12.2. Психофізіологічні механізми уваги

Вагому роль у розумінні природи уваги займає учення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність, зокрема про орієнтувальний рефлекс і орієнтувально-дослідницьку діяльність. Згідно з цим ученням, увага має рефлекторний характер, вона є особливою відповіддю організму на зміни в середовищі або на появу тих предметів і явищ, які мають для нього певне життєве значення; ця відповідь була названа І.П. Павловим орієнтувальним, або дослідницьким, рефлексом. Установка певного аналізатора на сприймання об’єкта приводить до створення у відповідній ділянці кори великих півкуль, яка є мозковою частиною аналізатора, осередку з оптимальною збудливістю нервових клітин. У цій ділянці легко утворюються нові тимчасові нервові зв’язки і вдосконалюються набуті раніше. Осередок оптимального збудження сприяє мобілізації всіх рухових, чуттєвих та загальнобіологічних процесів організму (обміну речовин, дихання, травлення, кровообігу і т.п.). Всі ж інші ділянки кори мозку, суміжні з ділянкою оптимальної збудливості, на цей час, за законом взаємної індукції, будуть мати знижену збудливість, перебуватимуть у стані гальмування, а подразнення, які потрапляють на ці загальмовані ділянки, не викликають потрібного ефекту: в них не утворюються умовнорефлекторні зв’язки, не лишається чітких відображень, внаслідок чого людина не помічає тих об’єктів, які на неї впливають.

Пункт кори великих півкуль мозку з оптимальною збудливістю притягує до себе всі збудження від подразнень, які діють в даний момент на сприймаючі органи. Збудливість цього пункту ще більше зростає, а разом з тим зростає і чіткість відображень тих об’єктів, на які спрямована психічна діяльність людини.

Переміщення осередку оптимальної збудливості по корі мозку щоразу веде до зміни спрямованості нашої уваги.

У мозку (за О.О. Ухтомським), завжди є домінуючий, пануючий осередок збудження – домінанта. Домінанта є стійким осередком збудження. Ці уявлення про домінанту дозволяють зрозуміти нервовий механізм тривалої інтенсивної уваги. Ділянка кори мозку з оптимальною збудливістю завжди до певної міри обмежена. Цим і пояснюється той факт, що психічна діяльність людини в кожний окремий момент спрямовується тільки на один предмет чи явище або на певну їх групу. Виникнення панівної домінанти спонукається актуальними проблемами, мотивами, інтересами, а зміна домінант зумовлюється виникненням нових сильніших і значущих потреб. Тривале виконання одних і тих самих дій призводить до втоми та затухання домінанти, послаблення уваги. Тоді потрібна зміна діяльності або відпочинок. У стані втоми організму увага послабляється, легко відволікається. Тому стан уваги може слугувати показником утоми людини.

У системі орієнтувально-дослідницьких реакцій розрізняють дві фази (І.П. Павлов та ін. автори). Перша фаза виникає при появі нового подразника; вона представляє собою безумовну реакцію на новизну і є рефлексом біологічної обережності. Друга фаза - власне дослідницька діяльність, що формується як система умовних рефлексів на основі безумовного орієнтувального рефлексу. Важливе значення для вивчення властивостей уваги має також вчення І.П. Павлова про другу сигнальну систему в її взаємодії з першою. П.К. Анохін вважає, що орієнтувальна реакція зв'язує подразники, і без неї умовні рефлекси не утворяться. Д.А. Бірюков відзначав, що друга фаза орієнтувальної діяльності «пов'язана з обростанням первинної реакції умовними рефлексами, у результаті чого набувається практична незгасимість реакції». Ця фаза закінчується повним освоєнням об'єкта.

Деякі автори порівнюють і навіть ототожнюють увагу з орієнтувальним рефлексом. Так, у роботі О.М. Леонтьєва «О материалистическом, рефлекторном и субъективно-идеалистическом понимании психики», обґрунтовується думка про те, що увага є самостійна реакція на зміни в навколишньому середовищі. Таким чином, Леонтьєв підходить до уваги як до самостійного процесу й у цій роботі ототожнює його з орієнтувальним рефлексом і орієнтувально-дослідницькою діяльністю. Таке порівняння знаходимо також у роботах А.В. Запорожця та ін.

П.К. Анохін, Є.М. Соколов, С.П. Нарікашвілі та ін. у своїх дослідженнях виявили провідну роль коркових механізмів у регуляції селективної вибіркової уваги. У інших дослідженнях описуються виявлені в мозку особливі нейрони («нейрони уваги»). Вони, на думку Є.Д. Хомської, можуть здійснювати гальмівний та полегшуючий вплив на нейрони специфічного типу, модифікуючи їх збудливість. Тим самим вони беруть участь у процесах селективної уваги.

Вагоме місце у розробках проблеми уваги займають роботи О.Р. Лурія та його учнів (зокрема Є.Д. Хомської), в яких увага описувалася як функціональна система. Робота цієї системи, на думку О.Р. Лурія, забезпечується функціонуванням трьох блоків мозку, а саме блоку підтримки певного рівня активації, блоку прийому, переробки та зберігання інформації та блоку програмування діяльності і контролю за її виконанням. Забезпечення вищих форм уваги здійснюється за участі всіх трьох блоків. Можемо провести лінію аналогії його поглядів з певними когнітивістськими теоріями про блоки та схеми уваги та з гальперінськими поглядами на увагу як контроль.

Ряд властивостей зосередження пов’язаний із фізіологічними явищами, що відбуваються у мозку людини: широкий обсяг уваги – при широті осередку збудження; вузькість уваги – при посиленні та розширенні гальмування сусідніх ділянок; послаблення уваги, неуважність – при слабкій збудливості діючого осередку; переключення уваги – при зміні осередків збудження.

Точка зору І.П. Павлова й О.О. Ухтомського одержала пізніше ряд підтверджень в експериментах з реєстрацією біотоків мозку тварин і людини. Сучасні нейрофізіологічні дослідження підтвердили головну роль коркових механізмів у регуляції уваги. Було встановлено, що увага можлива тільки на основі загальної пильності кори головного мозку, підвищення активності його діяльності. Визначено важливу роль лобових ділянок мозку в доборі інформації.

Важлива роль у регуляції уваги належить зосередженню нервових клітин, розташованих у стовбурній частині мозку, які отримали назву ретикулярна формація. Припускають, що ретикулярна формація являє собою комплекс декількох систем, одна з яких забезпечує активізацію орієнтувального рефлексу, інші - захисного, а треті - харчового.

Таким чином, фізіологічними основами уваги є:

• наявність ділянок кори головного мозку з підвищеною в даний момент збуджуваністю;

• утворення умовно-рефлекторних зв'язків і успішна виробка диференціювання;

• наявність негативної індукції між ділянками з підвищеною і зниженою збуджуваністю;

• наявність явища домінанти.

Дослідження Б.М. Теплова, В.Д. Небиліцина показали, що якості уваги залежать від властивостей нервової системи людини. Виявилося, що людям із слабкою нервовою системою додаткові подразники заважають зосередитися, а із сильною - навіть підвищують концентрацію уваги.

На закінчення відзначимо, що з позицій системної психофізіології (за Ю.І. Александровим та В.Б. Швирковим) увага розглядається не як самостійний психічний процес, а як відбиття таких міжсистемних відносин поточної діяльності, які забезпечують ефективність цієї діяльності. Подібні точки зору на проблему уваги висловлювалися в роботах ряду дослідників (У. Найссер, Б.М. Велічковський і ін.).