Національний музей народної архітектури та побуту України

Етнокультурний регіон Буковина

Букови́на (край буків) — історичний регіон, розташований між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії Пруту та Сірету. Нині ця територія входить до складу України (частина Чернівецької області) та Румунії (частина повіту Сучава). У більш широкому розумінні охоплює все Буковинське Прикарпаття, Сучавське плато й прилеглу територію між Дністром і Прутом. Таким чином на цій території розташовані: Чернівецька область України, частково Сучавський та Ботошанський повіти Румунії.

Назва офіційно увійшла у вжиток в кінці XIV століття під час перебування краю у складі Молдовського князівства, витіснивши історичну назву Шипинська земля. Походить від слов'янського слова бук.

Архітектура Буковини

Декоративно-художнє оздоблення хати було досить різноманітним у різних районах України. Так, якщо засоби зовнішнього оздоблення зрубних поліських жител обмежувалися частковою побілкою або обмазкою глиною, до того ж лише житлової частини хати, то у крайніх північно-західних районах зруб залишався небіленим або підбілювалася тільки частина стін навколо вікон. Декор зрубного карпатського житла відзначався багатством профільованого різьблення. Значним розмаїттям прийомів оздоблення характеризувалось каркасне та безкаркасне житло лісостепових та степових районів. Тут, окрім традиційної обмазки глиною та побілки, широкого вжитку набули підводка кольоровими глинами та декоративний поліхромний розпис. У прикарпатських зонах Поділля, Буковини, гірських районах Прикарпаття та Закарпаття застосовували прийоми художнього викладання — шалівку.

Д ля Буковини характерні шестикрилі, стовпового типу вітряки з вишуканими пропорціями. На рівні другого поверху корпус їх має невелике розширення в бічних напрямках. Двосхилі дахи тут покривали ґонтом. Узагалі традиційні буковинські села Хотинщини і навіть передгір'я подібні до подільських не тільки структурною основою — планами в житлових будинках, а й художнім завершенням. Зовні в них по два вікна, що виходять з житлових приміщень по обидва боки від просторих сіней. Уздовж фасадної стіни (нерідко і при бокових стінах) влаштовано відкриті галерейки, перекриті великим напуском чотирисхилого даху. Але якщо в горах раніше знали тільки один матеріал — дерево, то між Прутом і Дністром — глинобитні, городжені і закидані глиною стіни, солом'яні або очеретяні дахи, які надають будівлі рис суто української хати. Традиційні також інтер'єри. Зліва від сіней — красиво прибрана хатчина-кухня, праворуч — світлиця, багато оздоблена творами народно-декоративного мистецтва. Яке ж будівництво сьогодні на Буковині? Які там села тепер? Вони добротні, красиві. Що не дім — то стій та й милуйся. Один на одного не схожий. Якого хисту, винахідливості треба мати, якої праці треба докласти, щоб витворити таке!.. Та ще й лебедів на стінах оселити, квіти повимальовувати, орнаменти... Щоб не тільки собі гарно на душі було, а й приїжджому.

Хата 19ст. з с. Великий Кучурів Чернівецької області, Буковина

Комора 19 століття

с.Великий Кучерів, Старожинецький р-ну

Чернівецька обл.

Хата 19ст. с.Коритне, Вижницького р-ну Чернівецкої обл.

Водно-інформаційний центр

Водно-інформаційний центр — інформаційний центр в Києві, відкритий 24 травня 2003 року у спорудах першого київського централізованого водогону, побудованих в 1872 та 1876 роках за проектом архітектора Олександра Шіле.

Метою створення центру є покращення інформованості населення стосовно цінностей водних ресурсів та поглиблення усвідомлення важливості їх збереження та раціонального використання. Експозиція центру розповідає про роль води у природі та житті людей, про історію Київського водогону, технології очищення та транспортування води до споживача, водовідведення та очищення стічних вод. Також в експозиції є ігровий майданчик.

В одно-інформаційний центр є одним із найвідвідуваніших закладів Києва. Мільйонний відвідувач побував у центрі 2 квітня 2011 року, станом на 23 березня 2014 центр відвідало понад 1.4 млн екскурсантів зі 107 країн світу. У квітні 2014 року заклад прийняв 1,5-мільйонного відвідувача.

Водно-інформаційний центр створено Київською міською державною адміністрацією за підтримки Міністерства довкілля Данії до Дня Києва 24 травня 2003 року, під час проведення в Києві 5-ї Європейської конференції міністрів охорони навколишнього середовища «Довкілля для Європи»

Ц ентр розміщено у відновлених спорудах першого київського централізованого водогону: водонапірних баштах, побудованих в 1872 та 1876 роках (архітектор Олександр Шіле), та підземному резервуарі чистої води.

Башта, в якій знаходиться вхід до закладу, збудована у 1875–1876 роках і реконструйована 2003 року за первісними кресленнями із відновленням пожежної каланчі. Має висоту 29 метрів.

С усідня башта, збудована у 1871-72 роках та розібрана у 1939-40 роках, була відновлена також за старовинними кресленнями. У цій башті розміщено адміністрацію центру.

Основна експозиція розміщується у приміщенні колишнього підземного резервуару чистої води, побудованого 1909 року. Резервуар було збудовано після переходу міста на артезіанське водопостачання з метою кращого забезпечення містян водою.

Автором виставкової експозиції є дизайнер з Данії Карстон Моллер.