12.4. Властивості уваги та їх взаємозв’язок

Багато прикладних досліджень спрямовані на вивчення властивостей уваги. Є.О. Мілеряном описано ряд властивостей уваги. Серед них треба розрізняти основні властивості, тобто такі, які обов’язково виявляються в кожному акті уваги, і похідні. Зосередженість і спрямованість - основні властивості уваги. Крім них увага характеризується концентрацією, розподілом, стійкістю, переключенням та обсягом.

Концентрація збуджень у домінуючому осередку є фізіологічною основою психічного стану зосередження.

Зосередженість уваги припускає таку її організацію, що забезпечує глибину, точність і ясність відображення у свідомості об'єктів пізнання. Зосередженість – необхідна умова осмислення і запам'ятовування інформації, що надходить до мозку.

Спрямованість, або вибірність, уваги як пошук, вибір об'єктів пізнання.

Перелічені властивості уваги є необхідними для виникнення і перебігу нашого відчуття, сприймання, мислення та інших психічних процесів.

Розглядаючи такі властивості уваги, як зосередженість, спрямованість при відносній стійкості, неважко впевнитися у тому, що кожна з них характеризує істотну сторону уваги. Зникнення хоча б однієї з них призводить до зникнення уваги.

Окрім цих основних властивостей уваги, відомі й інші. Так, наприклад, концентрація – ступень зосередженості на об'єкті. Внаслідок концентрації уваги об’єкти, з якими людина діє, чіткіше відображаються в її мозку, і враження від них триваліше зберігається.

Концентрація уваги має важливе значення в багатьох видах діяльності і особливо в тих, які вимагають довгого, глибокого зосередження на об’єктах.

Концентрація уваги людини великою мірою залежить від її досвіду, знань, від її вміння ставити перед собою певні навчальні чи трудові завдання і мобілізуватись на їх виконання. Сконцентрованість уваги свідчить про посилену внутрішню активність особистості, про її великий інтерес до своєї діяльності.

Напруженість уваги періодично змінюється: то знижується, то підвищується. Це явище називається коливанням уваги. Воно приводить до посилення і зниження чіткості сприймання, зростання і зниження продуктивності розумової праці, зміни спрямованості психічних процесів то на одну, то на другу ознаки об’єкта діяльності. Так, прислухаючись до чокання годинника, ми чуємо звуки то дужче, то слабше. Фізіологічною основою коливання уваги є зміна збудливості відповідних ділянок кори великих півкуль. При невеликих коливаннях спрямованість діяльності підтримується, а при значних – увага може відволікатися.

Стійкість – тривалість зосередженості уваги на об'єкті. Особливо важлива стійка увага в навчальній діяльності, оскільки вона є необхідною умовою успішного сприймання, запам’ятовування і осмислення навчального матеріалу. Але здатність стійко зосереджувати свою увагу на об’єктах або видах діяльності у різних людей розвинута неоднаково. Це залежить від її працьовитості, уміння керувати собою, змушували себе працювати у будь-яких умовах.

Ослаблення стійкості уваги призводить до її відволікання, що виявляється в нездатності людини довго зосереджуватися на певному об’єкті або діяльності. Причиною цьому є слабкість волі, лінощі, відсутність звички до праці, невміння керувати своєю діяльністю, відсутність інтересу до об’єкта. Іноді причиною нестійкості уваги стає надмірна збудливість людини, слабкість гальмівних процесів її нервової системи, хворобливий стан, втома.

Фізіологічною основою відволікання уваги є негативна індукція збудження і гальмування в корі великих півкуль, викликана побічними для даної діяльності подразниками. Емоційно діючі подразники більше відволікають увагу ніж нейтральні.

Внаслідок вправ в учнів вироблюється здатність переборювати відволікання уваги і виконувати поставлені перед ними завдання.

Нездатність людини спрямовувати свою психічну діяльність на об’єкти, часте відволікання її уваги називається неуважністю.

Відволікання уваги необхідно відрізняти від її переключення.

Переключення уваги виступає як похідна властивість від її спрямованості, бо це є зміна спрямованості, довільний переніс уваги на новий об’єкт відповідно до змінених умов її роботи. Увага переключається не тільки при переході від однієї діяльності до іншої, а і у межах однієї діяльності, коли людина переходить з зорового сприймання на слухове, від пригадування до усвідомлення того чи іншого об’єкта, його зв’язків із зовнішнім світом.

В основі зміни спрямованості уваги лежить переміщення в корі головного мозку осередку оптимального збудження. Увага переключається тим легше, чим більше рухливість нервових процесів у людини, а також чим краще розвинуті у неї механізми довільних рухів. Це дає можливість їй затримувати одні дії, включатись у виконання інших. Таке керування своїми процесами здійснюється за допомогою мови. Користуючись нею, людина ставить перед собою завдання переключитись з одного об’єкта на інший, припинити одну діяльність, братися за іншу і т.д. Слабкість переключення є ознакою інертності нервових мозкових процесів.

Переключення легше дається при наявності зв’язку між змістом попередньої і наступної діяльності. Важче переключатися на виконання менш привабливого чи непривабливого завдання. При великій зосередженості на певному об’єкті важче переключатися на інший. Переключення полегшується, коли виконання попереднього завдання закінчене. Мають значення також і індивідуальні особливості людини.

Вміння переключати увагу виховується на практиці. Воно є цінною якістю людини, виявом її здатності володіти своєю увагою, як допомагає їй успішніше орієнтуватися в навколишній дійсності і швидше включатися у виконання нових завдань.

Розподіл уваги є похідною властивістю від зосередженості, бо являє собою одночасну зосередженість на двох різних видах діяльності, можливість одночасного успішного виконання декількох відмінних видів діяльності (дій). Розподіл уваги між кількома діяльностями можливий тільки тоді, коли людина їх добре опанувала і має чимало зв’язаних із ними навичок. Виконуючи ці звичні діяльності автоматично, людина може в цей же час повністю віддатися одній головній для неї справі (наприклад: вести розмову і шити, слухати лекцію і конспектувати, бо шиття і письмо це така звична справа, що не потребує особливої напруженості психічних процесів). Чим більше зосереджена уваги, тим важче її розподіляти. При великій концентрації уваги розподіл стає неможливим. Формування вміння розподіляти увагу залежить також від віку, ступеня розвитку особистості та її індивідуальних особливостей.

Обсяг уваги характеризується кількістю об’єктів, які із достатньою ясністю усвідомлюються людиною в даний момент, одночасно. Ця кількість об’єктів, яку відображає мозок, залежить від змісту матеріалу, від того, наскільки він зв’язаний смисловими зв’язками, від інтересу особистості до нього та від тих вольових зусиль, що їх докладає людина, працюючи в певній галузі. Обсяг уваги є індивідуальною характеристикою. Для розрізнених предметів, зазвичай, його показник дорівнює 52, а для об’єднаних в смислові групи об’єктів – значно більший. Відмітимо, що понятті обсягу уваги дуже близьке до поняття обсягу сприйняття, а широко застосовувані в літературі поняття поля ясної уваги й поля неясної уваги дуже близькі до понять центра й периферії зорового сприйняття. Кількість зв'язаних між собою елементів, що перебувають у поле нашої уваги, може бути набагато більше, якщо ці елементи об'єднані в осмислене ціле. Обсяг уваги є нестійкою величиною, що залежить від того, наскільки зв'язаний зміст, на якому зосереджується увага, і від уміння осмислено зв'язувати й структурувати матеріал. Останню обставину необхідно враховувати в педагогічній практиці, систематизуючи пропонований матеріал таким чином, щоб не перевантажувати обсяг уваги учнів.

Названі вище властивості уваги виступають і як індивідуальні її особливості у різних людей.

Властивості уваги не є вродженими. Усі вони є продуктом розвитку людини, результатом її виховання і навчання. Вони тісно пов’язані з іншими її якостями, зокрема із мотивацією діяльності, вмінням працювати тощо. На формуванні цих рис позначаються індивідуальні особливості її нервової системи.

Повноцінне функціонування уваги можливе лише при певному рівні активності мозку в цілому. На фоні як розслабленої (пасивної), так і надмірної бадьорості у людини виникають труднощі зосередження.