2. Полісемантична природа поняття «культура». Багатоаспектність спроб визначення культури

Усі три слова в назві навчальної дисципліни «Історія української культури» можна розподілити за рангом значущості в такий спосіб:

• 1 місце = слово «культура»;

• 2 місце = слово «історія»;

• 3 місце = слово «українська».

Це означає, що, не розібравшись зі значенням слова «культура», а також зі значенням поняття «культура» (що, зрозуміло, не одне й те саме), не можна рухатися далі.

Тому логічним видається перше запитання: якщо слово «культура» є словом іноземного походження (воно прийшло в нашу мову з латини), то що воно, в такому випадку, означає, яким є його первинне значення?

У зв’язку з цим можна було б цю лекційну тему побудувати інакше: скажімо, викладач заходить в аудиторію, тримаючи в долоні горщик з квіткою, і каже при цьому студентам, вказуючи на нього: «Шановні, це – культура!..». І такий викладач був би абсолютно правий: дійсно, цей горщик з квіткою і є «культура». До речі, «культура» саме в первісному значенні цього слова. То яке ж це значення? Тут варто згадати, що свого часу у шкільному курсу біології нам доводилося розрізняти поняття «дикі рослини» та «культурні рослини». «Культурними» названі були ті, які виростила людина (своєю працею, своїми руками), а «дикими» – якраз ті, до появи яких людина не докладала своїх зусиль, адже вони, так би мовити, – рослини «від природи».

І дійсно, латинське слово «культура» в первинному своєму значенні означало ніщо інше, як «вирощування» («обробка землі») і застосовувалося воно спершу давніми римлянами виключно у сфері агрокультури.

І лише згодом вже Цицерон приписав цьому слову ряд переносних значень: він вперше застосував його, власне, до сфери самої людини. Так, процес виховання людини Цицерон назвав «культурою» (відштовхуючись від первісного значення слова – «вирощування людини»: пор. «обробка, удосконалення душі», «виховання душі»), так само як і процес її навчання (відштовхуючись, знову ж таки, від первісного значення – «вирощування знань»).

До розряду вторинних (більш пізніх) значень слова «культура» належить і такий пласт його семантики, який пов’язаний з однокореневим словом «культ», – «обожнення», «вшанування», «поклоніння» (одним словом – «культ»).

Таким чином, стає очевидним, що латинське слово «культура» є багатозначним (полісемантичним). Враховуючи цю багатозначність, прийнято виділяти три складові осягнення простору культури: життєтворчу, освітньо-виховну (пов’язану одночасно з двома «цицеронівськими» переносними значеннями слова) й культову. Сказане можна відобразити графічно у вигляді такої логічної схеми:

вирощування

(обробка землі)

< сфера агрокультури>

Культура

виховання,

удосконалення

(вирощування людини) обожнення, < обробіток самої

вшанування, людини>

поклоніння,

культ

навчання,

освіта Цицерон:

(вирощування = «обробка, удосконалення

знань) душі»;

= «виховання душі»

При цьому варто зауважити, що, якщо вже саме слово «культура» є багатозначним, то, внаслідок цього, і визначень самого поняття «культура» буде, зрозуміло, багато. І дійсно, науковці на сьогодні нараховують більше 500 (!) його визначень. Ясна річ, що для людини, яка приступає до вивчення якоїсь культури й хоче розібратися з самим цим терміном (терміном «культура»), такий стан справ, коли існують (причому у величезній кількості) різночитання основного поняття, ускладнює, а то й унеможливлює процес навчання, адже, в такому разі, постає закономірне питання: «А що ж вивчати?».

Між тим, все ж таки можна з упевненістю твердити, що з усієї маси існуючих сьогодні визначень поняття «культура» слід скористатися, принаймні, двома принципово важливими: визначенням з енциклопедичного словника та визначенням Ю.М.Лотмана. Саме вони є найбільш оптимальними, стрижневими, причому настільки, що решту визначень можна було б розглядати в якості «похідних» від них.