Л іквідація наслідків аварії

Д ля ліквідації наслідків аварії була створена урядова комісія, головою якої було призначено заступника голови Ради міністрів СРСР Бориса Євдокимовича Щербину. Для координації робіт були також створені республіканські комісії в Білоруській, Українській РСР і в РРФСР, різні відомчі комісії і штаби. У 30-кілометрову зону навколо ЧАЕС стали прибувати фахівці, які відправлялися для проведення робіт на аварійному блоці і навколо нього, а також військові частини, як регулярні, так і складені з терміново зібраних резервістів. Їх всіх пізніше стали називати «ліквідаторами» (слід зазначити, що певна частина, досить велика, військових-призовників не змогла отримати цей статус через «втрату» документів про місце служби). Ліквідатори працювали в небезпечній зоні позмінно: ті, хто набрав максимально допустиму дозу радіації, виїжджали, а на їх місце приїжджали інші. Основна частина робіт була виконана в 1986—87 роках, в них взяли участь приблизно 240 000 чоловік. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки приблизно 600 000 чоловік.

У перші дні основні зусилля були направлені на зниження радіоактивних викидів із зруйнованого реактора і запобігання ще серйознішим наслідкам. Наприклад, існували побоювання, що через залишкове тепловиділення в паливі, що залишається в реакторі, станеться розплавлення активної зони. Розплавлена речовина могла б проникнути в затоплене приміщення під реактором і викликати ще один вибух з великим викидом радіоактивності. Вода з цих приміщень була відкачана. Також були прийняті заходи для того, щоб запобігти проникненню розплавленої речовини в ґрунт під реактором.

Потім почалися роботи з очищення території і поховання зруйнованого реактора. Довкола 4-го блоку був побудований бетонний «саркофаг» (об'єкт «Укриття»). Оскільки було вирішено запустити 1-й, 2-й і 3-й блок станції, радіоактивні уламки, розкидані територією АЕС і на даху машинного залу були прибрані всередину саркофага або забетоновані. У приміщеннях перших трьох енергоблоків проводилася дезактивація. Будівництво саркофага було завершене наприкінці листопада 1986 року.

Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків

художній музей у Києві, найвизначніша збірка закордонного мистецтва в Україні.

Наявність у музейній колекції надзвичайно вартісних та унікальних пам'яток мистецтва забезпечила музею славу далеко за межами країни. В підмурках музею і картинної галереї лежить приватна збірка родини Ханенків і колекція картин, що зібрав вчений-хімік Щавинський Василь Олександрович (1868—1924).

Головні розділи

• Мистецтво Стародавнього Єгипту (невелика збірка, більша в Одесі)

• Мистецтво Стародавньої Греції (кераміка, танагрські скульптурки, археологічні речі)

• Мистецтво етрусків (одиничні речі)

• Мистецтво Стародавнього Риму (2 мармурові портрети, античне скло, археологія)

• Мистецтво Візантії (Енкавстичні ікони, мозаїки археологія)

• Мистецтво західноєвропейського середньовіччя (Франції, Нідерландів, Італії тощо)

• Мистецтво доби відродження (переважно Італії)

• Мистецтво Нідерландів 15-16 ст.

• Мистецтво Фландрії 17 ст. (одиничні картини і гобелени)

• Мистецтво Голландії 17 ст. (живопис майже без великих імен, делфтський фаянс)

• Мистецтво Іспанії

• Мистецтво Франції доби рококо 18 ст.

• Мистецтво Німеччини (тільки порцеляна)

• Мистецтво країн арабського сходу та Індії (одиничні речі)

• Мистецтво середньовічного Китаю (скульптура, вироби з бронзи, зразки пластики з поховань, живопис на шовку у жанрах портрет, пейзаж і «птахи і квіти», китайська порцеляна, лакові вироби Китаю)

• Мистецтво Японії

• Мистецтво закордонних країн 19-20 ст. (одиничні твори)

• Кабінет гравюр

• Бібліотека.

Б огдан Іванович закінчив Московський університет і отримав призначення в Петербург (1871). Там його знайомими стали Дружинін Ю. В., брат відомого літератора, Григорович Д. В., секретар Санкт-Петербурзької Спілки Заохочення Художників (російською-Общества Поощрения Художников). В Петербурзі Ханенко захопився колекціонуванням. В Петербурзі він узяв шлюб з Варварою Терещенко, дочкою багатого цукрозаводчика з України. Шлюб зробив Ханенка фінансово незалежним, а дружина підтримувала чоловіка в його справах усе життя.

У Петербурзі Ханенки познайомились з П. П. Семьоновим-Тян-Шанським, відомим вченим і завзятим колекціонером нідерландського та голландського живопису.Подружжя набралося в нього досвіду і отримало корисні поради. В Петербурзі Ханенки розпочали цілеспрямоване колекціонування з метою п оказу розвитку мистецтва за кілька століть.Царський уряд Російської імперії проводив судову реформу в царстві Польському і юрист Ханенко був переведений у Варшаву з 1876 року. Чотири роки у Варшаві сповнені праці і завзятого колекціонування. Саме в Варшаві Ханенко купує залишки картин (двадцять п'ять полотен) відомого у 18 столітті міністра і колекціонера графа Генріха Брюля. Головну частину збірки Брюля придбала імператриця Катерина II ще у 18 столітті (1769 року). Нині вона в музеї Ермітаж.Звернув увагу Ханенко і на декоративно-ужиткове мистецтво. Окрім картин старих майстрів він починає купувати порцеляну, вироби зі скла, бронзи і майоліку Італії, західноєвропейські меблі, старовинну зброю та лицарські обладунки.

Музейна збірка скульптур не відрізняється ні повнотою, ні кількістю. Це обумовлене, по-перше, приватним характером збірки Ханенків, що активно комплектувалась наприкінці 19 ст., коли володарі надавали перевагу живопису та творам декоративно-ужиткового мистецтва. По-друге, драматичною історією музейної збірки у 20 столітті, коли потреби закладу в комплектуванні скульптурної колекції радянська влада ігнорувала десятиліттями.

Т ому збірка має близько ста двадцяти (120) скульптур випадкового характеру комплектування.

Стародавній Єгипет. Мета створити повноцінну колекцію творів Стародавнього Єгипту в Києві не стояла ніколи. Випадковий характер комплектування збірок скульптури найповніше віддзеркалює саме цей розділ, де практично нема видатних зразків і шедеврів. В збірці пересічні твори — скульптура Еснебентера (ХХV (Ефіопська) династія, 7 ст. до н. е., граніт), уламок скульптури вельможі (V династія, 3 тис. до н. е. (?), червоний граніт), Бог Тот в образі павіана (2 тис. до н. е., базальт) та небагато інших[10]. Найкраща колекція єгипетських старожитностей розташована в місті Одеса.

В розділі Стародавнього Риму — два (2) погруддя-портрети[11], позаяк цей розділ скульптури був престижним з доби відродження і давно розійшовся королівськими та аристократичними зібраннями.

Дещо більшою є колекція скульптур, рельєфів і дрібної пластики етрусків (керамічні розфарбовані антефікси, уламок оссуарія зі сценою оплакування померлого), Стародавньої Греції (Теракоти Танагри, уламки рельєфів з розкопок у Північному Причорномор'ї, фігурна кераміка), із центрів еллінізму.

Середньовіччя, доба відродження і бароко (країни Західної Європи).

До ранніх творів дерев'яної пластики належать «Св. Христофор» (Італія, 13 ст.), «Св. Миколай з Барі» (деревина, золочення, Італія, 15 ст.), «Невідома свята» (Нідерланди, 16 ст.), два рельєфи з зображенням янголів з атрибутами страстей Христа (Франція, 15 ст.), рельєф майстерні Луки делла Роббіа «Благовіщення» (15 ст.[12]), каламар з фігуркою Амура (анонім, бронза, 16 ст.), фонтанна скульптура «Галатея» (Ніколо Кордьє, 1612 р.), теракотова скульптура «Флора» (анонім, Франція, 17 ст.[13]).

Німеччина, Мейсенська порцеляна.

Як відомо, секрет китайської порцеляни в Європі отримали не запозиченням, а власним відкриттям. Зробили це в Саксонії, де був достатній досвід в гірничій справі і потрібні поклади сировини. Була організована спеціальна лабораторія, де талановитому авантюристу і фальшивомонетнику Беттгеру створили умови для відповідної роботи. Невелику збірку музейної скульптури покращує наявність дрібної пластики Мейсенської порцелянової мануфактури («Акторка-арлекіна», «Танцюючий кавалер», «Китаянка мати з двома дітьми» тощо.)

Ампір. До рідкісних зразків скульптури доби наполеонівського ампіру належить твір італійського скульптора Антоніо Канова « Алегорія миру» . В стилі ампір початку 19 ст. виконане і погруддя «Мадам Рекамьє» (французький скульптор Жозеф Шинар).

Середньовічний Китай.

Цікавість має розділ скульптур Китаю доби середньовіччя. Збірка належала французькому консулу у місті Шанхай Андре Жаспару і придбана до музею у вдови консула. Серед експонатів відділу — фігурка жінки (теракота, до 9 ст. н. е.), скульптура Гуанінь (богиня милосердя, розфарбоване дерево, 15-16 ст.[15]), меморіальна скульптура сановниці (золочена бронза, доба династії Мін (1368—1644)[16]), Гуанінь (уламок бронзової скульптури 17 ст.[17], Чжун Ку, приборкувач злих духів (різьба з коріння гірської берези, майстер 19 ст.)

Інші середньовічні країни Азії.

Музей має невелику кількість середньовічних скульптур декількох країн Азії. Найкращим твором середньовічної скульптури Індії є бронзова група «Вішну і Лакшмі верхи на міфічному птаху Гаруді» (бронза, до 14 ст.) До найдавніших зразків скульптури Тибету належить фігурка Амітаюс, буддистського божества (деревина, до 17 ст.). У відділі скульптури Таїланду — голова Будди (стюк, до 9 ст. н. е.

Ханенко Богдан Іванович

Народився в родовому маєтку Ханенків на Чернігівщині: село Лотоки Суразького повіту Чернігівської губернії[1]. Пра-правнук Миколи Даниловича, син Івана Івановича Ханенка й Катерини Богданівни. Навчався у 1-й Московській гімназії.

У 1871 р. закінчив навчання на юридичному факультеті Московського університету зі ступенем кандидата права. Обіймав посаду мирового судді в Петербурзі.

У 1876—1882 роках — член Варшавського окружного суду. Вийшовши у відставку подорожував у Західній Європі. З кінця 1880-х років оселився в м. Києві.

Збірку археологічних знахідок й мистецьких творів передав до Музею мистецтв у Києві, на основі якого згодом засновано Музей мистецтв ВУАН, який потім довгий час називався як «Київський музей західного і східного мистецтва», тепер — Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків (знаходиться на вул. Терещенківській). Ханенко провадив на власні кошти археологічні розкопки переважно на території Київщини. Видав збірник «Старожитності Подніпров'я» (рос. Древности Поднепровья, 1—6, 1899—1907 рр.).

Був членом

1. Археологічної комісії,

2. Київського товариства старожитностей і мистецтв

3. Історичного товариства Нестора Літописця,

4. почесним членом Імператорської Академії мистецтв, й інших наукових товариств.

Був одружений на Варварі Миколаївні Терещенко, дочці цукропромисловця Миколи Артемовича Терещенка.

З 1892 — директор-розпорядник, а потім — голова правління Південно-Російського Товариства сприяння землеробству («Землеробський синдикат»).

В ід 1896 р. — директор-розпорядник і голова правління Товариства цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків. На початку 1890-х років

1. член Всеросійського товариства цукрозаводчиків,

2. член Київського Біржового товариства,

3. голова Київського комітету торгівлі і мануфактури.

У 1906–1912 рр. — виборний член Державної Ради Російської імперії від промисловців. Член партії октябристів.

Зібрав велику колекцію творів мистецтва і бібліотеку. Його дружина однією з перших почала збирати давньоруські ікони. Зіграв головну роль у заснуванні Київського художньо-промислового й наукового музею (офіційно відкритий в 1904 р.), основу експозиції якого склала археологічна колекція Ханенків (3145 предметів).

За дарчою дружини, Варвари Ханенко, колекція була передана УАН (Державний музей західного і східного мистецтва).

Могила Богдана і Варвари Ханенків

Помер 26 травня (8 червня) 1917 року. Похований в Києві на некрополі Видубицького монастиря.

Варвара Ханенко

Богдан Ханенко помер весною 1917 року, на початку великого зламу епох. Його заповітом дружині було перетворити приватне зібрання на публічний музей. Варварі Ханенко було тоді 65 років. Вона могла емігрувати і створити музей за кордоном. Але Варвара ризикнула...

9 серпня 1852 року народилася видатна українка, засновниця Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

Імена київських колекціонерів та меценатів Богдана та Варвари Ханенків, відколи 1999 року їх повернено до назви провідного художнього музею Києва, все більше утверджуються y свідомості громадськості.

Написано книги про видатні київські родини Терещенків та Ханенків, збираються конференції, відкриваються тематичні виставки, знімаються фільми і телепрограми, мандрують шпальтами та ефірами популярні легенди про Ханенків. "Біла пляма", умисно створена радянською ідеологією, поволі розчиняється і крізь її рвані пасма вже вгадується картинка.

І все ж є потреба знову й знову повертатися до теми Ханенків. Для того, щоб краще пізнати їх самих і зрозуміти ту дивну, фантастичну київську епоху кінця 19 – початку 20 століття, яка створила Ханенків, та яку продовжили творити вони.

Е поху, коли в Києві з’явилися і згуртувалися люди, для котрих потреба віддати, поділитися, подарувати своє власне, найдорожче, плекане протягом усього життя, стало не лише модно й славетно, але й життєво важливо.

Епоху, коли поширена європейська ідея відкриття публічного музею на основі приватної колекції цінностей, та, ширше, ідея вагомості культури для поступу суспільства та особистої відповідальності за культурну розбудову свого краю сколихнула українську еліту.

Т ож поговоримо про Варвару Ханенко - знану і незнану.

НЕЛЕГКИЙ ВИБІР. Емігрувати або залишитися в Києві

Серед тих, хто започаткував музейну справу в Києві, були люди різного віку та соціального походження, але близького ідейного покликання: Нікола, Федір, Іван та Олександр Терещенки, Володимир Антонович, Василь Тарновський, Микола Петров, Адріан Прахов, Богдан Ханенко, Вікентій Хвойка, Микола Біляшівський, Василь Кричевський... .

Є дине жіноче ім’я в цій видатній когорті – Варвара Ханенко. Єдина жінка-музеєтворець, "засновательніца Музею", як згадувано її в документах перших років роботи Музею Ханенків.

В чому найбільша заслуга Варвари Ханенко, унікальність її історичної ролі? Гадаю, у тому виборі, який вона зробила в тяжкі 1917 – 1919 роки. У великій жертві, назва якій "Музей Ханенків у Києві".

Навесні 1917 року, на самому початку великого зламу епох, помирає Богдан Ханенко - і Варвара Ханенко у віці 65 років залишається сама. Одне з кращих в Російській імперії приватних зібрань світового мистецтва опиняється в її одноосібному розпорядженні. За їхнім з Богданом задумом, засвідченим його заповітом, вона мала завершити упорядкування колекції, створити музей і подарувати його киянам.

Однак Велика Історія підготувала для цієї літньої жінки набагато складніше випробування.

Варвара Ханенко – чи не єдина з власників крупних приватних колекцій Києва, хто опинився перед таким жорстким вибором: вберегти себе та їхнє з Богданом "дитя", безцінне зібрання мистецтва і старожитностей, та виїхати разом із ріднею з неспокійного Києва до Європи і десь там з честю і славою заснувати "Das Khanenko Museum" чи "Le Musée fondé par B. & W. Khanenko", – або ж ризикнути залишитися і таки здійснити Музей Ханенків тут, у Києві. Це був вибір між збереженням життя і збереженням смислу. Між цілістю зовнішньою і внутрішньою. Остання передбачала жертву, значно більшу за ту, до якої Варвара Ханенко була давно готова, до якої її вела вся попередня культурна епоха: віддати колекцію місту, заснувати публічний музей. Тепер ішлося про жертву собою, своєю безпекою, честю, життям. Про те, щоб у 65 років поставити на кін усе.

Донька своїх батьків, ідеалістка, палка шанувальниця старої християнської ікони Варвара Ханенко тоді обрала жертву. Як уже потім, по її смерті просто і вичерпно пояснив хранитель музею Сергій Гіляров, "вона не хотіла лишати Київ і Музей, який був для неї дорожчим за саме життя".

Що уможливило в нашій історії Варвару Ханенко? Що скерувало її історичний вибір, дало їй снагу?

Ці питання вимагають роздумів, відповідей, дискусії. Не тільки через великий борг пам’яті й шани перед Ханенками. А й для нашого власного опритомнення, "з-цілення" себе через пригадування тих шляхів, які ми, українці, вже колись пройшли. Для відновлення нашої історії гідності.

ТЕРЕЩЕНКИ. Родина, в якій народилася Варвара

Якщо розглядати джерела і чинники формування особистості Варвари Ханенко – то першим серед них, без сумніву, буде її батьківська родина.

Варвара Ханенко була старшою донькою у великій і діяльній сім’ї найзаможнішого українського підприємця й видатного філантропа Ніколи Терещенка. Лише в Києві на рахунку старших Терещенків, їхніх дітей та онуків – левова частка закладів соціальної та культурної сфери: лікарні, притулки, університети, училища, гімназії, музеї, храми….

Їхнім коштом постали нинішній Охматдит та Політехнічний інститут, будівлі Національного художнього музею та Театру оперети, Театрального та Транспортного університетів, Інституту психологі, тощо.

Розписи і іконостас Володимирського собору, будинки трьох та колекції щонайменше п’яти найбільших національних музеїв столиці, заснування художньої школи, консерваторії, товариства захисту дітей – годі перелічити в короткій статті навіть найзначніші здобутки родини. Тим паче, що тему докладно висвітлено київським істориком Віталієм Ковалинським у його книзі "Сім’я Терещенків" 2003 року.

Від батьків та рідних найстарша дочка Ніколи Терещенка в повній мірі ввібрала цей дух турботи, обов’язок ділитися, допомагати, підтримувати. Вочевидь, саме Варвара і прищепила цей дух благодійності родині Ханенків.

Ханенківські маєтки на Київщині та Поділлі завдяки її зусиллям і коштам стали осередками соціального захисту, освіти, культурного та господарського розвитку: в селах було відкрито ремісничі та художні майстерні, дитячі школи та училища для молоді, лікарні та сиротинці, там працювали за підтримки власниці самодіяльні театри, постала одна з перших в Україні сільських електростанцій.

З цього ж, родинного джерела – інтерес і смак до мистецтва. Усі Терещенки – сам Нікола, його брат Федір, сини Іван та Олександр, донька Ольга, онук Михайло – збирали свої приватні колекції мистецтва і старовини. Спеціалізація їхніх захоплень почасти відбилася у профілях провідних київських музеїв сьогодні – російське мистецтво, українські старожитності, шевченкіана.

Щ е в 1880-х роках дядько Варвари Ханенко Федір Терещенко першим у місті розчинив двері своєї багатої приватної галереї мистецтва для широкої публіки. Як пишуть історики, подивитися виставку в домі Терещенка за день встигало до 1000 киян.

"БОГДАША" і "БАСЯ". Чоловік Варвари

Другим потужним джерелом ідей, натхнення, енергії життя став для Варвари Ханенко її чоловік, Богдан Ханенко.

Щасливим благословенням для Києва був їхній шлюбний союз. Зустрілися вони в Петербурзі на початку 1870-х, побралися 1874-го, ще зовсім молодими: Богдану було 25 років, Варварі – 23.

На час одруження молодий адвокат Богдан Ханенко вже був захоплений світом мистецтва. Член петербурзького Товариства заохочення художників, завсідник зібрань митців, колекціонерів і меценатів, він уже мріяв про власну художню колекцію. В душі дружини його задуми знайшли найщиріший відгук.

Провідна роль Богдана Ханенка в культурному перетворенні Києва перевершує, з нашого погляду, його численні здобутки на ниві юриспруденції, державної служби, політики, міжнародної культурної і меценатської діяльності.

Власник і ревний дослідних цінних зібрань археології та світового мистецтва, упорядник і видавець наукових каталогів, організатор і донатор музеїв, спонсор археологічних досліджень в Києві та по Україні, саме він як Голова міського Товариства старожитностей та мистецтв, у 1890-х роках очолив і привів до успішного завершення надзвичайно складну, як політично, так і фінансово, справу відкриття в Києві першого публічного музею.

Вони з Варварою до кінця життя залишалися постійними жертвувателями цього музею. Енергія, інтелект, видатний організаційний хист – ось головні риси образу Богдана Ханенка, який постає з архівних документів та п ублікацій дослідників.

І лише рік тому нам відкрився приголомшливий факт, що всі ці воістину титанічні зрушення в царині культурного будівництва змогла здійснити людина, здоров’я якої з молодих літ підточувала серйозна і підступна недуга. І що, на жаль, багато з подорожей Ханенків до Європи були пов’язані насамперед з потребою лікування Богдана, а не лише з жагою пізнання світу та придбання нових творів.

Турбота про здоров’я найдорожчої для неї людини впродовж десятиліть від початку 1890-х стала постійною справою Варвари Ханенко. З її листів рідним, сповнених тривоги про стан здоров’я чоловіка, відчуваємо, скільки власних сил вклала вона в життя і визначні здобутки Богдана Ханенка. "Мой дорогой Бог.Ив.", "Богдаша", "Бася" – так любовно-благоговійно згадується Богдан Ханенко в листах дружини.

А він, урочисто відкриваючи 1904 року перший музей у Києві, в тріумфальний момент свого життя включає до промови таку разюче "приватну", і, водночас, звернену до кожного думку: "Не только процветание общественного учреждения, но само его существование, как и жизнь всякого существа в нашем мире, немыслимы без любви, без той любви, которая связывает, дает силу и веру в работе и обеспечивает ее успех".

Ханенки не мали дітей, чому – Бог знає. Вже сам собою цей факт додає чимало до роздумів про джерела і чинники. "Дитям", плодом їхнього шлюбу були колекція, Дім Ханенків, він же майбутній Музей. У міру реконструкції історії їхнього життя, все більш вагомою виглядає роль Варвари Ханенко в справах подружжя. Сформований на першому етапі ханенкознавства образ "дружини колекціонера" сьогодні поступився місцем постаті самостійної культурної діячки, водночас однодумцю та сподвижниці чоловіка.

За численними свідченнями, Варвара Ханенко мала свої власні царини збирацького захоплення – європейська кераміка і фаянс, українське народне мистецтво, давні ікони.

Про силу цього захоплення вона зізнавалася у листах до московського колекціонера Остроухова: "Во мне горит страсть к коллекционерству, и страшно жаль упустить хорошую вещь!" До нього ж, питаючи його експертної поради, писала вона про старі ікони: "Я чувствую их красоту и получаю, глядя на них, истинное удовольствие..., это для меня целое откровение".

Улюблені твори мистецтва були ще одним важливим джерелом життєвої наснаги для Варвари.

Твори мистецтва західної культури в музеї

Центром музейного зібрання є колекція витворів мистецтва країн Західної Європи. У експозиції представлені всі періоди – середньовічне мистецтво, Ренесанс, бароко, рококо, класицизм. Перлинами колекції є єдині в Україні твори Дієго Веласкеса («Портрет інфанти Маргарити»), Джентіле Белліні («Портрет патриція»), «Мадонна з немовлям» Джованні Белліні – брата попереднього, та картина під такою ж назвою, що належить іншому італійцю – П’єро Перуджино. Є у музеї і легендарні графічні серії Гойі – «Лиха війни» та «Капрічос».

У порівнянні з іншими закордонними музеями збірка друкованої графіки музея Ханенків кількісно і якісно невелика. Переважають твори-репродукції з картин відомих на той час художників, що було звичною практикою популяризації і знайомства небагатих пересічних прихильників мистецтв з творами авторитетних художників. Своєрідними винятками стали суто графічні твори Ганса Гольбейна молодшого, Юліуса Гольціуса, Джованні Баттіста Піранезі, Франсіско Гойї, первісно не пов'язані з живописом (поодинокі в музейному фонді).

Серед представлених в музейній збірці майстрів друкованої графіки: Ганс Дойч, Юліус Гольціус, Ганс Гольбейн молодший, Якоб Рідінгер,Джон Бойделл, Ернс Людвіг Ріппенхаузен, П'єр Одуен та інші.

Неповторну атмосферу старовинного особняку Ханенків, що зовні нагадує венеціанське палаццо, ми відчуваємо вже у вестибюлі, оформленому в дусі бароко. Звідси відкривається вид на парадні сходи та портик, де розташовані копії найбільш відомих статуй античного часу. На першому поверсі розташований Меморіальний кабінет – данина пам’яті засновників музею. Особливий склад життя Богдана Івановича і Варвари Николівни Ханенків відтворюють експоновані тут меморіальні речі, документи і фотографії, перші твори, придбані подружжям на початку колекціонування, а також стародавні фоліанти, що складають лише невелику частину обширної бібліотеки фундаторів музею.

У залах другого поверху в розкішних інтер'єрах кінця 19 ст. розміщено експозицію західноєвропейського мистецтва, побудовану за регіонально-хронологічним принципом. Основні зали: „Велика” та „Червона” вітальні, „Золотий кабінет”, «Дельфтська їдальня» та ін. - оформленні в дусі історизму. В сучасній експозиції збережено задум фундаторів музею: оригінальні твори живопису та скульптури, вітражі, вироби прикладного мистецтва складаються у цілісні комплекси й разом з декоративними елементами інтер’єрів відтворюють дух збіглих епох - від готики до рококо. Серед багатьох художніх скарбниць України музей Ханенків вирізняє розташування шедеврів мистецтва у відповідному оточенні.

В цій частині експозиції представлено живопис Італії 14 - 18 ст., полотна художників Нідерландів, Фландрії та Голландії 15 - 17 ст., Іспанії 15 - 17 ст., Франції 17 - 19 ст. Серед шедеврів колекції - твори провідних європейських майстрів: Дієго Веласкеса, Хуана де Сурбарана, Майстра дель Оссерванца, Якопо дель Селлайо, Джентіле Белліні, Марко Пальмеццано, Аллессандро Маньяско, Бернардо Белотто, Франческо Гварді, Пітера Брейгеля Молодшого, Гейсбрехта Лейтенса, Пітера Пауля Рубенса, Якоба Йорданса, Давіда Тенірса, Дірка Гальса, Франсуа Буше, Жозефа Верне, Жака–Луї Давіда та багатьох інших.

Основні етапи розвитку західноєвропейської скульптури представляє група дерев’яних поліхромних творів, вирізьблених майстрами Середньовіччя, робота

ренесансних майстерень Лоренцо Гіберті, Донателло, Луки дела Роббіа, високоякісні відливи уславлених барокових шедеврів за моделями Джованні да Болонья та Бенвенуто Челліні, мармурові та бронзові оригінали таких самобутніх майстрів як Нікола Кордьє та Антоніо Канова.

Вироби з бронзи та слонової кістки, ренесансні меблі, італійська майоліка, венеційське скло, порцеляна провідних європейських мануфактур, лімозькі емалі, брюссельські шпалери та ін. знайомлять із найбільш самобутніми явищами в історії західноєвропейського прикладного мистецтва.

Окремий зал присвячено унікальним візантійським іконам 6 -7 ст. Один з найцінніших художніх скарбів України - чотири воскові ікони: Іоанн Предтеча, Святі Сергій та Вакх, Богоматір з немовлям, Мученик та мучениця є найбільш давніми з усіх відомих християнських ікон, які збереглися до наших днів. У 1850 р. ці прадавні ікони були знайдені в синайському монастирі Св. Катерини дослідником православ’я в країнах Сходу - Архімандритом Порфирієм Успенським (1804 – 1885). До колекції музею вони надійшли в 1941 р. Разом з древніми синайськими іконами в залі представлено рідкісну портативну мозаїчну ікону більш пізнього часу - «Святий Миколай Мірлікійський» (XIII ст.), яка походить з колекції Б.І та В.Н. Ханенків.

Твори мистецтва східної культури в музеї.

В серці Києва знаходиться одна з перлин, що ввібрала в себе культурний спадок країн Сходу, Західної Європи, від сивої давнини і до ХІХ століття – музей мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків. Колекція музею збиралася і зберігалася протягом багатьох років, завдяки наполегливості його фундаторів – Богдана та Варвари Ханенків. Їх ім’я стало синонімом меценатства. Вже на початку ХХ століття колекція вважалася однією з кращих приватних колекцій країни. Вона представляє високохудожні, цінні зразки живопису, графіки, прикладного мистецтва. Автор колекції, як людина надзвичайно ерудована, інтелігентна, зацікавився мистецтвом країн Сходу. Східна колекція музею – результат кропіткої праці, значних фінансових і енергетичних затрат. Але вона дійсно того варта. Культурна спадщина в музеї поділена умовно на чотири комплекси: мистецтво Японії, країн ісламу, мистецтво Китаю та мистецтво в традиції буддизму. Кожен комплекс поміщений в окремій залі різного кольору, що створює індивідуальну атмосферу кожної культури.

Зразки японської культури представлені в синій залі. Серед них знаходяться: твори японської ксилографії, нецке, цуба, роботи з кераміки та порцеляни. Широко презентовані серед японської гравюри твори мистецтва «укійо-е», що панувало в художній практиці живописців і майстрів прикладного мистецтва. Термін «укійо-е» в буддійській філософії означає «прив’язаність до швидкоплинного світу». Переважно це була гравюра на театральну тематику, пов’язана з іменами Торії Кійонобу, Торії Кійоміцу, Торії Кійонага, Сюнсьо та інші.

Колекція цуба – є однією з найкращих колекцій Європи. Цуба – це металева гарда рукоятки самурайського меча, що слугувала для захисту руки від леза. Зазвичай вона покривалася вишуканим декором. Серед цієї колекції знаходяться оригінальні зразки мечів та кинджалів з піхвами, що демонструють ювелірну майстерність обробки матеріалу. Наприклад, кинджал – його рукоятка та піхви зі слонової кістки, обробленої майстром – на ньому зображення сцен з життя, символів-оберегів, що супроводжують воїна.В серці Києва знаходиться одна з перлин, що ввібрала в себе культурний спадок країн Сходу, Західної Європи, від сивої давнини і до ХІХ століття – музей мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків. Колекція музею збиралася і зберігалася протягом багатьох років, завдяки наполегливості його фундаторів – Богдана та Варвари Ханенків. Їх ім’я стало синонімом меценатства. Вже на початку ХХ століття колекція вважалася однією з кращих приватних колекцій країни. Вона представляє високохудожні, цінні зразки живопису, графіки, прикладного мистецтва. Автор колекції, як людина надзвичайно ерудована, інтелігентна, зацікавився мистецтвом країн Сходу. Східна колекція музею – результат кропіткої праці, значних фінансових і енергетичних затрат. Але вона дійсно того варта. Культурна спадщина в музеї поділена умовно на чотири комплекси: мистецтво Японії, країн ісламу, мистецтво Китаю та мистецтво в традиції буддизму. Кожен комплекс поміщений в окремій залі різного кольору, що створює індивідуальну атмосферу кожної культури.

Зразки японської культури представлені в синій залі. Серед них знаходяться: твори японської ксилографії, нецке, цуба, роботи з кераміки та порцеляни. Широко презентовані серед японської гравюри твори мистецтва «укійо-е», що панувало в художній практиці живописців і майстрів прикладного мистецтва. Термін «укійо-е» в буддійській філософії означає «прив’язаність до швидкоплинного світу». Переважно це була гравюра на театральну тематику, пов’язана з іменами Торії Кійонобу, Торії Кійоміцу, Торії Кійонага, Сюнсьо та інші.

Колекція цуба – є однією з найкращих колекцій Європи. Цуба – це металева гарда рукоятки самурайського меча, що слугувала для захисту руки від леза. Зазвичай вона покривалася вишуканим декором. Серед цієї колекції знаходяться оригінальні зразки мечів та кинджалів з піхвами, що демонструють ювелірну майстерність обробки матеріалу. Наприклад, кинджал – його рукоятка та піхви зі слонової кістки, обробленої майстром – на ньому зображення сцен з життя, символів-оберегів, що супроводжують воїна.

Культура Китаю відома повагою до національної традиції та її збереженням. Одна з найдревніших та найбагатших культур широко представлена колекцією музею. Вона охоплює такі види мистецтва як живопис на сувоях, мистецтво скульптури, декоративно-ужиткове та різьблення по каменю. Вражає колекція кераміки, що на даний момент дуже широко експонується. Тарілі й вази викликають захоплення своєю тонкою роботою, прекрасними розписами. На противагу відносно масивним керамічним виробам представлені також мініатюрні й тендітні вироби з різьбленої кістки. Ця традиція була відома китайцям ще в другому тисячолітті до н. е. Високомайстерна ювелірна робота високо цінувалася

впродовж століть. Одним з прикладів технічної віртуозності є «куля в кулі», що є зразком надзвичайної майстерності. Дуже цікавим експонатом можна вважати композицію «Коник на китайській капусті», що є одним з варіантів на дану тематику. Символ щастя та довголіття. Вона прикрашена фарбуванням, котре надає їй дивовижної природності: тоненькі пелюстки капусти, ніжки-голочки в коника здаються живими і от-от заворушаться.Переміщуючись з червоної зали традиційного мистецтва Китаю, змінюється атмосфера візуального сприйняття на рівні кольору, тематики, образів. Чітко відмежоване мистецтво буддизму огортає теплотою та спокоєм. Жовтогарячий фон викликає асоціації з країнами, твори яких представлені – Тибет, Монголія, Бурятія, Калмикія. В цих культурах твори мистецтва зміцнювали віру, були в пошані. Причетність до творення прекрасного вважалося за найвищу чесноту. За вченням Будди, людина може вдосконалюватися на своєму життєвому шляху, важливості її зусиль, тому розвиток різних видів мистецтв мав досить плідний ґрунт. З-поміж усіх багатств буддійської культури тут можна побачити ікони, вівтарну скульптуру, різноманітні предмети культу. Велика кількість скульптур божеств представлена досить різноманітно. Важливу роль грають пози, жести, символіка яких пов’язана з естетикою Індії, де подібні принципи використовуються також в мистецтві танцю. Божества зображені інколи в химерних образах, плавних формах – це втілення не фізичного, а енергетичного тіла. Прикладом такої композиції є Самвара-Ідам, божество-покровитель віруючого, форма яб-юм (батько-мати). Це поєднання чоловічої та жіночої фігури ніби заворожує, образ «батька» з кількома обличчями, шістьма парами рук, вони наче завмерли в русі.

Східна колекція незмінно презентується на другому поверсі музею. На першому поверсі розташовані дві зали, де розміщуються змінні виставки. Сьогодні темою є сузані – гаптовані шовком стінні завіси та покривала, якими оздоблювали оселі на час свят. До експозиції виставки увійшли кілька мистецьких колекцій України, твори з приватних колекцій Мамута Чурлу, Наталії Пиікуш,

Неллі Ісупової, Акбара Хорасані. В майбутньому році плануються нові цікаві виставки: «Небожителі», «Висока мода Кореї», японська виставка та ін.

До уваги глядачів представлено кращі твори живопису, скульптури, графіки, декоративного мистецтва. При спілкуванні з прекрасним – творами майстрів відзначених історією – можна наблизитися до джерел філософської мудрості, втілених у мистецтві.