9. Принципи права соціального забезпечення

Галузеві принципи права соціального забезпечення являють собою такі керівні положення, які, як і принципи будь-якої галузі, відображають сутність і особливості його норм. Зокрема, принципи права соціального забезпечення визначають призначення його норм регулювати суспільні відносини, що виникають при реалізації громадянами своїх конституційних прав на різні види соціального забезпечення. Отже, на базі цих принципів будується правова позиція суб'єктів у сфері соціального забезпечення.

Вивчення норм права соціального забезпечення показує, що в їх основі закладені такі ідеї про права і обов'язки суб'єктів даної галузі. Надання забезпечення зазвичай обумовлюється наявністю трудового стажу певної тривалості або станом у трудових (службових) відносинах, а розмір пенсій та ряду посібників порівнюється із заробітною платою. Це свідчить про те, що здійснення в галузі забезпечення принципу зв'язку відбувається, як правило, з працею. Забезпечення в багатьох випадках поширюється і на громадян, і на членів їхніх родин, що дає підставу виділити принцип забезпечення не тільки громадян, але і їх сімей. Крім того, громадяни як суб'єкти галузевих правовідносин володіють значною свободою розсуду, що дозволяє зробити висновок про наявність принципу свободи придбання громадянами своїх прав і розпорядження ними. Крім того, акти про соціальне забезпечення містять чимало норм, що передбачають переваги в забезпеченні окремих категорій громадян (жінок, молоді, сімей з дітьми, осіб, зайнятих на роботах з шкідливими, небезпечними і важкими умовами праці, та ін), що вказує на існування принципу пріоритету в забезпеченні деяких категорій громадян.

Нарешті, новітнє законодавство дозволяє говорити про такий принцип, як залежність від рівня забезпечення прожиткового мінімуму.

Таким чином, до галузевих принципів права соціального забезпечення можна віднести:

а) зв'язок забезпечення здійснюється, як правило, з працею;

б) забезпечення стосується не тільки громадян, але і їх сімей;

в) свобода придбання громадянами своїх прав і розпорядження ними;

г) пріоритет у забезпеченні деяких категорій громадян;

д) залежність від рівня забезпечення прожиткового мінімуму.

Зміст галузевих принципів дозволяє усвідомити суть прав і обов'язків громадян і органів, що надають забезпечення.

Принцип зв'язку забезпечення, як правило, з працею поширюється на пенсійні відносини, відносини щодо забезпечення посібниками по тимчасової непрацездатності, по вагітності та пологах та ін.

До спеціальних норм, які закріплюють цей принцип, в першу чергу, відносяться норми про трудовий (страховий) стаж. Роль загального і спеціального трудового (страхового) стажу в соціальному забезпеченні полягає в тому, що наявність стажу певної тривалості (поряд з іншими умовами) є підставою виникнення суб'єктивного права на забезпечення. Тривалість загального і спеціального трудового стажу впливає і на розмір забезпечення.

Принцип забезпечення не тільки самих громадян, але і їх сімей закріплений у нормативних правових актах у вигляді норм про коло забезпечуваних, про розмірах забезпечення. До першої групи відносяться норми про пенсійне забезпечення з нагоди втрати годувальника. Законодавці передбачають широке коло членів сім'ї, які мають право на пенсію. Сюди ж входять норми про посібниках по догляду за хворими членами сім'ї працівника, про види допомоги на дітей і ін

У другу групу входять правові норми, які визначають розміри забезпечення з урахуванням складу сім'ї громадян, які підлягають забезпеченню. Названі норми функціонують у сфері пенсійного забезпечення по старості та інвалідності, забезпечення посібниками по тимчасової непрацездатності, на дітей.

Принцип свободи придбання громадянами своїх прав і розпорядження ними виражає суть правового становища громадян у праві соціального забезпечення. Правові відносини по соціальному забезпеченню складаються тільки при наявності волевиявлення громадян, оскільки в юридичному складі, який слугує підставою для їх виникнення, волевиявлення у формі подачі заяви у відповідний орган соціального забезпечення є обов'язковим елементом. Відповідні норми містяться в інших актах галузевого законодавства. Без такого волевиявлення виникнення правових відносин практично неможливо. Зазначений ознака відрізняє правовідносини по соціальному забезпеченню від інших видів правовідносин, зокрема, від адміністративних.

Законодавство, як правило, не обмежується яким-небудь терміном звернення громадян за забезпеченням. Вони можуть звернутися у відповідні органи в будь-який час після виникнення права на той чи інший вид забезпечення. Це підкреслює невід'ємність прав громадян на різні види забезпечення, їх особистий характер.

Важливий елемент даного принципу - можливість для громадян вибирати різні варіанти забезпечення. Іншими словами, при наявності у громадян права одночасно на два або більше виду забезпечення, вони можуть на власний розсуд обрати той чи інший вид. Так, особам, які мають одночасно право на різні пенсії, призначається і виплачується одна з них за їх вибором.

Можливість вибору різних варіантів забезпечення містить у собі також право громадян вибирати заробіток, з якого обчислюється забезпечення, за найбільш сприятливі для них періоди.

Принцип пріоритету в забезпеченні деяких категорій громадян відображає існуючу в соціальному забезпеченні диференціацію, особливу турботу суспільства і держави про людей, що потребують підвищеної уваги в силу їх особливих заслуг (інваліди та учасники Великої Вітчизняної війни (ВВВ), воїни-афганці, учасники ліквідації наслідків радіаційних катастроф та ін), фізіологічних причин (діти, жінки, молодь), сімейного стану (багатодітні сім'ї, неповні сім'ї), умов праці і ін. З урахуванням названих причин в законодавстві закріплені пільги і переваги для окремих категорій громадян порівняно з усіма іншими.

Законодавством запроваджено пільгове пенсійне забезпечення осіб, які стали інвалідами в період ВВВ, а також прирівняних до них осіб. Вони мають пільги в наданні інших видів соціального забезпечення.

Пріоритет у соціальному забезпеченні громадян, які постраждали від радіаційних впливів, виражається в цілій системі пільг, передбачених законодавством: безкоштовна медична допомога, санаторно-курортне лікування, пільгові умови по виплаті посібників з тимчасової непрацездатності, пільгова оплата жилої площі, безкоштовний проїзд на транспорті, пільгове пенсійне забезпечення і т. п.

Соціальне забезпечення жінок також є пріоритетним, воно полягає в особливих видах забезпечення, так і пільги при наданні звичайних видів забезпечення. Вагітним жінкам і жінкам-матерям призначаються і виплачуються посібники але вагітності та пологах, при народженні дітей, по догляду за дітьми в перші роки життя. Пільги в пенсійному забезпеченні виражаються в знижених, у порівнянні з чоловіками, вимогах до пенсійного віку і трудового стажу.

Переваги при забезпеченні молоді полягають у знижених вимогах до трудового стажу або у відсутності вимоги стажу при призначенні пенсії по інвалідності. Інвалідам з дитинства призначається соціальна пенсія, учні у віці 18 років і старше мають право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення професійного навчання в очних навчальних закладах, але не більше ніж до 23-річного віку.

Принцип пріоритету включає в себе і норми щодо забезпечення осіб, зайнятих на роботах з особливими умовами праці. Перевагу в забезпеченні цих громадян полягає у зниженні пенсійного віку, тривалості необхідного трудового стажу, в більш високому рівні пенсій.

Принцип залежності від рівня забезпечення прожиткового мінімуму означає, що пенсії, посібники та інші види соціального забезпечення повинні підтримувати рівень життя нужденних не нижче встановленого Законом прожиткового мінімуму. Існування цього принципу обумовлено своєрідністю періоду переходу російського суспільства до ринкових відносин, для якого характерним є майнове розшарування населення, безробіття, інфляція, падіння рівня життя, коливання в оплаті праці та ін

10.Види джерел права соціального забезпечення

Під джерелами права соц. забезп. слід розуміти зовнішні форми виразу правових норм у вигляді н.-п. актів і н.-п. договорів, які регулюють суспільні відносин, що становлять предмет права соц. забез. ‑­

Джерелами права соц. забез. є численні н.-п. акти: закони, укази ПУ, постанови КМУ, н.-п. акти міністерств і відомств, а також органів місц. самовряд., та н.-п. договори: міжнар. договори, Генеральні, галузеві і регіональні угоди й колективні договори. Особливостями джерел права соц. забез. є поділ на загальні і спеціальні. 1 група – н.-п. акти, які регулюють відносини стосовно надання окремих видів соц. забез. Вони регулюють порядок надання різних видів соц. забез. для всіх громадян, які цього потребують, або їх окремих категорій. 2 група – н.-п. акти, які регулюють соц. захист окремих категорій населення.

За Конституцією України до цього виду прав належать право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) тощо. У ст. 46 Конституції України закріплено основні положення щодо права громадян на соціальний захист. У ст. 48 Конституції України зазначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що передбачає достатнє харчування, одяг, житло.

В теорії права джерелом права вважають форму зовнішнього виразу та закріплення правових норм в нормативно-правових актах та нормативно-правових договорах.

Джерелами права соціального забезпечення є: 1). нормативно-правові акти : закони, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти міністерств і відомств та органів місцевого самоврядування; 2). нормативно-правові договори: міжнародні договори, Генеральні, галузеві і регіональні угоди та колективні договори

Особливості джерел права соціального забезпечення:

• Відсутність єдиного кодифікованого акту, який врегулював би весь комплекс суспільних відносин, які становлять предмет права соціального забезпечення.

• Особливе місце серед джерел права соціального забезпечення належить актам Міністерства праці і соціальної політики України, та органів соціального страхування.

• Особливе значення законів про державний бюджет на поточний рік.

Джерела права соціального забезпечення можна класифікувати за різними критеріями:

• за юридичною силою: закони (загальні і спеціальні) та підзаконні акти;

• за сферою дії: загальні (закони, угоди, постанови Кабінету Міністрів, нормативно-правові акти міністерств та відомств) та локальні (нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів державної виконавчої влади, а також нормативно-правові акти, які приймаються на підприємствах, установах та організаціях);

• за видами відносин, які вони регулюють: такі, що регулюють відносини загальнообов’язкового державного соціального страхування, щодо пенсійного забезпечення, щодо надання допомог, щодо надання пільг та соціального обслуговування.

Загальна декларація прав людини, яка була ухвалена резолюцією ООН 10 грудня 1948 р.

У Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права2 від 16 грудня 1966 р. також підтверджується право людини на соціальне забезпечення. 

Декларація соціального прогресу і розвитку, проголошена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 11 грудня 1969 р., у тринадцяти статтях узагальнила принципи, що містилися в Загальній декларації прав людини, Міжнародних пактах про права людини, Декларації прав дитини та деяких резолюціях Організації Об'єднаних Націй. У цьому міжнародно-правовому акті було визначено цілі, яких прагили досягти міжнародне співтовариство, а також засоби і методи їх досягнення.