128. Характеристика основних підходів у межах соціально-радикальної моделі соціальної роботи.

В її основі лежать моделі захисту і «наділення повноваженнями», «соціальної адвокатури», розвитку самосвідомості представників різних соціальних груп. Вона розвивається як частина руху за права людини (боротьба з дискримінацією за расовими ознаками, національними забобонами, проти приміщення людей на тривалий термін до установ різного типу, в тому числі злочинців), так як відповідальність за соціальні зміни в цьому випадку ніби перекладається на самого клієнта, відновлюючого свій життєвий потенціал за допомогою соціального працівника.

Дана теорія не стосується технології допомоги клієнтам, чиї здібності, як би їх не активізували і ні «звільняли», не відповідають широті свободи і влади розпорядження власним життям, які може отримати клієнт (наприклад, дитина, психічнохворий). Технологія захисту і «наділення повноваженнями» може сприяти розвитку активності багатьох пригноблених, відкинутих, нещасних, але це не виключає і спеціальних терапевтичних методик при роботі з окремими групами клієнтів, надання їм фахової допомоги, втручання в їхнє життя.

Технологія «наділення повноваженнями», яка використовується з метою підвищення самоконтролю клієнта, його особистої відповідальності, самоактуалізації, близька за змістом до когнітивних і гуманістичним моделям роботи з людьми. Але соціально-радикальна модель більший акцент робить на облік впливу владних структур, класової приналежності, такого суспільного явища, як пригнічення.

Слід зазначити, що дана модель, спрямована на розвиток соціальних здібностей клієнта, не шукає шляхів зміни соціальних структур, які його пригнічують. При її реалізації перед практиками соціальної роботи часто встає етична дилема: як «наділити повноваженнями» одних, не зачепивши інших, оскільки, якщо одні захищаються за рахунок інших, можливе виникнення конфлікту інтересів, конфронтації між групами.

129. Характеристика підходів до практики соціальної роботи, що їх пропонує радикальний фемінізм.

Фемінізм радикальний – сформований у ХХ ст., представляє найяскравіший напрям у фемінізмі. Радикальні феміністки розглядають жінок як біологічний клас, який історично першим почав дискримінуватися й експлуатуватися, пригнічення жінок – найбільш широко поширена й найбільш сильна форма гноблення. Радикальний фемінізм зазвичай закликає покінчити не тільки з капіталізмом, а й змінити сім’ю, принаймні як економічний інститут та інститут виховання дітей. Сепаратистський напрям радикального фемінізму пропонує до цього додати ще й заперечення гетеросексуальності.

В основі радикальної ідеології фемінізму лежить визнання онтологічних відмінностей чоловіка та жінки. Жінка піддається гнобленню через чоловічий контроль. Радикальні феміністи аналізують, через які засоби та інститути (включаючи медицину, релігію, відтворення, расизм, екологію та політичну теорію) здійснюється чоловіче домінування. Найважливіший спосіб контролю – це контроль жіночої сексуальності (сексуальні домагання, насильство, порнографія, стерилізація, аборти, закони про використання контрацептивів, примусова гетеросексуальність).

Суламіфь Файєрстоун (Shulamith Firestone) стверджує, що патріархат заснований на біологічному поділі статей. Запропоноване поняття «біологічний клас» («sex class») дозволяє розглядати поділ суспільства на два біологічних класи, що знаходяться в боротьбі. Основа експлуатації закладена в здатності до дітонародження. Народження і виховання дитини робить жінку менш рухомою, а тому більш залежною від чоловіка. Стать є підставою для експлуатації (для такої інтерпретації також значимими є багато положень марксизму, зокрема положення Енгельса про перший поділ праці в шлюбі між чоловіком і жінкою). На думку автора, у наш час жінка отримала шанс на звільнення від фізичної участі у відтворенні (вагітність може бути замінена штучними засобами).

Проблема материнства знаходиться в центрі уваги радикального фемінізму. Пропонується зміна самого трактування материнства, при якому «біологічна» мати не тотожна «соціальній», хоча суспільство й наполягає на тому, що краща мати – біологічна. Жінка при цьому не повинна відмовлятися від народження дитини, яке не тільки приносить задоволення, але й грає важливу роль у її особистісному розвитку. Однак жінку потрібно звільнити від того материнства, яке їй нав’язує патріархат, і дати їй можливість самій контролювати своє тіло.

Варіанти виходу, які пропонує радикальний фемінізм, варіюються від створення андрогінної культури до заміни чоловічої культури на жіночу. Прихильницею андрогінної культури виступила американська феміністка Кейт Міллет (Kate Millett) в одній із робіт «Стать і політика» (1970), яка вважала можливим об’єднання маскулінних і фемінних рис. Іншу точку зору розкрила Мерилін Френч (Marilyn French) у роботі «Поза владою» (1985), висловлюючи сумнів, що за патріархату можуть існувати які-небудь позитивні маскулінні риси, оскільки маскулінний досвід корениться у владі, у вбивствах, на відміну від фемінного, коріння якого в природі, в народженні.

Ідею андрогінності суспільства не розділяють радикальні лесбійські феміністки, які бачать у гетеросексуальних стосунках політичний сенс, а гетеросексуальних жінок уважають такими, що підтримують патріархат. Їхнє гасло: «Фемінізм – це теорія, а лесбійство – практика». Деякі радикальні феміністки наполягали на сепаратизмі, виключенні себе з чоловічого товариства. Створення жіночих груп та кризових центрів, соціальні події руху 1970-х рр. слід розцінювати як акти сепаратизму, хоча і не завжди лесбійського. Часто жінки ставали лесбіянками з політичних причин, і проголошення себе гомосексуальними було актом протесту.

Радикальний фемінізм, на відміну від ліберального, не вірить у можливість зміни законодавства й політичних інститутів у бік егалітарності, справедливості. Уважається, що жінки залишаться пригніченими, пригнобленими та експлуатованими до тих пір, поки не буде реконструйована сексуальність.

Із часом у радикальному фемінізм почали виділяти такі напрямки: культурний фемінізм, сепаратистський фемінізм, антипорнографічний фемінізм.

Радикальний фемінізм уперше виніс на громадське обговорення раніше заборонені теми – сексуальне домагання, домашнє насильство, жіноче сексуальне задоволення тощо. Його вплив на переосмислення ґендерних ролей торкнулося багатьох сфер – від сексуальної до політичної. Не без впливу радикальної феміністичної ідеології основний напрям у політичному істеблішменті зробив крок у бік від лібералізму в сенсі рівності та подібності (ґендерно-нейтрального підходу) до рівності відмінностей (ґендерно-чутливий підхід) [1, с. 48 – 49].

Поряд із цим радикальний фемінізм страждає на крайнощі: агресивні поширення та демонстрація власних поглядів, неприйняття критики, безкомпромісність, нетерпимість тощо. Більшість радикальних феміністських теорій дискредитують напрямки, із яких вони виокремились, знецінюють їх окреслені завдання та поставлені цілі, залишають поза увагою здобутки фемінізму в цілому. В якості прикладу можна навести: