124. Характеристика екологічної моделі соціальної роботи, її центральна ідея. Ключові завдання соціального працівника з погляду екологічної теорії.

Формування й утвердження екологічного підходу в ін­дивідуальній соціальній роботі зумовлені виокремленням у 60-ті роки XX ст. у самостійну галузь знань з екології лю­дини (соціальної екології) — науки, предметом якої є вив­чення законів і закономірностей взаємодії суспільства і навколишнього середовища (природи), розвитку системи «суспільство — природа», проблем збереження і охорони людини. Зародження покладених в основу соціальної еко­логії ідей почалось ще на початку XX ст. у США з виходом у світ праць «Місто» та «Екологія людини», які присвя­чувались соціальному конструюванню міста, описували його соціально-культурну інфраструктуру в період стрім­кої індустріалізації та урбанізації, їх авторами були амери­канські соціологи Роберт Езра Парк (1864—1944), Ернест Берджесс (1986—1966) та Родерік Маккензі (1985—1940), представники так званої Чиказької школи соціології. Ди­намічний розвиток соціальної екології у 60-ті роки засвід­чили Всесвітній конгрес соціологів (1966), а також засну­вання у 1970 р. Дослідницького комітету Всесвітнього об'єд­нання соціологів з проблем соціальної екології. Цим актом було підтверджено існування соціальної екології як само­стійної галузі наукового знання.

У соціальній роботі екологічна модель найяскравіше представлена життєвою моделлю , яку в 1972 р. почали розвивати американські вчені Карел Гермейн (1916—1995) і Алекс Гіттерман (нар. 1936), які її основні положення згодом виклали в книзі «Життєва модель та практика соціальної роботи» (1980).

Екологічна модель соціальної роботи — модель, зміст якої поля­гає у використанні активних методів адаптації і соціалізації клієн­та задля досягнення ним особистісних змін, рівень яких відповідав би й вимогам навколишнього середовища, а також у впливі на со­ціальне і фізичне середовище для того, щоб воно якомога більше відповідало правам, потребам і життєвим цілям особистості.

Звернення соціальних працівників до екологічної тео­рії було продиктоване життєвою необхідністю врахування особливостей, проблем взаємодії людини з навколишнім середовищем. Якщо більшість теорій соціальної роботи зо­середжувалася лише на особистості, вважаючи навколиш­нє середовище фоном її життєдіяльності, то екологічна теорія наголошує на цінності не лише довкілля у всіх його вимірах, а й усіх взаємозв'язків, взаємообмінів. При цьому людина своєю діяльністю змінює оточення, а довкілля своїми впливами змінює людей, що є свідченням їх взаємо пристосування. У цих теоретичних координатах і викристалізувалася екологічна модель соціальної роботи, спеціалісти, які вдаються до неї, намагаються методами адаптації і соціалізації клієнта стимулювати його особистісні зміни задля досягнення відповідності його стану ви­могам навколишнього середовища, їх старання можуть спрямовуватися і на зміну соціального і фізичного середо­вища, щоб воно якомога більше відповідало правам, пот­ребам і життєвим цілям особистості.

Отже, теоретичним стрижнем екологічної моделі соці­альної роботи є ідея, відповідно до якої у роботі з клієнтом, особливо на етапі втручання, необхідно зважати на впливи середовища, оскільки фізичні і соціальні умови можуть бу­ти джерелом стресу (відсутність житла, географічна ізоляція), об'єктами змін (зміна місця проживання), інструмен­тами допомоги (житло, родина, друзі, хатні рослини і тва­рини). Взаємний обмін у системі «особистість — довкілля» є безперервним процесом, у якому кожна сторона постійно щось змінює (форму, показники тощо). У їх взаємодії вини­кає причинно-наслідковий зв'язок складних ситуацій, на які переважно спрямована соціальна робота.

Екологічний підхід у соціальній роботі спирається на теорію систем, збагачує її розумінням того, як впливає на функціонування людини її взаємодія з іншими людьми, їхніми сім'ями, громадами, суспільством. Оцінювання - становища клієнта за критеріями екологічного підходу враховує співвідношення стресових і підтримуючих чин­ників, ризики і захисні фактори. Дуже важливо з'ясувати :;:. особливості суб'єктивного осмислення людиною власного життя, оскільки її індивідуальна інтерпретація своєї ситу­ації залежить і від думок інших членів суспільства.

Залежно від реальних умов буття клієнта, мети прак­тичне здійснення роботи може ґрунтуватися на концепції життєвого стресу, концепції протистояння, концепції ніші та ареалу, концепції родинності, концепції життєвих на­вичок та ін.

Завдання соціальних працівників, які використовують у своїй діяльності екологічну теорію, полягає в аналізі від­повідності потреб і можливостей, цілей і прав клієнта якостям і властивостям його соціального та фізичного до­вкілля. Якщо людина здатна протистояти тиску зовніш­нього середовища, це є свідченням балансу і позитивного співвідношення між нею і довкіллям, а також відсутності підстав для втручання в її життя соціального працівника. Якщо в людини немає або не вистачає ресурсів для проти­стояння зовнішньому тиску чи змінам, виникає негативне співвідношення між нею і довкіллям, що часто провокує життєвий стрес, для подолання якого потрібне втручання соціальних працівників.

Для оцінювання і планування роботи в межах еколо­гічного підходу необхідно передусім з'ясувати, наскільки ресурси довкілля відповідають потребам сім'ї» а також встановити джерело стресу і сферу, якій воно належать