33. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції.

Відповідно до кейнсіанської теорії зниження податків збільшує лише сукупний попит, що зумовлює зростання реального доходу і цін. Згідно ж з теорією економіки пропозиції зниження рівня оподаткування викликає ще один ефект – збільшення сукупної пропозиції і зниження цін. По-перше, внаслідок зниження особистих податків збільшуються приватні заощадження, які створюють передумови для зростання інвестицій. Крім того, збільшення особистих податків збільшує після податкову зарплату, що посилює стимули до праці. По-друге, зниження податку на прибуток підвищує прибутковість інвестицій, що теж стимулює їх збільшення. Завдяки переліченим змінам в економіці зниження податків у підсумку сприяє збільшенню сукупної пропозиції, що забезпечує додаткове зростання реального доходу, і водночас певний антиінфляційний ефект. Вплив фіскальної політика на пропозицію можна зобразити таким чином

Отже, перелічені чинники викличуть збільшення сукупної пропозиції, що спричинить її переміщення кривої вправо і вниз в положення AS2. у результаті цього відбувається подальше зростання реального ВВП, тобто від У2 до У3. одночасно знизяться ціни з Р2 до Р3. Проте політика низького оподаткування має певні вади: 1) вплив податків на сукупну пропозицію розгортається протягом значного часу, тривалість якого важко передбачити; 2) зниження податків набагато відчутніше впливає на попит, аніж на пропозицію, і тому дефляцій ний ефект може бути несуттєвим; 3) зниження податків негайно породжує бюджетний дефіцит, що може перекреслити всі позитивні наслідки. 3 причина є головною. Для її спростування прихильники теорії пропозиції спираються на криву Лаффера.

Крива Лаффера відображає зв’язок між податковою ставкою (t’) і податковими надходженнями до бюджету (ТА). В її основі – ідея про те, що в разі зростання податкової ставки від 0 до 100% податкові надходження спочатку збільшуються до максимальної величини (ТА2), а потім знову зменшуються до нуля. При цьому точка t’1 відображає надмірний рівень оподаткування, який стримує ділову активність, а точка t’2 – оптимальний рівень оподаткування, що забезпечує максимальну величину податкових надходжень. Зниження від точки t’1 до t’2 забезпечує одночасно зростання виробництва і податкових надходжень, що виключає виникнення бюджетного дефіциту.

34. Фіскальна політика та державний бюджет.

Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через державний бюджет. Між фіскальною політикою і державним бюджетом існує пряма і зворотна залежність. З одного боку, державний бюджет визначає можливості фіскальної політики; з іншого – фіскальна політика впливає на стан державного бюджету. Роль державного бюджету у фіскальній політиці визначається не лише його величиною, важливе значення має також його структура та співвідношення між державними доходами і витратами (видатками). Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки. Цій меті підпорядковується і державний бюджет. Регулюючи структуру і співвідношення між окремими частинами державного бюджету, фіскальна політика впливає одночасно на економічний розвиток і стан державного бюджету.

У залежності від фази економічного циклу фіскальна політика викликає неоднакові бюджетні наслідки. Так, під час падіння виробництва ефективною слід вважати стимулюючу політику, яка має збільшувати державні закупки і знижувати чисті податки, або застосовувати перелічені заходи одночасно. Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюджетного дефіциту або його збільшення. Якщо в економіці спостерігається інфляційне зростання, викликане надмірним попитом. За цих умов ефективною слід вважати стримуючу політику, яка повинна зменшувати державні закупки і підвищувати чисті податки, або застосовувати зазначені заходи одночасно. Неминучим результатом такої політики буде скорочення бюджетного дефіциту або виникнення бюджету з профіцитом.

Існують три концепції регулювання державного бюджету: 1) збалансування бюджету на щорічній основі – державні витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року. Ця концепція вступає в суперечність зі стабілізаційною функцією фіскальної політики; 2) збалансування бюджету на циклічній основі – бюджет повинен балансуватися не щорічно, а в межах економічного циклу. Але в межах економічного циклу гармонія між надлишками і дефіцитами не досягається, що не забезпечує збалансованості державного бюджету; 3) отже, одночасне дотримання стабілізаційної функції і збалансованого бюджету є для фіскальної політики несумісним. Світовий досвід показує, що пріоритет надається стабілізаційній функції – в основі лежить концепція функціональних фінансів. Згідно неї фіскальна політика припускає можливість застосування незбалансованого бюджету. Насамперед це стосується дефіцитного бюджету. Якщо бюджетний дефіцит є необхідною умовою для стабілізації економіки, то, з одного боку, держава свідомо йде на його створення; з іншого – вона передбачає певні джерела його фінансування.

Існує три джерела дефіцитного фінансування: 1) Внутрішні позички. 2) Зовнішні позички. 3) Грошово-кредитна емісія..