86. Становлення індивідуальної соціальної роботи. Мілфордська

конференція: вісім загальних аспектів індивідуальної роботи.

У 1917 р. виходить наступна книга М. Річмонд “Соціальні діагнози”, у якій вона

описала теоретичні і методологічні основи індивідуальної соціальної роботи. У

“Соціальних діагнозах” підсумовується попередній досвід і визначаються основи

наукового підходу до індивідуальної роботи.

Убогість прирівнюється до хвороби, через що до практики індивідуальної роботи

адаптуються підходи діагнозу та лікування. В теорію соціальної роботи вводиться

термінологія з медичної практики, така як “діагноз”, “лікування”, “клієнт”, але з новим

семантичним значенням. Згодом дана модель соціальної роботи буде

ідентифікуватись як “медична модель” індивідуальної роботи.

Процес допомоги складався з наступних основних етапів:

- отримання інформації;

- діагноз (дослідження стану соціального відхилення);

- прогноз;

- лікування (надання допомоги клієнту).

У 1920 р. пройшло реформування методу індивідуальної роботи, оскільки

практика доповнилась елементами психоаналізу, який розширив уявлення про діагноз і

давав можливість науковим методом вивчати не тільки особистість, але і соціальні

відхилення, що особливо важливо для соціальних працівників. М.Річмонд на основі

підходів психоаналізу визначила нові принципи роботи, якими стали методи

опосередкованого і неопосередкованого лікування. Опосередкований метод лікування

полягав у тому, що процес допомоги зосереджувався на оточенні клієнта, на зміні

середовища його існування. При безпосередньому методі (неопосередкованому)

робота з клієнтом проводилась один на один. Основні форми такої роботи: поради,

вмовляння, раціональні дискусії.

В 1928 р. на Мілфордській конференції со-

ціальних працівників у США було проголошено

три основні дослідницькі складові практики со-

ціальної роботи: 1) розуміння і визнання філо-

софських основ, які визначають мету, етику і

особливості дослідницького підходу в соціальній

практиці; 2) всебічне вивчення з використанням

наукових методів соціальних проблем клієнта і

тільки після цього – вибір відповідного виду до-

помоги; 3) дослідження індивідуальних особли-

востей клієнтів і розвиток професії через уза-

гальнення проблемних ситуацій, вибудовування

їх типологій і т.д., але за умови адекватного по-

єднання наукового підходу і накопиченого до-

свіду [1].

87. Становлення та популяризація групової соціальної роботи.

Так само популярним визнається ще один класичний метод — групової соціальної

роботи. Його почали застосовувати наприкін ці XIX ст., коли в більшості країн Європи

стали поширеними

будинки працелюбності, притулки та гурто житки, які створювали благодійні та релігійні

організації. Співро бітники цих закладів стали першими практиками соціальної ро боти з

групою.

У статусі окремого методу групова соціальна робота починає розвиватися з 30-х років

XX ст. Група розглядається як об'єднання людей, які мають спільні проблеми —

"сидять в одному човні". Ха рактерно, що ці проблеми призводять їх до ізоляції, і вони

намага ються об'єднатися в групи.

По суті, групова соціальна робота — це форма або метод роботи, який використовують

із метою надання клієнту допомоги через пе редавання групового досвіду для розвитку

його фізичного і духовно го потенціалу, формування соціальної поведінки. Невелика

група осіб із близькими інтересами та загальними проблемами регулярно збирається і

включається в діяльність для досягнення загальних ці лей, якими можуть бути обмін

інформацією, розвиток практичних або соціальних умінь, зміна ціннісних орієнтацій,

перебудова соці альної поведінки в позитивному напрямі.