- •Конспекти лекцій з кредитного модуля «Історія української культури» (ііі курс)
- •Тематика лекцій з кредитного модуля «історія української культури»
- •2. Полісемантична природа поняття «культура». Багатоаспектність спроб визначення культури
- •3. Культура та природа. Культура та історія
- •2. Сучасні методологічні підходи до вивчення культури (філософський, антропологічний, соціологічний, інформаційно-семіотичний)
- •Культура
- •3. Інформаційно-семіотичний та антропологічний підходи як провідні методи (дедуктивний та індуктивний) дослідження культури
- •4. Функції культури
- •9 3 Пізнавальна
- •2. Проблема визначення поняття «знак» у семіотиці
- •3. Процедура аналізу явищ культури (за схемою а.С.Карміна)
- •Роз’яснення аналітичної схеми а.Карміна
- •4. Категорія символу. Визначення поняття «символ» за ю.М.Лотманом
- •5. Принцип метонімічного зсуву (ю.М.Лотман, р.Барт). «Множинність коду» (р.Барт)
- •2. Поліваріантність поглядів на розуміння соціокультурного розвитку людства (циклічна, лінійна й циклічно-лінійна моделі історичного часу)
- •3. Концепція циклічного розвитку (теорія автономних локальних культур – цивілізацій) Освальда Шпенглера
- •Циклічна концепція Освальда Шпенглера:
- •4. Циклічно-лінійна модель соціокультурного процесу Арнольда Тойнбі
- •Ц иклічно-лінійна концепція Арнольда Тойнбі:
- •5. Типологія культур і теорія соціокультурної динаміки Пітіріма Сорокіна
- •Співвідношення домінуючого типу реальності й типу потреб людини з відповідним типом культури в концепції п.Сорокіна
- •Трифазний ритм флуктуації суперсистем (3-х типів культури) у концепції Пітіріма Сорокіна:
- •Мікроцикли
- •Періодизація голоценового часу за концепцією м.О.Чмихова
- •Мегацикли
- •3. Сучасна наукова версія розгортання світової історії та культури (узгодження й синтез теоретичних позицій к.Ясперса та м.Чмихова)
- •2. Біфуркація Схід – Захід з позицій соціоприродної історії: шляхи Греції та Китаю
- •Ситуація «виклику» ( наявність кризових явищ) та «відповіді» (стратегії виходу з кризи) в період «осьового часу» за е.С.Кульпіним
- •Порівняльна характеристика шляхів Греції та Китаю на момент «осьового часу» за е.С.Кульпіним
- •2. «Критичні паралелі» і топографія найдавніших цивілізацій
- •3. Геоплазменні процеси – рушійна сила культурогенезу
- •4. Фактори нерівномірності соціокультурного розвитку людства. Зона субтропіків – «місце дії» найдавніших цивілізацій протонеоліту – раннього залізного віку
- •1. Полілінійність культурно-історичного процесу. Етапи розвитку української культури в контексті проблеми полілінійності
- •2. Етнос. Основні риси етносу. Феномен етнічної самосвідомості
- •3. Етногенетичні схеми. Схема етногенезу українців
2. «Критичні паралелі» і топографія найдавніших цивілізацій
Говорячи про типографію «осьового часу», К.Ясперс справедливо вказує, що цей культурно-історичний феномен може бути простежений далеко не на всій території земної кулі: він локалізувався лише у п’яти культурних її центрах – Греції, Іудеї, Ірані, Індії та Китаї (тобто, «округлюючи», – в Індії, Китаї та на Заході). Така своєрідна «вибіркова» географія «осьового» періоду, безумовно ж, наводить на роздуми, провокуючи при цьому виникнення закономірного питання: А ЧОМУ САМЕ В ЦЬОМУ МІСЦІ? Зрештою, К.Ясперс, переймаючись тим самим питанням й відкидаючи декілька, на його погляд, не досить переконливих аргументів щодо його розв’язання, приходить, в результаті, до парадоксального висновку: «Ніхто не може повністю зрозуміти, що тут відбулося, як виникла вісь світової історії!.. Фактичні обставини трикратного прояву осьового часу наближені до чуда, оскільки дійсно адекватне пояснення, як ми бачили, знаходиться поза межами наших можливостей». Так про причини “трикратного прояву” “осьового часу” (тобто локалізації його в Індії, Китаї та на Заході) напише К.Ясперс у 1949 р., хоча всього двома роками пізніше радянський геофізик М.В.Стовас (1905–1965) виступить з рядом теоретичних положень, котрі вже тоді могли наблизити науковий світ до пояснення феномену «вибірковості» топографії «осьового часу», який німецький філософ, внаслідок відсутності на той час аргументованих наукових гіпотез з цього приводу, змушений був кваліфікувати виключно як «чудо».
У чому ж суть концепції М.В.Стоваса, і яке відношення має вона до теорії «осьового часу» К.Ясперса? В 50-і роки ХХ ст. дніпропетровський геофізик М.В.Стовас розробляє теорію т. зв. «критичних паралелей». «Критичні паралелями» від називає окремі широти земної кулі, в яких спостерігається максимальна деформація земної кори (літосфери) – найбільше скупчення її глибинних розломів та тріщин. Однак висунута вченим геофізична теорія своїм «корінням» мала не вузьку площину власне самої геології, а сягала, дошукуючись першопричин, в іншу, значно ширшу, галузь – у сферу астрономії. Вибудовуючи власну концепцію на перетині сучасних розробок в області астрономії, геодезії, геотектоніки та планетної геоморфології, М.В.Стовасу вдалося з’ясувати, що причиною виникнення критичних паралелей земної кулі є зміна швидкості обертання Землі. Існують безперечні докази того, наголошував вчений, що в попередні геологічні епохи Земля оберталася швидше, ніж зараз, і що в результаті припливних місячно-сонячних явищ відбулося значне уповільнення її обертання. Саме зміна швидкості обертання зумовлює зміну полярного стискання тіла Землі, що і призводить до деформації усіх її основних параметрів. Останнє проявляється в тому, що еліпсоїд Землі при зміні стискання видозмінює свою форму, фігура Землі деформується, в результаті чого встановлюється цілий ряд критичних паралелей, а саме: «при зміні стискання максимальна зміна площ (максимум деформації) відбувається на критичній паралелі ±62º та екваторі; мінімальна зміна площі – на полюсі й критичній паралелі ±35º». Критичні паралелі ±62º й екватор є співвідносними паралелями: «за умови збільшення довжини однієї паралелі відбувається зменшення іншої». А от «на критичній паралелі ±35º при зміні стискання довжина паралелі залишається незмінною». Зрозумілим у такому разі стає те, чому саме 35-у паралель М.В.Стовас вважає найпотужнішою з усіх зон деформацій літосфери: залишаючись незмінною за своєю довжиною, вона, у відповідності до змін ротаційного (лат. rotatio – «обертання по колу») режиму Землі, зазнає найбільших внутрішніх (глибинні розломи, тріщини) та зовнішніх (утворення гірських систем – зон складчастості) деформаційних впливів, зумовлених зональними рухами потужного корового шару як у напрямі від 62-ї паралелі до 35-ї, так і в напрямі від екватору до тієї ж 35-ї паралелі.
Таким чином, на думку М.В.Стоваса, утворення планетарних зональних розломів передусім слід розглядати як реакцію корового шару на напругу, яка виникає у ньому при зміні полярного стискання, зумовленого зміною швидкості обертання Землі. При цьому вчений підкреслив особливу роль 35-ї паралелі для тектонічного життя не лише Землі, а й Сонця й інших планет (зокрема – Юпітера, Сатурна). Крім того, за висновками М.В.Стоваса, є всі підстави говорити про виникнення особливо напруженого стану в широтних зонах між 30–40º в обох півкулях – зонах переміни знака головних напруг, у яких тиск корових шарів є одночасно багатовекторним: тут синхронно виникають широтні, меридіональні та радіальні напруги.
Висновки, до яких прийшов у ході своїх досліджень М.В.Стовас, мають, на нашу думку, принципово важливе значення в сфері філософського знання, зокрема – для філософії історії. Стає очевидним, що соціокультурний розвиток людства відбувається в прямій залежності від тектонічних процесів у зонах максимальних деформацій літосфери («критичних паралелей»), внаслідок чого своєрідними «епіцентрами» культурогенезу виступають, як правило, одні й ті самі регіони світу. Зазначена закономірність, очевидно, і обумовлює факт зональної (широтної) нерівномірності розвитку людства на нашій планеті.
Насамперед це стосується зони «критичних паралелей» між 30–40º північної широти, – беручи до уваги той факт, що зона між 30–40º південної широти знаходиться в основному під океаном. Саме в межах цієї зони, як відомо, розташувалися такі території, які протягом тривалого часу виступали найголовнішими осередками культурогенезу в минулому: басейн Середземномор’я, Межиріччя, Іран, північ Індії, північ Китаю.
В епоху бронзи ці території стають центрами найдавніших потужних цивілізацій світу – шумеро-вавілонської, єгипетської, егейської, культури доарійської Індії, стародавньої китайської в долині Хуанхе.
В епоху ж раннього залізного віку практично ті ж самі території виступають «епіцентрами» культурного життя на нашій планеті, складаючи феномен «осьового часу», а «завершальна хода» останнього увінчується утворенням імперій на зразок східних аналогів епохи бронзи – імперій Олександра Македонського, Маур’їв в Індії, Цинь Ши-Хуанді в Китаї тощо... на тих самих територіях!
Сучасні київські вчені Р.С.Фурдуй та Ю.М.Швайдак додають до списку «критичних паралелей», визначених М.В.Стовасом, іще цілу низку інших критичних «енергонасичених вузлів», розташованих уздовж 31-х та 50-х паралелей. З-поміж інших наводяться і такі: «31-а паралель північної півкулі. 36-й градус східної довготи: Содом. Мертве море”; “50-а паралель північної півкулі. 31-й градус східної довготи: Київ».
Цікаво, що географічні межі згаданого нами раніше «пупу Землі» (циркумпонтійської зони) чітко вкладаються саме в ці координати зон деформації літосферних шарів (тобто від 31-ї до 50-ї «критичної паралелі» північної широти), утворюючи, таким чином, наче видовжений у вертикальному напрямі «прямокутник», розділений навпіл проваллям Чорного моря.
Співвідношення між цими «критичними паралелями» та двома основними районами циркумпотійської зони – Близьким Сходом ті Північним Причорномор’ям – графічно відтворимо в поданій нижче схемі:
50° пн. ш. (Київ)
Північне
Причорномор’я
Чорне море
31° сх. д. 36° сх. д.
Б лизький Схід
31° пн. ш. (Мертве море)
