому випадку діє принцип: схопити не прямо, а через щось інше, через поступові переходи.

Узагальненість означає чистоту відкритих сутностей від конкретики. Тільки дещо спільне: спільне правило, спільний принцип, спільна якість. Тобто зв'язок пройденого візком шляху із використаним часом, зв'язок хитання маятника із довжиною нитки (не має значення колір нитки, який саме тип маятника, ні кількість коліс у візка тощо).