125. Характеристика концепцій: життєвого стресу, протистояння, ніші та ареалу, родинності, життєвих навичок.

Концепція життєвого стресу. Прихильники її ствер­джують, що співвідношення «людина — довкілля» може мати позитивне або негативне значення для людини. Пози­тивним це співвідношення буває, якщо людина сприймає події як виклик, який відповідає рівню її самооцінки і можливостей. За негативного співвідношення існуючі або усвідомлювані вимоги довкілля (втрати, конфлікти) або їхня ймовірність перевищують здатність людини проти­стояти їм. Прикладами такого стресу можуть бути сексуаль­не насилля, втрата житла, отримання діагнозу ВІЛ/СНІД, смерть близької людини, гомосексуальні стосунки подруж­нього партнера тощо. Такий стрес пов'язаний із відчуттям небезпеки, яка викликає негативні емоції (неспокій, прови­ну, розлюченість, безпорадність, зневіру, занижену само­оцінку).  Концепція протистояння. Акцентує вона на здатнос­ті людини долати негативні наслідки змін чи стресів або протистояти їм. Пізнавальна і методологічна цінність цієї концепції полягає у витлумаченні суті, проблем і механіз­мів соціальної адаптації. Як свідчать дослідження, при ви­никненні внутрішнього стресу протистояння сприяє розв'язанню проблем та управлінню емоціями, що потре­бує використання клієнтом своїх внутрішніх і зовнішніх ресурсів. За належної їх розвинутості протистояння є ус­пішним і клієнт може уникнути впливу стресу або подола­ти його. Низький рівень сформованості внутрішніх і зов­нішніх ресурсів є передумовою недостатнього протистоян­ня стресам, унаслідок чого можуть виникнути порушення фізичного здоров'я, емоційні розлади, неадекватна сус­пільна поведінка. Все це посилює стрес, якого стає все важче позбутися. Багатьом клієнтам соціальної роботи властива низька самооцінка, яка асоціюється з тривогою та стражданнями особи щодо її можливості подобатися ін­шим людям, налагоджувати з ними стосунки, бути успіш­ною у професійній діяльності тощо. Такій особі значно важче протистояти стресам і долати їх. Тому соціальному працівнику у такому випадку слід працювати над підви­щенням самооцінки клієнта, що позитивно вплине на його здатність справлятися із стресовими ситуаціями. Корисне у такій ситуації і навчання різним технікам запобігання стресу та його зменшення, з яких доцільним є оволодіння навичками фізичної релаксації, планування часу та робо­чого навантаження, вміння відпочивати та переключатися на інші види діяльності тощо.  Концепції життєвої ніші та ареалу. Згідно з ними людині, як і будь-якому живому організму, для виживан­ня, розвитку і самореалізації потрібні певні фізичні і соці­альні умови — облаштовані міста і села, зручне житло, зайнятість, матеріальний добробут, які підтримують здо­ров'я і соціальну діяльність. Однак мільйони людей через бідність, бездомність, забруднення довкілля змушені зай­мати життєві ніші, які не відповідають їхнім потребам. Це призводить до ізоляції, відчаю, дезорієнтації. Особливо важливими є положення цих концепцій для роботи у гро­мадах, багато з яких потерпають від наявності таких мар­гінальних, деструктивних і стигматизуючих ніш, як «без­домний», «хворий на ВІЛ/СНІД», «наркоман», «стара лю­дина», «зек», «голубий», «розумово відсталий», «псих», «алкаш» тощо.  Концепція родинності. Кожній людині для нормаль­ної життєдіяльності необхідна певна підтримуюча систе­ма, яку утворюють родичі, друзі, сусіди, колеги по роботі, навіть домашні, свійські тварини, хатні квіти. Людина, яка має таку систему соціальної підтримки, не так страж­дає від фізичних, емоційних і соціальних порушень, тобто значно легше переносить стрес. Тому для соціальних пра­цівників у роботі, наприклад з бездомними, більшість з яких під час життя на вулиці втрачають родинні стосунки, надзвичайно важливим є налагодження та відновлення цих стосунків, що, в свою чергу, передбачає таку діяль­ність, як знаходження родичів, з'ясування їх життєвої си­туації (наприклад, навряд потепілому зможе допомогти його брат, який страждає на алкогольну залежність), ін­формування їх та переговори з ними, організація зустрічі

тощо.  Концепція навичок. Суть її полягає у тому, що для пов­ноцінного функціонування людини в суспільстві необхідні відповідні вміння і навички, що є передумовою її самодос­татності. Живучи у динамічному, постійно змінюваному світі, ритм якого весь час прискорюється, а вимоги усклад­нюються, вона повинна упродовж усього життя розвивати набуті навички й опановувати нові. Самовдосконалення людини відбувається за такими напрямами, як духовна і фізична сила, особистісна культура, професіоналізм, ста­новище в суспільстві тощо. Наприклад, більшість людей похилого віку не вміють користуватися комп'ютером, але якщо допомогти їм набути певних навичок, це дасть їм змогу значно краще використовувати ресурси та можли­вості навколишнього середовища — отримувати необхідну інформацію, покращити комунікації, урізноманітнити дозвілля та підвищити свою самооцінку, знайти нові сфе­ри для самовираження.