Тема 3. Основи категоріального апарату рекреалогії
1. Господарський потенціал рекреації. Рекреаційна територія. Рекреаційне освоєння та рекреаційна освоєність.
2. Особливості вільного та рекреаційного часу.
3. Рекреаційний час та рекреаційний простір.
1. Господарський потенціал рекреації. Рекреаційна територія. Рекреаційне освоєння та освоєність.
Під господарським потенціалом рекреації розуміються основні фонди, за допомогою яких здійснюються пряме виробництво, продаж і надання товарів і послуг рекреантам, а також ті додаткові засоби праці, які прямо не беруть участь в процесі, але слугують поліпшенню умов рекреації. Економічний потенціал рекреації створюється в процесі освоєння територій для рекреаційних цілей.
Складність цього процесу викликала необхідність визначення таких понять, як рекреаційна територія, рекреаційне освоєння і рекреаційна освоєність.
Рекреаційна територія (акваторія) – складова земельного фонду (водного простору), що використовується в туризмі, лікуванні й відпочинку. Виділяють такі функціональні типи рекреаційних територій:
лікувальний,
оздоровчий,
спортивний,
пізнавальний.
В Україні всі території, які резервуються для рекреаційних потреб залежно від власника земельної ділянки, підрозділяються на приватні й державні; по використанню для оздоровлення населення на місцевості національного, обласного (регіонального), районного значення. За призначенням розрізняють дві групи рекреаційних територій: короткочасної й тривалої рекреації.
У межах територій тривалої рекреації виділяють рекреаційні території: урбанізовані на базі курортних населених пунктів або курортних агломерацій (Велика Ялта, Алушта, Славське); міжнаселенні території (Національні природні парки), проміжні (ареали відпочинку, сільські місцевості, дачні селища).
Урбанізовані рекреаційні території формуються на базі курортних населених пунктів або цілих курортних агломерацій. Найбільше розвинутими в даному типі рекреаційних територій є приморські райони відпочинку. За чисельністю рекреантів вони займають друге місце після інтенсивно відвідуваних туристами столиць світу. Нагальне освоєння морського узбережжя породило туристський бум, який привів до впровадження індустріальних методів будівництва в рекреації. Це призвело до того, що територіальне планування курортних комплексів майже не відрізняється від звичайних міст. Так виникли урбанізовані рекреаційні комплекси Італії, Франції, Іспанії та інших країн.
Як правило, характерними рисами територіальної структури цих районів є лінійне простягання уздовж берегової смуги і незначне проникнення усередину території. При цьому подальше розростання приморських комплексів йде не всередину, а уздовж берегової смуги. Створюються значні лінійні рекреаційні агломерації, що призводить до значних негативних явищ.
До урбанізованих форм організації рекреаційної діяльності відносяться лікувально-санаторні курорти і курортні райони, що використовують ряд чинників географічного середовища в профілактичних і лікувально-відбудовних цілях (клімат, мінеральні води і лікувальні грязі).
Санаторно-лікувальну рекреацію характеризує спад у міжнародному масштабі, проте вона має істотне значення у внутрішньому масштабі. Щоб підняти престиж цієї форми організації рекреації йдуть за шляхом розширення розважальних і спортивно-оздоровчих функцій.
До урбанізованих форм організації рекреації відносяться гірськолижні туристичні комплекси, необхідними умовами розвитку яких є такі природні чинники, як наявність сніжного покрову не менше трьох місяців на рік, висотою не менше 50-60 см., комфортні кліматичні умови, сніголавинна безпека.
В останнє десятиліття активізувалася рекреаційна діяльність на міжпоселенських територіях. Однією з таких форм організації територій для відпочинку і туризму є природні рекреаційні парки.
Природний рекреаційний парк - це таке утворення, що з’єднує інтереси охорони природи й інтереси організації рекреації. Це райони мало засвоєної природи або райони унікальних природних і культурних цінностей.
Основні задачі національних парків:
- охорона найбільше привабливих природних ландшафтів;
- організація бази для наукових досліджень у природних умовах;
- створення умов для пізнавального туризму;
- природоохоронна виховна робота.
Рекреаційні підприємства в рекреаційних парках обслуговують туристів і здійснюють спостереження за рекреаційними ресурсами, регулюють навантаження на окремих паркових ділянках. У цих парках можуть з’єднуватися нерекреаційні функції з рекреаційними.
Відповідно до типології функцій рекреаційної діяльності рекреаційні парки поділяють за функціональними типами:
- оздоровчий,
- спортивний,
- пізнавальний.
Спортивні оздоровчі рекреаційні парки включають 4 підтипа за циклами рекреаційних занять:
- прогулянкові;
- спортивні;
- полювально-рибальські;
- змішані парки.
Пізнавальний тип рекреаційних парків виконує функцію духовного розвитку людини. Підтипи пізнавальних парків у залежності від джерела пізнання:
- пізнавально-культурні, до яких відносяться архітектурно-історичні, етнографічні та інші парки;
- пізнавально-природні, до яких відносяться не тільки місця з унікальними й екзотичними природними об'єктами і явищами, але і простори, що мають типові риси природних зон, поясів, ландшафтів.
Місцеві короткочасні пункти рекреації - лісопарки і приміські ліси, що призначені для короткочасного відпочинку рекреантів.
У них поєднуються рекреаційні функції з архітектурно-художніми, санітарно-гігієнічними, пізнавальними і лісогосподарськими функціями. У лісопарках і приміських лісах можливий вільний відпочинок - туризм вихідного дня, екскурсії і прогулянки, тихий відпочинок, відпочинок на пляжах і водних станціях, рибна ловля, лижний спорт і лижні прогулянки, збір ягід і грибів і інші види рекреаційних занять у залежності від місцевих особливостей лісопарків.
Місцями короткочасної рекреації є лісопарки, гідропарки, лугопарки, приміські ліси.
Відповідно до часового фактора виділяють постійні, сезонні й тимчасові рекреаційні території.
З поняттям рекреаційна територія тісно пов’язані такі поняття, як рекреаційне освоєння й рекреаційна освоєність.
Рекреаційне освоєння - багатосторонній процес пристосування території для певних видів рекреаційних занять та їх комбінацій (Н.С. Мироненко, І.Т. Твердохлебов, 1981).
Рекреаційна освоєнність - це стан розвитку рекреаційної функції в межах певної території (акваторії) за визначений період. Характеризується насиченістю території елементами рекреаційної інфраструктури, рекреаційним навантаженням, ступенем розвитку рекреаційного господарства, його зв'язками з іншими підсистемами.
Вона є наслідком процесу рекреаційного освоєння території, акваторії або іншого середовища, ступінь якої характеризується відносними (порівняно з освоєними територіями) та абсолютними (показники насичення певної території об'єктами рекреаційно-туристського господарства) даними.
При цьому поріг освоєнності конкретної території залежить від норм фізіо-психо-соціальної комфортності видів рекреаційних ресурсів та рекреаційних навантажень.
У зв'язку з цим в останні роки різко зросла популярність агрорекреаційних видів діяльності, в яких рекреація поєднується з виробництвом додаткових сільгосппродуктів. Це відпочинок на садових ділянках, дачах і в сільських будинках
Дещо інша точка зору на дефініцію поняття «рекреаційна освоєність »у Т.В. Ніколаєнко. Вона вважає, що рекреаційна освоєнність є рівнем перетворення споконвічного простору в процесі рекреаційної діяльності. Суть поняття полягає саме в перетвореннях, які можуть носити як природний, так і соціокультурний характер. Рекреаційна освоєнність виражається не тільки у зміні природних компонентів. Основной сенс рекреаційного освоєння полягає на її думку сааме в соціокультурному перетворенні територій.