2. Етнос. Основні риси етносу. Феномен етнічної самосвідомості

Історія твориться не окремими людьми, а насамперед народами. В науці процес походження й розвитку народів одержав назву етногенезу («етнос” – «народ» + «генезис» – «походження»). Етногенез є сукупністю історичних явищ та процесів, що призводять до остаточного складання етносу, а отже, є не вигадкою, а реальністю, яка може бути досліджена.

Значення слова «етнос» у різні часи було неоднаковим. На сьогодні етнос можна визначити як спільність людей, котра історично склалася й має самоназву, спільні, відносно стабільні особливості культури (в тому числі й мови) та психіки, а також усвідомлення своєї єдності й відмінності від інших етносів.

Серед рис, якими характеризується етнос, переважна частина дослідників сьогодні вважає першорядною спільну (етнічну) самосвідомість. Сутність цієї риси полягає ось у чому: за своєю національністю людина може бути французом, англійцем, поляком, чехом, українцем, росіянином тощо; але якщо ця людина відчуває себе (усвідомлює себе), скажімо, етнічним українцем, то вона і є етнічним українцем.

Навіть у багатонаціональних розвинутих країнах, за результатами спеціальних досліджень, відомі лише поодинокі випадки, коли та чи інша людина виявляє байдужість до своєї етнічної ознаки. В наші дні остаточно стало ясним: ідея повного злиття націй зазнала краху. В США відмовилися від теорії «плавильного казана», в якому начебто зливаються в єдине ціле представники різних етнічних груп цієї держави. Спроба створити в Радянському Союзі «нову історичну спільність – радянський народ» – також завершилася цілковитою невдачею. Науковці вважають, що етнічна самосвідомість має цементуюче значення для самого існування етносу та виявляється в почутті національної гідності, в пам’яті про спільних предків, у звичній (рідній) для носіїв цього етносу психології тощо.

Вияв самосвідомості часто супроводжується існуванням або появою самоназви етносу. Самоназва має глибоке історичне коріння й може досить чітко визначити спорідненість її носіїв з іншими етносами. З одного боку, самоназва може змінюватися, а з іншого – через те, що її виникнення звичайно пов’язане з глибинними, дуже важливими причинами, навіть після зникнення народу його назва нерідко залишається в назві території, її окремих частин, річок та ін. Тому деякі давні самоназви допомагають і в етногенетичних дослідженнях. Іноді самоназви невідомі. У таких випадках важливе значення мають ті назви етносу, котрі дані були йому сусідами. Так, скіфи, ім’я котрих повідомив Геродот, щезли з історичної арени ще до складання Київської Русі, проте під час існування останньої візантійці називали «Скіфією» територію, яка практично збігається з територією сучасної України. Безумовно, до самоназв зниклих народів, котрі містяться в древніх джерелах, треба підходити з обережністю, бо інформатори внаслідок різних причин могли перекрутити їх.

Існування самосвідомості та самоназви етносів відповідає їхньому, як правило, особливому культурно-побутовому комплексу (рисам житлобудівництва, поховального обряду, орнаментації посуду, типам знарядь тощо), тобто тим рисам культури, які для найдавніших часів досліджує археологія, а для ближчих – етнографія.

Серед найважливіших ознак етносу вчені звертають особливу увагу на його мовну своєрідність. Цікаво, однак, що в наукових працях останніх років мова не розглядається як домінуюча риса при вивченні етногенезу.

Формування кожного етносу можливе лише в умовах певної території. Тому необхідною рисою етносу вважають спільну для його носіїв територію.

Інші риси етносу вважають не настільки виразними та значними. До таких, наприклад, відносять більш-менш сталий антропологічний тип етносів або їхніх значних частин. Етнічні (національні) явища відбиваються в усіх важливих аспектах життя людей, тому їх вивчення стало предметом дослідження багатьох наукових дисциплін.