Туристичний потенціал Міжгірского р-ну

Міжгі́рський райо́н — адміністративно-територіальна одиниця, яка розташована у північно-східній частині Закарпатської області. Міжгірський район розміщений в центрі Українських Карпат. Площа району 1166 км². проживає майже 49,2 тис. осіб у 44 населених пунктах, які об'єднані в 22 сільські та 1 селищну раду. Район межує з Львівською та Івано-Франківською областями та п'ятьма районами Закарпатської області: Воловецьким, Свалявським, Іршавським, Хустським, Тячівським. Районний центр Міжгір'я. Понад 99 відсотків населення району — українці. Район розташований у помірному кліматичному поясі. Позитивна щомісячна температура утримується з другої половини квітня по першу декаду жовтня. Тривалість періоду з температурою вище 10 °C становить 135–155 днів. Зима помірно-морозна, сніжна і довга, продовжується близько 5-5,5 місяців, максимальна температура взимку буває — 32-35°C.

Річні суми опадів досить великі і в зв'язку з цим та зниженим температурним режимом територія гірського району характеризується надмірним зволоженням. Більше половини території (66%) вкрито лісами, сільськогосподарські угіддя становлять 28%, в тому числі рілля — всього 6,9%. Ліси Міжгірщини надані в постійне користування державному підприємству «Міжгірське лісове господарство», лісогосподарському підприємству «Міжгір'ядержспецлісгосп» та національному природному парку «Синевир» За породами лісоутворюючих видів найбільша територія бука — 50% та смереки — 34%.

Район багатий цілющими мінеральними джерелами, яких в районі близько 50. Найвідоміші з них — Соймівське, Келечинське, Вучківське, Верхньобистрянське та Колочавське.

Поряд з санаторієм працює українсько-німецьке підприємство «Сойми-ЛТД» із розливу мінеральної води. Розлив води з Колочавського родовища здійснює підприємство «Бінако».

Територія району багата водними ресурсами. Найбільші ріки району — Ріка та Теребля. На відстані 10 км від с. Колочава розташоване штучне Тереблянське водосховище Теребле — Ріцької ГЕС, яке є місцем літнього відпочинку жителів району та гостей нашого краю.

Гордість Міжгірщини — Синевирське озеро. Ця водна перлина знаходиться на висоті 989 метрів над рівнем моря. Озеро виникло внаслідок гірського обвалу в давні часи. Неподалік від Синевирського озера розташований єдиний і унікальний у всій Європі музей лісу і сплаву на Чорній ріці. Тут можна побачити знаряддя праці лісорубів і плотогонів, їх речі побуту, макети плотів тощо. Відвідувачі музею можуть дізнатися чимало цікавого про минуле і сучасне у розробці лісових багатств Карпат.

Природні ресурси Міжгірського району багаті і різноманітні, що забезпечує діяльність різних галузей народно-господарського комплексу в районі. Найбільшим багатством району є ліси. Вони займають 79,0 тис. гектарів., або близько 60 відсотків території району. Переважна частина це хвойні (ялина, ялиця), рідше це змішані ліси — хвойно—букові. Територія району — одна з найбільше екологічно чистих територій України. Відсутність екологічно шкідливих підприємств, значна площа заповідних територій сприяли збереженню природних екологічних систем. У районі є сировинні матеріали для дорожньо-будівельної галузі (пісковик, гравій), є незначні поклади торфу.

Кліматичні умови району надзвичайно сприятливі для рекреаційних і туристичних цілей завдяки мальовничим видам, цілющому повітрю і наявності перепаду висот (для гірськолижного туризму). Природа району — ландшафт, клімат, джерела мінеральних вод, гірське повітря — це ресурси, що мають великий потенціал для розвитку галузі туризму в цілому.

Майже половина території Міжгірського району відноситься до природно-заповідного фонду України. Район володіє значними природними ресурсами дикоростучих плодів і ягід. Щорічно в районі заготовлюється близько 120 тонн грибів, 40 тонн ягід. На території району нараховується 14 старовинних церков — пам'яток архітектури. Всі вони побудовані в період XVIII–XIX століть. Найстаріша з них — Миколаївська церква та дзвіниця в с. Подобовець. Вона побудована в 1751 році. У Введенській церкві (1759 р.) в с. Розтока збереглися фрагменти іконостасу XVII століття, а ікона Благовіщення датується 1709 роком.

Серед інших слід виділити церкву Різдва (1780 рік) в с. Пилипець, Миколаївську церкву та дзвіницю в с. Присліп, Святодухівську церкву та дзвіницю в с. Колочава.

До історично-архітектурних пам'яток слід віднести і Лінію Арпада. Це оборонна споруда часів Другої світової війни, значна частина якої збереглася в межах Тереблянської долини району.

В галузі культури та мистецтва району проводиться робота з виконання Указів Президента України «Про невідкладні заходи щодо розвитку бібліотек», «Про державну підтримку клубних установ», районних Програм «Про поповнення бібліотечних фондів на період до 2005 року», «Про Програму паспортизацію в районі пам'яток археології та архітектури національного і місцевого значення», «Про Програму збереження культових споруд — пам'яток дерев'яної архітектури району на 2004–2010 роки» та інших законодавчих документів щодо роботи галузі культури.

На даний час в районі працює центральна районна бібліотека, районна дитяча бібліотека ім. В. С. Гренджі — Донського, районний Будинок культури, дві дитячі музичні школи, 37 бібліотечних та 32 клубні установи у сільській місцевості.

Колочава

Колоча́ва (угор. Alsókalocsa, чеськ. Koločava) — село у Міжгірському районі Закарпатської області.

Розташоване в гірській долині між полонинами Стримбою, Дарвайкою, Барвінком, Красною і Ружею, за 26 км від районного центру. Через село протікають річки Сухар і Колочавка — притоки Тереблі. До села входять колишні присілки: Брадолець, Горб, Гирсовець, Заверх, Затінь, Імшадь, Кальновець і Сухар. Колочава розташована на території Національного природного парку «Синевир». Назва села походить від річки Колочавки. Його заснували у першій половині XV століття втікачі від кріпацького гніту.

Про мешканців Колочави чеський письменник Іван Ольбрахт писав у романі «Микола Шугай — розбійник»: «Це правнуки бунтівних невільників, які втекли від канчука і шибениць, підстаростів і отаманів пана Йосифа Потоцького, правнуки повстанців проти здирства румунських бояр, турецьких панів і мадьярських магнатів».

У глибоких улоговинах між горами втікачі на деякий час знаходили притулок і звільнення від кріпацького ярма. Кожен поселенець будував собі хатину з маленькими вікнами, глиняною долівкою, солом'яною або дерев'яною покрівлею, без комина, з вогнищем посередині. Навколо неї пізніше будували житла сини й родичі; хутори розросталися й перетворювалися в присілки. При цьому вони зберігали свої історичні назви (від річки, від прізвища першого поселенця тощо). Центром Колочави став хутір Лаз.

Територія вздовж Тереблі в епоху середньовіччя часто переходила від одного феодала до іншого. Вже з 1365 року в долині Тереблі 6 осад належали феодалам румунського походження Балку і Драгу та нащадкам останнього — Драгфійовцям. В першій половині XV століття ці землі дісталися феодалам Білкеям, які в 1463 році передали їх своїм родичам — Урмезеям. Це і є перша письмова згадку про Колочаву.

Після 1526 року долина Тереблі потрапила до складу Семиградського князівства. Всі ліси стають власністю ерару і включаються до складу Хустської домінії, а населення підпорядковується Хустському замку. Колочава славиться своїми музеями та пам’ятниками. Всього налічується 10 музеїв, деякі з них є унікальними і близько 20-ти пам’ятників.

1. Музей "Колочавська вузькоколійка" присвячений закарпатській вузькоколійці, відтворює процес транспортування, показує життя залізничників.

2. Музей "Колочавський бокораш" - наймолодший музей в Колочаві розповідає про вимерлу професію бокорашів. Тут показана технологія видобування лісу та його сплаву карпатськими річками.

3. Два музеї присвячені школам: «Радянська школа» та «Чеська школа» відтворюють умови навчання закарпатських школярів у різні періоди ХХ століття.

4. Музей-скансен «Старе село» - перший сільський музей архітектури та побуту на Закарпатті знайомить відвідувачів з побутом та життям жителів Колочави.

5. «Лінія Арпада» - це музей присвячений Другій світові війні. Він знаходиться у частині відреставрованих оборонних споруд, що знаходяться вздовж річки Теребля.

6. Музей "Бункер Штаєра" розповідає про діяльність місцевих повстанців, що вели антирадянську боротьбу і були частиною українського визвольного руху.

7. Музей "Воїнам-інтернаціоналістам" присвячений місцевим жителям, що воювали і різних частинах світу.

8. Також є музей в церкві Святого Духа та музей-колиба "Фауна Закарпаття".

Серед пам’ятників є унікальні для України: пам’ятник "Заробітчанам", пам’ятник "Примирення" - воїнам радянської, чехословацької та угорської армій, пам’ятник "Вівчар". А також пам’ятники народному герою Миколі Шугаю, Тарасу Шевченку, Олександру Духновичу, воїнам загиблим у мирний час, Роману Шухевичу, загиблим у таборах ГУЛАГ, "Вчителька з Вкраїни". У 2002 році встановлено погруддя Івана Ольбрахта.

Через Колочаву проходять популярні гірські туристичні маршрути. Поряд з селом розташовані хребти: Красна, Квасний Верх. Існує маркований маршрут до села Усть-Чорна. Маршрут доступний для пішоходів, велосепедистів та позашляховиків.

Колочава є одним з найбільших сіл на Закарпатті, його населення становить близько 8 тисяч осіб. Розмовляють тут верховинським діалектом. Великий вплив на місцевих жителів мали румунські та німецькі переселенці. Численні румунські слова і сьогодні використовуються у повсякденному спілкуванні («колиба», «салаш», «магура», «буц», «вурда», «бокончі», «сарака»). У радянський час тут працював завод, який виробляв обладнання для оборонного комплексу, був колгосп. Нині багато чоловіків їздять до різних країн на заробітки — до Чехії, Росії. Жінки працюють у домашньому господарстві, доїжджають до сусіднього села Вільшани, де працюють у дитячому будинку притулку для психічно хворих. Ужгородський університет має тут свою біобазу. Поблизу села працює метеостанція. Гори навколо Колочави багаті на чорниці.

Колочаві часто дошкуляють повені. У листопаді 1998 року село було повністю відрізане від світу через розмиті стихією дороги, дуже багато домогосподарств постраждало. Місцеві мешканці вважають, що причина у частих повенях полягає у надмірній та неконтрольованій вирубці лісу у Карпатах, хоча село лежить у зоні Національного парку «Синевир». Захаращені деревом потоки під час повені руйнують мости у долині та прибережні споруди. Дошкуляє екології і засмічення Тереблі побутовими відходами, особливо ПЕТ-пляшками. Через те, що у селах практично не діє система збору, сортування та вивезення сміття, мешканці викидають сміття у річки. У результаті на берегах Вільшанського водосховища, яке починається біля колочавського присілка Мерешор, плавають десятки тисяч використаних порожніх пластмасових пляшкок.

Музей «Колочавська вузькоколійка»

«Колоча́вська вузькоколі́йка» — музей історії вузькоколійних залізниць Закарпаття. Розташований у селі Колочава, що в Міжгірському районі Закарпатської області.

Музей «Колочавська вузькоколійка» розташований поруч з територією музею «Старе село». До музейних експонатів належать: потяг, що складається з діючого паровоза Гр-286 та 10 вагонів. Паровоз Гр-286 виготовлено у 1950 році на заводі імені Карла Маркса (LKM) в Бабельсберзі (Німеччина). До 2008 він експлуатувався на Боржавській вузькоколійці, поки не був викуплений приватним підприємцем для встановлення в музеї с. Колочава. Вагони — чехословацького та радянського періодів. Крім того, музей має багато інших унікальних експонатів, які розповідають про історію розвитку та функціонування вузькоколійок Закарпаття.

Планується прокласти довкола «Старого села» залізничну колію завдовжки 1000 м і запустити по ній вагон-музей.

Музей архітектури і побуту «Старе село»

Музе́й архітекту́ри і по́буту «Старе́ село́» — скансен у селі Колочава, що в Міжгірському районі Закарпатської області. Відкритий 14 червня 2007 року. На території музею відтворено село стародавньої Верховини із колочавських експонатів, які ознайомлюють із 300-річною історією побуту місцевих жителів.

На сьогодні музей «Старе село» налічує майже два десятки будівель та допоміжних господарських споруд.

У скансені представлені пам'ятки культури різних часів та різних верств населення як за соціальним статусом (бідняки, середняки), так і за родом діяльності (вівчарі, лісоруби, мірошники, швеці).

Музей «Колочавський бокораш»

наймолодший у Колочаві, проте один з найцікавіших. Його називають філіалом відомого музею лісу і сплаву з Чорної Ріки, який знищила повінь. Тут Вас ознайомлять із технологією вирубування та сплавляння лісу по річці, розкажуть про давню та небезпечну професію бокораша. Також лише тут ви зможете сфотографуватися на справжнім бокорі.

Музей «Бункер Штаєра»

відображено умови проживання та переховування колочавських повстанців, які вели антирадянську діяльність та були причетні до українського визвольного руху.

«Радянська школа»

передає атмосферу навчання дітей у 60-70-х роках минулого століття. Тут ви зможете ознайомитись з історією колочавської державної школи, побачити всі атрибути виховання молоді в комуністичному дусі, навчитись зав’язувати піонерський галстук та заграти на справжньому горні.

Музей «Чеська школа»

відтворює умови навчання дітей за чеської влади на Закарпатті. Музей складається з двох приміщень – класу та кімнати для відпочинку вчителя. Експонати основної шкільної зали показують, що у чеській державній школі дбали не лише про знання учнів, але й виховували їх у любові до республіки та її батька – Томаша Гаріга Масарика. Перед входом до класу красувався герб Чехословаччини, поряд з дошкою – портрет Президента країни, біля дверей – його погруддя.

Синевир

Синеви́р (інші назви — Синєви́р, Морське Око) — найбільше озеро Українських Карпат. Розташоване в Міжгірському районі Закарпатської області, в гірському масиві Внутрішні Ґорґани. Входить до складу Національного природного парку «Синевир». Озеро вважається найцікавішим об'єктом Національного природного парку «Синевир» і є однією з візитних карток Українських Карпат. Воно розташоване на висоті 989 метрів над рівнем моря, має середню площу 4—5 гектарів, його середня глибина становить 8—10 м, максимальна — 22-24 м Через висоту над рівнем моря і порівняну глибоководність навіть у найтепліші дні прогріваються лише верхні 1—2 метри озера. У прозорій воді озера добре почуваються форель озерна, райдужна та струмкова.

Краєвиди відзначаються надзвичайною мальовничістю й величністю. Стрімкі схили, вкриті стрункими ялинами, вік яких становить 140—160 років, спадають прямо до водної поверхні. Посередині озера розмістився, немов зіниця блакитного ока, невеликий острівець площею всього кілька метрів. Звідси і народна назва озера — Морське Око.

Люди своєю творчою фантазією намагаються доповнити красу природи. Архітектор Юрій Соломін вдало вписав оглядові майданчики в навколишній ландшафт. А на півострівці височить вирізана із червоного дерева скульптурна композиція «Синь і Вир» (скульптори Іван Бродин і Михайло Санич), яка знизу опирається на металеву основу. Висота монумента становить 13 метрів.