Характеристика традиційних стилів управління

Параметри взаємодії з підлеглими	Стилі управління (керівництва)
	Авторитарний	Демократичний	Ліберальний
Прийняття рішень	Рішення приймаються одноосібно	Рішення приймаються після обговорення в групі	Рішення приймаються самі собою (кимсь у групі) або за вказівкою керівництва
Спосіб доведення рішення	Накази, розпорядження, команди	Пропозиції, ради	Прохання
Відношення до відповідальності	Бере повністю на себе або повністю перекладає на підлеглих	Колективна відповідальність	Знімає із себе всяку відповідальність
Відношення до ініціативи	Придушується	Заохочується	Віддається в руки підлеглих

Відношення до конфліктів	Прагне задавити	Прагне максимально ефективно їх використовувати	Ухиляється, відпускає на самоплив
Відношення до власної компетентності	Недоліків нема "і не може бути по визначенню"	Постійно підвищує свою кваліфікацію	Не придає великого значення
Стиль спілкування	"Тримає дистанцію"	Підтримує дружнє спілкування	Уникає спілкування
Характер відносин з підлеглими	Залежно від настрою	Манера поведінки з усіма як з рівними колегами	М'яка манера поведінки
Відношення до дисципліни	Жорстка формалізована дисципліни	Прихильник розумної дисципліни	Формально-прощенське відношення
Відношення до мотивації	Покарання - основний метод стимулювання	Необхідно використовувати різні методи заохочення і покарання	Байдуже

У житті важко зустріти представників цих стилів в "чистому виді". Занадто складна натура людини, щоб її можна було підігнати під певну мірку.

№ 74 Визначити шляхи запобігання педагогічних конфліктів.

Педагогічний конфлікт – найгостріший спосіб розвитку і подолання  значущих суперечностей, що виникають у взаємодії учасників педа­гогічного процесу (викладачів, студентів, адміністрації), який зазвичай супроводжується негативними емоціями та потребує розв’язання і гармонізації.

Ознаки педагогічного конфлікту:

1) Контакти викладача зі студентами зводяться до мінімуму, збільшуєть­ся соціальна дистанція педагогічного спілкування, сторони уникають неформальних взаємин.

2) Під час розмови кожен відстоює свої інтереси, наміри, цінності, які не збігаються з інтересами, цінностями іншої сторони.

3) Виникає навіть психологічний антагонізм між викладачем і студен­том, кожен намагається «брати верх», перемогти, не враховуючи ін­тереси іншого. 4) Об’єктивна причина конфлікту переноситься на особу, з якою кон­фліктують, тобто конфлікт набуває суб’єктивного характеру.

Стадії розвитку педагогічного конфлікту:

1) Незадоволення (розкладом, обсягом самостійної навчальної роботи, часом занять, розпорядженням викладача тощо). Це стадія потенцій­ного формування суперечностей норм, цінностей, інтересів, поглядів, думок тощо.

2) Суперечності переходять на рівень реальних взаємин викладача і сту­дентів.

і) Виникає протидія (ігнорування вимог – «не буду!», роздратованість, підвищення рівня реактивної тривожності).

4) Протиборство – всі сили спрямовані на іншу людину, розриваються зв’язки, виникає образа, зневага тощо.

5) Виникає інцидент – зіткнення неприємного характеру (викладач іде в деканат скаржитися на студента, відмовляється від спілкування з ним, уникає взаємин із групою тощо). Конфлікт потребує вирішення. Таким чином, спостерігається деструкція міжособистісних взаємин викладача і студентів на когнітивному, емоційному і навіть поведінко-вому рівнях. З інструментальної точки зору конфлікт є одним із засо­бів самоствердження і подолання тенденцій, які заперечуються іншою особистістю. У технічному плані конфлікт є одним із граничних засобів впорядкування міжособистісних взаємин, спосіб виявлення протиріч, що виникають, але не врегульовані у процесі міжособистісної взаємодії.

Для вирішення педагогічного конфлікту є два основні шляхи: 1) через заміну об’єктивної ситуації (переглянути обсяг навчального навантажен­ня, вдосконалити розклад занять тощо); 2) через змінювання суб’єктивної педагогічної позиції викладача або позиції студентів щодо ситуації педа­гогічного конфлікту. Проте важливо шукати засоби задоволення інтере­сів обох сторін. Якщо конфлікт вирішується психологічно виправдано, він мобілізує розум, волю, зближує інтереси сторін, що конфліктують.

Загальні способи запобігання педагогічного конфлікту:

• ідеологічні – знімаються консенсусом (згодою) викладача і студентів;

• амбіційні – підкреслити значущість особистості іншої людини;

• етичні – керуватися нормами ділового етикету, правилами внутріш­нього розпорядку ВНЗ.

Результати дослідження науковців у сфері конфліктів у педагогічному колективі надали можливість визначити пріоритетні шляхи вирішення конфліктів:

• Не прагнути у кожній провині, вчинкові бачити лише негативні мотиви. Учасники конфлікту повинні вбачати не лише негативні моменти, але і знаходити позитивні зміни у ситуації, що виникла. Самоаналіз є ефективним засобом самовдосконалення.

• Не поспішати з реакцією на порушення дисципліни. І. Синиця підкреслює: “Усе бачити, усе помічати, але не на все реагувати”. Постійна необдумана реакція керівництва на порушення дисципліни може перетворитися у нескінченний ланцюг зіткнень та протиборств, на які члени педагогічного колективу перестануть реагувати, що й спровокує конфлікт.

• Не захоплюйтеся наказами. Колеги схильні охоче виконувати розпорядження керівника при опосередкованому способі впливу. Прямий вплив здійснюється вольовим тиском (педагогіка примусу, прямих вказівок), непрямий - через стимули, створення умов в інтересах спільної справи і одночасно в інтересах власного самоствердження (педагогіка ненасилля допомагає досягти мети при мінімізації опору).

• Використання парціальної оцінки діяльності членів педагогічного колективу. Питання використання парціальної оцінки викликає багато суперечностей серед науковців. На нашу думку, парцепіальна оцінка може привести як до позитивного, так і до негативного результату. Для одних вчителів парцепіальна оцінка з боку керівництва може бути стимулом для досягнення успіху, а для інших - недооціненням власних дій. Тому керівникові школи потрібно використовувати індивідуальний підхід до вчителів під час використання парціальної оцінки.

• Коректність поведінки знижує напругу в спілкуванні й має значний виховний ефект. Стиль мовлення, поведінка, що мінімізує образу, слугує бар’єром для виникнення конфлікту і є прикладом для інших.

• Співробітництво. Спільна діяльність на засадах співробітництва зближує вчителів, допомагає досягти взаєморозуміння.

• Навчитися ставити вимоги перед членами педагогічного колективу - означає забезпечити організований початок роботи, уникаючи опору.